Іменем України
03 квітня 2019 року
м.Київ
справа №750/3681/17
адміністративне провадження №К/9901/17876/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Інспектора роти № 2 Батальйону управління патрульної поліції в м. Чернігові Департаменту патрульної поліції лейтенанта Зайця Івана Ігоровича на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року (судді: Епель О.В., Карпушова О.В., Кобаль М.І.) у справі №750/3681/17 за позовом ОСОБА_3 до Інспектора роти № 2 Батальйону управління патрульної поліції в м.Чернігові Департаменту патрульної поліції лейтенанта Зайця Івана Ігоровича про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Інспектора роти № 2 Батальйону Управління патрульної поліції в м.Чернігові Департаменту патрульної поліції (далі - УПП в м. Чернігові ДПП) лейтенанта Зайця І.І., в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 22.03.2017 року серії АР №072941 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 травня 2017 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову про адміністративне правопорушення від 22.03.2017 року серії АР №072941. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що оскаржувана постанова винесена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Так, в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що постановою Інспектора роти № 2 Батальйону Управління патрульної поліції в м.Чернігові Департаменту патрульної поліції лейтенанта Зайця І.І. від 22.03.2017 року серії АР №072941 позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.
Відповідно до означеної постанови, в цей день приблизно о 11 год. 15 хв., керуючи транспортним засобом марки «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1, в м. Чернігові по пр. Миру, 53, позивач рухався по тротуару, чим порушив п.п.11.13 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України).
Вважаючи вищеозначену постанову протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази в своїй сукупності підтверджують порушення позивачем вимог п.п.11.13 ПДР України, з огляду на що оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення прийнята правомірно та скасуванню не підлягає.
Натомість суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку та вказав на те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, з огляду на що дійшов висновку про необґрунтованість оскаржуваної постанови та, як наслідок, наявність підстав до її скасування.
За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на наступне.
Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 11.13. ПДР України забороняється рух транспортних засобів по тротуарах і пішохідних доріжках, крім випадків, коли вони застосовуються для виконання робіт або обслуговування торговельних та інших підприємств, розташованих безпосередньо біля цих тротуарів або доріжок, за відсутності інших під'їздів і за умови виконання вимог пунктів 26.1-26.3 цих Правил.
Частиною першою статті 122 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за (…) порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою винесення оскаржуваної постанови, якою ОСОБА_3 визнано винним за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень стало те, що 21 березня 2016 року о 11 год. 15 хв. у місті Чернігов по пр. Миру, 53, позивач, керуючи автомобілем «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1, рухався по тротуару, чим порушив п.п.11.13. ПДР України.
Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, належних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відповідачем суду не надано.
Вказаний висновок суду був зумовлений дослідженням в судовому засіданні здійсненої відповідачем відеозапису спірної дорожньої-транспортної ситуації за участю позивача.
Так, із вказаного відеозапису суд апеляційної інстанції встановив, що на відео зафіксовано лише факт знаходження транспортного засобу позивача на тротуарі, а не здійснення ним руху по тротуару, як це зазначено в оскаржуваній постанові.
Більш того, відсутність виявлення співробітниками поліції безпосередньо факту руху автомобіля позивача підтверджена також показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.
Позивач також заперечував проти притягнення його до адміністративної відповідальності та не визнавав факту допущення порушення вимог п.п.11.13. ПДР України а ні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а ні в ході судового розгляду справи.
Враховуючи наведені вище обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за порушення пункту 11.13. ПДР України, у зв'язку із відсутністю належних доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові від 22.03.2017 року серії АР №072941.
Відповідно до статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем вимоги наведеної вище норми процесуального закону не виконано.
За таких обставин Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що в даному випадку відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення та, як наслідок, обґрунтовували правомірність притягнення його до адміністративної відповідальності.
Доводи касаційної скарги, по суті, зводяться до незгоди з мотивами суду апеляційної інстанції, якими він керувався при оцінці доказів, і встановлених на цій підставі обставин дорожньої-транспортної ситуації за участі позивача, що, в підсумку, вплинуло на прийняття рішення про відсутність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, поставленого йому у провину та про протиправність оскаржуваної постанови.
Разом з тим, з урахуванням визначених статтею 341 КАС України меж перегляду касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій, такі аргументи скаржника не можуть слугувати підставою для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду - без змін.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу Інспектора роти № 2 Батальйону управління патрульної поліції в м. Чернігові Департаменту патрульної поліції лейтенанта Зайця Івана Ігоровича, - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач: І.Л. Желтобрюх
Судді: О.В. Білоус
Т.Г. Стрелець