Постанова
Іменем України
01 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 128/1231/16-ц
провадження № 61-34965св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи: публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», служба у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації у Вінницькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21 серпня
2017 року у складі судді Саєнко О. Б. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В.,
Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,
Короткий зміст позовних вимог:
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), служба у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації у Вінницькій області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 листопада 2007 року за № 1-1419 ОСОБА_4 був власником 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 та 1/2 земельної ділянки площею 0,0822 га за кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 0,1644 га в межах згідно планом, яка розташована за вищевказаною адресою.
03 грудня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_5 (матір позивача), яка діяла від його імені як малолітнього сина, передала у власність ОСОБА_6 (бабі позивача) належну йому 1/2 частку житлового будинку і земельної ділянки.
На вчинення даного правочину ОСОБА_5 отримала згоду виконавчого комітету Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області відповідно до рішення № 94 від 22 листопада 2007 року.
У подальшому між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», (далі - ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 31.3ВН/130/07-СКЛН від 27 грудня 2007 року, на забезпечення виконання якого відповідачі передали банку в іпотеку по 1/2 частині житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та по 1/2 земельної ділянки площею по 0,0822 га, загальною площею 0,1644 га.
За договором від 26 червня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк» відчужив право вимоги по кредитному договору від 27 грудня 2007 року, укладеному між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Дельта Банк», який на даний час є іпотекодержателем спірного майна.
Договір-купівлі продажу належного йому нерухомого майна є недійсним, оскільки постановою Вінницького районного суду Вінницької області
від 30 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2013 року, задоволено позов ОСОБА_4 та визнано протиправним і скасовано рішення виконавчого комітету Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 94 від 22 листопада 2007 року про надання дозволу
ОСОБА_5, що діяла в інтересах малолітнього ОСОБА_4, на продаж 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 та 1/2 частки земельної ділянки площею 0,0822 га за кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 0,1644 га в межах згідно планом, розташованої за вищевказаною адресою.
Укладаючи оспорюваний правочин ОСОБА_5 діяла не в його інтересах як малолітнього сина, а у власних інтересах, для чого вступила у змову із своєю матір'ю ОСОБА_6 ., у зв'язку із чим для позивача виникли негативні наслідки, які виявилися у позбавленні його єдиного майна та житла.
Спірний правочин вчинено всупереч волі довірителя; у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, необхідною умовою при цьому відповідач отримала власну вигоду - отримавши в подальшому кредитні кошти під заставу майна, що йому належало, а відповідно на шкоду довірителю, з перевищенням представником наданих повноважень.
Договір купівлі-продажу від 03 грудня 2007 року не був спрямований на реальне настання наслідків обумовлених ним, оскільки вчинявся лише з метою зміни титульного власника 1/2 частки майна належного малолітньому сину, для подальшого обтяження кредитними зобов'язаннями
ОСОБА_5 Договір вчинено на користь ОСОБА_6, яка є матір'ю ОСОБА_5, тобто близьким родичем, яка після купівлі будинку жодного дня у ньому не проживала.
ОСОБА_4 просив визнати договір купівлі-продажу від 03 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_5, яка діяла в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4, та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу БілозерецькоюО. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 2746 недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 07 червня
2016 року до участі у даній справі залучено ПАТ «Кредитпромбанк» як третю особу.
Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області
від 21 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано недоведеністю заявлених позовних вимог.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 03 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.
Заочне рішення Вінницького районного суду вінницької області від 21 серпня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
23 жовтня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 03 жовтня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами проігноровано те, що при укладенні спірного договору купівлі-продажу не було дотриману принципу першочергового врахування інтересів дитини.
Спірний правочин є фіктивним, вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною та вчинений представником з перевищенням повноважень.
