Ухвала
30 січня 2019 року
м. Київ
справа № 522/18132/14-ц
провадження № 61-1537ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Одеської міської ради про виселення, вселення та визначення статусу приміщення,
9 січня 2019 року подана до Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_1
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2016 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.
Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивоване тим, що ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2016 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2015 року
у даній справі. Дату отримання копії цієї ухвали заявник не знає і таку у себе
знайти не змогла, аж поки не отримала в суді у січні 2019 року. Таку ситуацію ОСОБА_1 пояснює хворобою свого чоловіка, який 21 грудня 2016 року помер, станом здоров'я, складною вагітністю своєї дочки та скрутним майновим станом, у зв'язку з чим вона була позбавлена можливості на одержання кваліфікованої правової допомоги та сплату судового збору, через що і пропустила строк на касаційне оскарження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 вересня
2015 року не переглядалося в апеляційному порядку, воно не підлягає касаційному оскарженню. Тому касаційний суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 вересня
2015 року.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2016 року, то суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до підпункту 14 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 325 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення ухвали судом апеляційної інстанції, касаційна скарга може
бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.
Оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції постановлено 30 березня
2016 року і останнім днем на її касаційне оскарження є 19 квітня 2016 року. Про наявність цієї ухвали ОСОБА_1 було відомо, так як у жовтні 2016 року
вона з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зверталася до апеляційного суду із заявою
про повернення судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2015 року. Касаційна скарга подана до Верховного Суду 9 січня 2019 року.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у
часі передбачає, щопри здійсненні процесуальних дій застосовується
той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.
Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до частини третьої статті 394 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про
її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
У справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року Європейський суд
з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення,
згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного
і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії»).
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року та ухвала у справі «Трух проти України»
від 14 жовтня 2003 року).
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Поважними причинами пропуску строку є ті обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.
Заявник не навела обставин непереборної сили, внаслідок чого нею пропущено строк на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області
від 30 березня 2016 року, тому наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, пропущеного понад рік з дня складення повного тексту ухвали суду апеляційної інстанції, є неповажними.
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ураховуючи, що касаційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення та відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості скористатися своїм процесуальним правом щодо подачі касаційної скарги у передбачений законодавством строк, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 10 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Одеської міської ради про виселення, вселення та визначення статусу приміщення.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко