27 березня 2019 року
м. Київ
справа № 465/950/13-ц
провадження № 61-18929св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., ОлійникА. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_6,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, подану його представником ОСОБА_7, на заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року, ухвалене у складі судді Козюренка Р. С., та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Мікуш Ю. Р., Ніткевича А. В., Павлишина О. Ф.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2013 року ОСОБА_4 звернулася з позовом, остаточно уточненим у квітні 2016 року, до ОСОБА_5 про виділ в натурі частки із майна, що є спільною частковою власністю.
В обґрунтування позову зазначила, що є власником 3/4 часток квартири АДРЕСА_1; власником іншої 1/4 частки цієї квартири є ОСОБА_5
У цілому зазначена квартира складається із: кухні 3-1 площею 13.1 кв.м, кімнати 3-2 площею 20,3 кв.м та кімнати 3-3 площею 10,8 кв.м, загальна площа становить 44,2 кв.м.
Позивач зазначає, що ОСОБА_5 ізолювала кімнату площею 10,8 кв.м від квартири АДРЕСА_1 і приєднала її до квартири НОМЕР_2 у цьому будинку, співвласником якої вона є.
Такий порядок користування склався давно, проте відповідач ухиляється від оформлення відповідних документів щодо переходу цієї кімнати у свою власність.
Висновком судової будівельно-технічної експертизи встановлено, що єдиним можливими способом реального поділу квартири АДРЕСА_1 між співвласниками є виділ кімнати площею 10,8 кв.м і приєднання до квартири НОМЕР_2, що відповідає узгодженому співвласниками порядку користування приміщеннями будинку.
За таких обставин ОСОБА_8 просила суд виділити з квартири НОМЕР_1 кімнату 3-3 площею 10,8 кв.м і приєднати її до квартири АДРЕСА_2, визнати за нею право власності на такі приміщення квартири НОМЕР_1 садибно-житлового будинку по АДРЕСА_1: кімнату площею 20,3 кв.м. і кухню площею 13,10 кв.м., а також стягнути з неї на користь ОСОБА_5 компенсацію за відхилення від розміру ідеальних часток у праві власності у сумі 6 808 гривень.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року позов задоволено.
Виділено з приміщення квартири АДРЕСА_1 житлову кімнату 3-3 площею 10,8 кв.м, приєднавши її до приміщень квартири НОМЕР_2 цього будинку відповідно до порядку користування, який склався між власниками квартир у будинку (фактичне користування).
Визнано за ОСОБА_4 право власності на наступні приміщення квартири НОМЕР_1 садибно-житлового будинку по АДРЕСА_1: кухню 3-1 площею 13,10 кв.м та житлову кімнату 3-2 площею 20,30 кв.м, загальною площею 33,40 кв.м.
Стягнено на користь ОСОБА_5 6 808 гривень, внесених на депозитний рахунок суду ОСОБА_4, як грошову компенсацію за відхилення при виділі частки із майна в натурі від ідеальних часток у праві власності на квартиру.
Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 642,04 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з можливості здійснення виділу належної позивачу частки квартири в натурі шляхом приєднання однієї кімнати до іншої квартири, співвласником якої є відповідач, відповідно до фактичного порядку користування будинком, що склався між власниками квартир НОМЕР_2 і НОМЕР_1.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 та особи, яка не брала участь у справі, - ОСОБА_6, відхилено, заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про здійснення виділу належної позивачу частки квартири відповідно до порядку користування будинком, що склався між власниками квартир НОМЕР_2 і НОМЕР_1, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи. Оскільки зміна правового статусу спірного нерухомого об'єкта з двох квартир на один будинок, що перебуває у спільній частковій власності, не змінює фактичний порядок користування будинком, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про неможливість виділу приміщень із квартири НОМЕР_1 у зв'язку з припиненням її існування як окремого об'єкта нерухомості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2016 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що виділ приміщень із квартири НОМЕР_1 як з окремого об'єкта нерухомості технічно неможливий, що підтверджується результатами судової будівельно-технічної експертизи. Виділ чи поділ цієї квартири шляхом приєднання однієї її кімнати до іншого об'єкта нерухомості, а саме до іншої квартири, суперечить правій природі поняття поділу та змісту статей 364, 367 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій вирішили справу, не залучивши до участі інших співвласників квартири АДРЕСА_2, а саме ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, хоча питання щодо приєднання кімнати, що відноситься до квартири НОМЕР_1, до їх квартири стосується їх прав і обов'язків.
Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, не надав належної оцінки тому, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2012 року, яке набрало законної сили, змінено правовий статус будинку по АДРЕСА_1 шляхом віднесення його у цілому до спільної часткової власності ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 із визначенням часток. Таким чином, суд здійснив виділ частки із квартири, що не існувала на час розгляду справи як окремий об'єкт нерухомого майна.
Також поза увагою судів лишилася та обставина, що на час розгляду справи ОСОБА_5 не була співвласником частки будинку, яка до ухвалення рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2012 року рахувалася як квартира НОМЕР_2 у будинку по АДРЕСА_1, оскільки подарувала свою частку ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_10
Позиція інших учасників справи
У серпні 2018 року ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що варіант поділу квартири НОМЕР_1 шляхом приєднання однієї із її кімнат до квартири НОМЕР_2 запропонований експертом за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи. Здійснення поділу таким чином не порушує прав відповідача, оскільки виділена кімната уже тривалий час перебуває у її фактичному користуванні.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх встановлено, що ОСОБА_4 згідно з договором дарування від 5 лютого 2010 року належать 3/4 частки квартири АДРЕСА_1.