Суд апеляційної інстанції порушив право позивача на отримання правничої допомоги, не відклавши розгляд справи, що унеможливило позивача вчасно скористатися правничою допомогою.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вінницького районного суду Вінницької області.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій:
Судами встановлено, що рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 03 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року, у справі № 2-783/11 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: орган опіки і піклування Вінницької районної державної адміністрації, ПАТ «Кредитпромбанк», про визнання недійсними договору купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки в АДРЕСА_1 та визнання права власності на вказане нерухоме майно.
Вказаними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_5 діяла у відповідності до рішення органу опіки та піклування Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 22 листопада
2007 року № 94.
Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 30 жовтня 2012 року у справі № 0203/3032/2012, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2013 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_11 до виконавчого комітету Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ПАТ «Кредитпромбанк», та визнано протиправним і скасовано рішення виконавчого комітету Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області
від 22 листопада 2007 року № 94 про надання дозволу на продаж 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0822 га загальною площею 0,1644 га, розташованих в АДРЕСА_1 і належать малолітньому ОСОБА_4
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 26 березня 2015 року у справі № 128/4672/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ПАТ «Дельта Банк», служба у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації у Вінницькій області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання права власності, скасовано рішення Вінницького районного суду Вінницької області
від 29 грудня 2014 року та постановлено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу було чинним рішення органу опіки і піклування Медвеже-Вушківської сільської ради від 22 листопада 2007 року
№ 94, яким був наданий необхідний дозвіл на продаж майна неповнолітнього ОСОБА_4 і скасування через певний час відповідного дозволу не є підставою для визнання недійсним договору, укладеного раніше з дотриманням вимог закону, зокрема статті 203 ЦК України.
Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанціях) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_4 зазначав, що правочин є недійсним у зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу вчинено внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_5 та ОСОБА_6, спірний правочин є фіктивним та вчинений з перевищенням повноважень представника, а тому не створює правових наслідків.
Відповідно до статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє.
Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.
Як встановлено по справі, ОСОБА_5 на момент укладення договору купівлі-продажу від 03 грудня 2007 року, діяла за згодою органу опіки і піклування на продаж частки майна, що належала її малолітньому сину, як то передбачено частиною другою статті 177 СК України.
В подальшому надання такого дозволу було скасовано постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 30 жовтня 2012 року з підстав недослідження органом опіки і піклування усіх обставин щодо збереження майнових чи житлових прав дитини внаслідок продажу майна.
Саме по собі скасування відповідної згоди з підстав відсутності відомостей про збереження майнових чи житлових прав дитини внаслідок продажу майна, не свідчить про зловмисну домовленість представника з іншою стороною договору, та дії представника всупереч волі особи, яку він представляє.
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові
від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.
Не проживання ОСОБА_6 у придбаному будинку не є підставою для визнання правочину фіктивним.
Наміри сторін були спрямовані на настання правового наслідку - передачу права власності на нерухоме майно та подальше розпорядження ним, а тому укладений договір купівлі-продажу не є фіктивним.
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Згідно з статтею 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Повноваження ОСОБА_12 на вчинення договору купівлі-продажу від імені її малолітнього сина виникли на підставі закону та на підставі згоди виконавчого комітету Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області відповідно до рішення від 22 листопада 2007 року № 94.
Скасування відповідної підстави для вчинення правових дій не може бути підставою для застосування статті 241 ЦК України, оскільки дана норма передбачає вчинення представником дій, які не передбачені обсягом її повноважень, наданих довірителем і не застосовується до правовідносин, коли повноваження у представника відсутні взагалі.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи та надавши належну оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність підстав для визнання договору купівлі-продажу
від 03 грудня 2007 року недійсним та про відмову у задоволенні позову.
Щодо доводів касаційної скарги:
Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції порушив право позивача на отримання правничої допомоги, не відклав розгляд справи за його заявою , що унеможливило позивача вчасно скористатися правничою допомогою є безпідставними.
Апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги дане клопотання, оскільки позивач не навів поважних причин, за якими він не міг своєчасно укласти договір про надання правової допомоги, на що позивач мав достатньо часу до дати призначеного судового засідання в апеляційному суді.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 03 жовтня
2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська