Іменем України
03 квітня 2019 року
Київ
справа №803/497/18
адміністративне провадження №К/9901/67262/18, К/9901/68510/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В.М.,
Желтобрюх І.Л.,
секретар - Шевчук К.В.,
за участю
позивача - ОСОБА_2,
представників позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представника відповідача 1 - Скалецької І.О.,
представника відповідача 2 - Мельник О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Волинській області і Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року (головуючий суддя - Сорока Ю.Ю., судді - Димарчук Т.М., Плахтій Н.Б.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року (головуючий суддя - Макарик В.Я., судді - Большакова О.О., Глушко І.В.) у справі
за позовом ОСОБА_2
до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області
третя особа - начальник Головного територіального управління юстиції у Волинській області Грень Тарас Ярославович
про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2018 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - ГТУЮ), в якому просив:
1.1. - Визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України №797/к від 23.02.2018 року «Про звільнення».
1.2. - Визнати протиправним і скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 26.02.2018 року №174/3 «Про звільнення ОСОБА_2.».
1.3. - Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області з 26 лютого 2018 року.
1.4. - Стягнути з Головного територіального управління у Волинській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що звільнення позивача з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області на підставі наказу Міністерства юстиції України №797/К від 23.02.2018р. «Про звільнення» і наказу Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 26.02.2018р. №174/3 «Про звільнення ОСОБА_2.» є протиправним, оскільки між позивачем та Міністерством юстиції України не було досягнуто взаємної домовленості щодо дати звільнення позивача, а також не було волевиявлення позивача на припинення трудового договору в момент видачі наказу про його звільнення. У зв'язку з чим, позивач вважає своє звільнення незаконним, а відтак його слід поновити на роботі і виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства юстиції України №797/К від 23.02.2018р. «Про звільнення», яким ОСОБА_2 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області. Визнано протиправним і скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 26.02.2018р. №174/3-к «Про звільнення ОСОБА_2.», яким оголошено наказ Міністерства юстиції України №797/К від 23.02.2018р. «Про звільнення». Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області з 26 лютого 2018 року. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 154 507,60 грн.
4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції зазначив, що основними умовами угоди про припинення державної служби за ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» є строк, з якого припиняється державна служба. Визначення дати звільнення за угодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу». Відсутність належного волевиявлення не дає підстав для висновку про наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення державної служби саме за угодою сторін. Отже, визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за угодою сторін та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, правові підстави для такого звільнення за угодою сторін відсутні. В матеріалах справи відсутні докази щодо досягнення між ОСОБА_2 та суб'єктом призначення - Міністерством юстиції України, взаємної домовленості про дату звільнення до закінчення двотижневого строку, як того вимагає ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу», у той час як позивач стверджує про відсутність такої домовленості, а представники відповідачів - про її досягнення. Строк звільнення ОСОБА_2 - 26.02.2018 року, було визначено в.о Державного секретаря Міністерства юстиції України, Директором Департаменту персоналу Совою Н.П. в одноособовому порядку, що не узгоджується з правовим визначенням звільнення за угодою сторін та суперечить ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу». Також суд врахував ту обставину, що саме 23.02.2018 року до Міністерства юстиції України на ім'я в.о Державного секретаря Міністерства юстиції України, Директора Департаменту персоналу Сови Н.П. позивачем була подана заява про згоду на подальше проходження державної служби на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області із зміненими умовами праці, що свідчить на намір позивача продовжувати державну службу на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області, а відтак відсутність волевиявлення щодо звільнення з займаної посади за власним бажанням в день досягнення взаємної домовленості. В матеріалах справи відсутні докази передачі ОСОБА_2 справ та майна особі, уповноваженій суб'єктом призначення у Головному територіальному управлінні юстиції у Волинській області. Суд зазначив, що час вимушеного прогулу ОСОБА_2 за період з 17.03.2018р. по 20.06.2018р. складає 65 робочих днів, а тому стягненню на його користь підлягає заробітна плата за час вимушеного прогулу в сумі 154 507,60 грн.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне територіальне управління юстиції у Волинській області і Міністерство юстиції України подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
6. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року апеляційні скарги Міністерства юстиції України і Головного територіального управління юстиції у Волинській області залишені без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року - без змін.
7. Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
8. Головне територіальне управління юстиції у Волинській області в грудні 2018 року звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року.
9. В касаційній скарзі ГТУЮ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
10. В обґрунтування поданої касаційної скарги ГТУЮ зазначило, що звільнення ОСОБА_2 відбулося за його бажанням та за домовленістю з відповідачем. На заяві проставлена віза Н.Сови «згідна звільнити з 26.02.2018» і підпис цієї посадової особи, а тому цим підтверджується досягнення сторонами домовленості про звільнення позивача із займаної посади з 26.02.2018р. При цьому, позивачем визначено день його звільнення - день досягнення домовленості. Посилається на те, що заява ОСОБА_2 про звільнення не є документом управлінської діяльності Міністерства юстиції України, а є формою волевиявлення працівника на звільнення. Реєстрація таких заяв не передбачена законодавством і не є обов'язковою. Крім того, вважає безпідставним посилання судів попередніх інстанцій на заяву позивача від 23.02.2018р. щодо згоди на подальше проходження державної служби, оскільки заява про звільнення могла бути подана незалежно від будь-якого іншого документу. Вважає, що передача справ і довіреного у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майна особі, уповноваженій суб'єктом призначення у відповідному державному органі - це обов'язок державного службовця, невиконання якого свідчить про відсутність доброчесності зі сторони позивача, як державного службовця.
11. Також Міністерство юстиції України в грудні 2018 року звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року.
12. В касаційній скарзі Міністерство юстиції України, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
13. В обґрунтування поданої касаційної скарги Міністерство юстиції України зазначило, що судами невірно застосовано приписи ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу». Бажання позивача про звільнення виражене ним шляхом написання відповідної заяви, взаємна домовленість підтверджена підписами на заяві, датою і резолюцією Державного секретаря Міністерства юстиції України. Також позивач не відкликав заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу». Резолюція в.о. Державного секретаря Міністерства, директора Департаменту персоналу Сови Н.П., як суб'єкта звільнення, свідчить про досягнення взаємної домовленості щодо звільнення ОСОБА_2 в день досягнення взаємної домовленості, тобто 26.02.2018р. Відсутність у заяві про звільнення позивача конкретної визначеної дати такого звільнення не свідчить про відсутність у позивача добровільного наміру звільнитися та порушення порядку звільнення, оскільки в самій заяві позивач зазначив про термін, з якого його слід вважати звільненим, а саме «в день досягнення взаємної домовленості». Між сторонами не було взаємної згоди щодо анулювання раніше досягнутої домовленості про звільнення позивача. Посилається на те, що Інструкцією з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 13.08.2015р. №1405/5, реєстрація заяв про звільнення в Міністерстві юстиції України не передбачена. Так само законодавством у сфері трудових відносин не встановлена вимога щодо реєстрації заяв про звільнення. Крім того, судами не взято до уваги той факт, що заява про звільнення була передана позивачем особисто, відтак не підлягала реєстрації як вхідна кореспонденція.
14. Міністерство юстиції України зазначило, що письмове повідомлення про зміну істотних умов державної служби за підписом в.о. Державного секретаря міністерства юстиції України ОСОБА_2 не надавалось. Повідомлення, яке було долучено позивачем до адміністративної справи, не є належним та допустимим доказом, так як не містить підпису уповноваженої посадової особи Міністерства юстиції України та печатки. Крім того, на момент надходження заяви позивача про погодження проходження державної служби вже було видано наказ Міністерства юстиції України від 23.02.2018р. №797/к «Про звільнення». Також зазначає, що в аргументах позивача відслідковується подвійне бачення одних і тих самих норм законодавства щодо необхідних реквізитів до його заяв.
15. ОСОБА_2 надав відзив на касаційні скарги, яким просить залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Вважає правильним посилання судів попередніх інстанцій на правові висновки Верховного Суду України, наведені в постанові від 06.06.2018р. у справі №813/5855/15. Звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку, передбаченого ч.1 ст.86 Закону України «Про державну службу», в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення - є звільненням за угодою сторін. Визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підстав ч.1 ст.86 Закону України «Про державну службу», так як частина 2 цієї статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку встановленого ч.1 ст.86 цього Закону. Посилається на те, що в заяві про звільнення узгоджена календарна дата припинення державної служби позивачем не зазначена. Дата звільнення 26.02.2018р. була визначена в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції України в одноособовому порядку, що не узгоджується з правовим визначенням звільнення за угодою сторін та суперечить ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу».
16. ОСОБА_2 посилається на те, що 23.02.2018р. він знаходився в службовому відрядженні в м. Києві, подав заяву про згоду на подальше проходження державної служби і не здійснював заходів щодо передачі майна та справ, як того вимагає ч.1 ст.89 Закону України «Про державну службу». Заяву про звільнення у 2018 році він не писав, а надана до суду заява відповідає заяві, які він писав у 2016 році без зазначення дати її складання та дати, з якої позивач мав намір звільнитися, без конкретизації ПІБ посадової особи, кому вона адресована. Водночас дата складання заяви, зокрема на звільнення, є обов'язковим реквізитом. Крім того, вважає необґрунтованими твердження про необов'язковість реєстрації документів вхідної кореспонденції. Відсутність в сукупності як дати підписання заяви, так і вхідного (реєстраційного) номеру Міністерства юстиції України не дає змоги встановити інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення в межах двотижневого строку, як це передбачено ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу»
17. Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
18. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 23.02.2016р. №870/К «Про переведення ОСОБА_2.», який був оголошений наказом №257/3 від 23.02.2016р. «Про вступ ОСОБА_2 до виконання обов'язків в зв'язку з переведенням», ОСОБА_2, заступника начальника головного державного управління юстиції з питань державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, переведено на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, із збереженням 6 рангу державного службовця, як такого, що успішно пройшов конкурсний відбір.
19. Наказом Міністерства юстиції України від 23.02.2018р. №797/к «Про звільнення» звільнено позивача з посади начальника Головного управління юстиції у Волинській області 26 лютого 2018 року за власним бажанням в день досягнення взаємної домовленості, відповідно до частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби. Цей наказ винесений в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції України Н. Совою, на підставі заяви позивача про звільнення за власним бажанням відповідно до частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу» в день досягнення взаємної домовленості.
20. Заява позивача на звільнення, не містить дати її підписання, прізвища посадової особи Державного секретаря Міністерства юстиції України, якій вона адресована, відсутня вказівка на дату з якої позивач висловлював ініціативу на звільнення, а також відсутній реєстраційний індекс документа.
21. Строк звільнення ОСОБА_2 - 26.02.2018 року, було визначено в.о Державного секретаря Міністерства юстиції України, Директором Департаменту персоналу Совою Н.П.
22. Підставою звільнення в наказі від 23.02.2018р. №797/к «Про звільнення» вказана ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу».
23. Згідно наказу Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 26.02.2018р. №174/3 «Про звільнення ОСОБА_2.» оголошено наказ Міністерства юстиції України від 23.02.2018 №797/к про звільнення позивача з посади начальника Головного управління юстиції у Волинській області 26 лютого 2018 року за власним бажанням в день досягнення взаємної домовленості, відповідно до частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
24. Пункт 3 частини 1 статті 83 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу»: державна служба припиняється: за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
25. Стаття 86 «Припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін» Закону України «Про державну службу»: державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
26. Частини 1 та 7 статті 235 Кодексу законів про працю України: у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
27. Пункт 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110: днем звільнення вважається останній день роботи.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
29. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.341 КАС України).
31. Підстава припинення державної служби за угодою сторін визначена частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу». Такою підставою є домовленість державного службовця із суб'єктом призначення про певний строк звільнення. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення державної служби за угодою сторін або відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє суб'єкта призначення права на звільнення державного службовця за угодою сторін.
32. При домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» (за угодою сторін) державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб'єкта призначення.
33. Зі змісту встановлених судами попередніх інстанцій обставин випливає, що в заяві ОСОБА_2 просить звільнити його відповідно до ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» в день досягнення взаємної домовленості. При цьому, в заяві відсутня вказівка на певний строк його звільнення.
34. Слід також зазначити, що в заяві позивача щодо звільнення відсутнє волевиявлення на звільнення в день отримання згоди суб'єкта призначення на звільнення за угодою сторін.
35. Вказівка в заяві про звільнення на «день досягнення взаємної домовленості» вказує на необхідність наявності подальшої домовленості між державним службовцем та суб'єктом призначення щодо певного строку звільнення, який може бути визначено шляхом зазначення відповідної календарної дати або вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
36. Скаржниками не наведено жодних доводів, які б вказували на наявність волевиявлення ОСОБА_2 на звільнення саме 26.02.2018р.
37. Отже, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність звільнення ОСОБА_2, оскільки між сторонами не було узгоджено його дати звільнення.
38. З огляду на викладене, аргументи сторін щодо обов'язковості наявності дати складання заяви про звільнення, її реєстрації, не передачі позивачем справ і майна, а також щодо подання позивачем заяви зі згодою на продовження проходження державної служби не впливають на правильність задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог щодо скасування спірних наказів і поновлення ОСОБА_2 на посаді.
39. При цьому, слід зазначити, що посилання судів попередніх інстанцій на постанову Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі №813/5855/15 є помилковим, оскільки у вказаній справі правовідносини виникли під час дії Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII Закону України «Про державну службу», в той час як правовідносини щодо звільнення ОСОБА_2 виникли після набуття чинності Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу». При цьому, позивача було звільнено саме на підставі ч.2 ст.86 Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», а не п.1 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України. Проте ця обставина не призвела до неправильного вирішення справи.
40. Задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення позивача на роботі суд першої інстанції помилково визначив дату поновлення з 26.02.2018р., оскільки день звільнення позивача (26.02.2018р.) вважається останнім днем роботи. Отже, позивач підлягає поновленню на роботі з 27.02.2018р.
41. Суд апеляційної інстанції залишив вказане поза увагою.
42. У відповідності до п.3 ч.1 ст.349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
43. Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
44. Враховуючи те, що у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а рішення судів попередніх інстанцій є помилковими лише в частині визначення дати, з якої позивача поновлено на роботі, то відповідно до ч.4 ст.351 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення та змінити оскаржувані судові рішення в резолютивній частині.
45. Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
постановив:
46. Касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Волинській області і Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
47. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року змінити шляхом зазначення в резолютивній частині дати поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області з 27 лютого 2018 року, в іншій частині - залишити без змін.
48. Поновити виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, зупинених ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2018 року, з урахуванням постанови Верховного Суду від 03 квітня 2019 року.
49. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Повний текст постанови складено 04 квітня 2019 року.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В.М. Бевзенко
І.Л. Желтобрюх