ОСОБА_5 належить 1/4 частка цієї квартири.
З висновку № 1434 від 20 листопада 2015 року за результатами судової будівельно-технічної експертизи суди встановили, що у разі розгляду квартири АДРЕСА_1 як окремого об'єкта нерухомого майна встановити порядок користування цією квартирою між співвласниками або здійснити її реальний поділ з дотриманням вимог ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» технічно неможливо.
Єдиний можливий варіант розподілу зазначеної квартири між співвласниками у відповідності до їх ідеальних часток можливий шляхом виділенням кімнати 3-3 площею 10,8 кв.м і приєднання її до квартири НОМЕР_2 у будинку по АДРЕСА_1, що відповідає тому порядку користування, який вже склався.
При такому варіанті розподілу співвласнику 3/4 ідеальних часток квартири - ОСОБА_4 - пропонується виділити кухню 3-1 площею 13,10 кв.м та житлову кімнату (ванну) 3-2 площею 20,30 кв.м, а співвласнику 1/4 ідеальної частки - ОСОБА_5 - пропонується житлова кімната 3-3 площею 10,80 кв.м.
Оскільки цей варіант поділу квартири між співвласниками допускає відхилення від ідеальних часток, ОСОБА_5 пропонується грошова компенсація у розмірі 6 808,00 гривень.
Судом апеляційної інстанції під час перегляду справи у апеляційному порядку встановлено, що квартира АДРЕСА_2 складається з приміщень 1-1, 1-2, 1-3 і 1-4 і зареєстрована на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності від 2 січня 1995 року.
Також встановлено, що між співвласниками будинку по АДРЕСА_1 склався фактичний порядок користування приміщеннями цього будинку. Приміщення 3-3 площею 10,8 кв.м, яке відноситься до квартири НОМЕР_1, знаходиться у користуванні ОСОБА_5 і за погодженням сторін приєднане до квартири НОМЕР_2. Приміщення 3-1 площею 13,1 кв.м та 3-2 площею 20,3 кв.м, що відносяться до квартири НОМЕР_1, знаходяться у користуванні ОСОБА_4 Такий порядок користування забезпечує співвласникам самостійне ведення побуту і відокремленість інженерно-технічних комунікацій.
Наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради за № 211 від 5 червня 2007 року будинок по АДРЕСА_1 знятий з балансу Львівської міської Ради і переданий власникам приватизованих квартир.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2013 року, задоволено позов ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 до ОСОБА_4 про визначення часток у праві власності на будинок і визнання права власності на відповідні частки.
Визнано за ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 право власності на 33/50 ідеальних часток будинку по АДРЕСА_1, що складають приміщення будинку 1-1 площею 16,6 кв.м, 1-2 площею 16,8 кв.м, 1-3 площею 16,8 кв.м. і 1-4 площею 17.2 кв.м.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на 9/100 ідеальних часток зазначеного будинку, що складають 1/4 частку приміщень будинку 3-1 площею 13,1 кв.м, 3-2 площею 20.3 кв.м та 3-3 площею 10.8 кв.м.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 ідеальну частку цього будинку, що складають 3/4 часток приміщень будинку 3-1 площею 13,1 кв.м, 3-2 площею 20,3 кв.м та 3-3 площею 10,8 кв.м.
У лютому 2016 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 зареєстрували право власності на належні їм частки у будинку по АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
13 лютого 2016 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 уклали договір про зміну форми власності та часток у спільній сумісній власності та встановили, що з належних їм 33/50 ідеальних часток будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 належить 33/200 часток, а ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 - 99/200 часток.
18 лютого 2016 року ОСОБА_5 подарувала належні їй 33/200 часток будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_10
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що квартира НОМЕР_1 є окремим об'єктом нерухомого майна, який згідно зі статтею 367 ЦК України може бути поділеним між співвласниками шляхом приєднання одного із приміщень цієї квартири до приміщень, що відносяться до квартири НОМЕР_2, і виділення позивачу усіх інших приміщень.
Проте такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими.
Відповідно до положень статті 356 ЦК Українивласність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, передбачено статтею 364 ЦК України.
Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини перша-третя статті 364 ЦК України).
Стаття 367 ЦК України передбачає, що майно, яке є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
При виділі частки із спільного нерухомого майна або при його поділі співвласникам має виділятися окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України.
Системний аналіз статей 181, 183, 358, 364, 367 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку (квартири), що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку (квартири) із самостійним виходом або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку (квартири) в ізольовані приміщення, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 55 від 18 червня 2007 року (далі - Інструкція).
Згідно з пунктом 1.2 Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) в окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюється відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.
Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси. Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами.
ЦК України і Інструкція не встановлюють можливості здійснення виділу (поділу) об'єкта нерухомого майна, який перебуває у спільній частковій власності, шляхом приєднання окремих його приміщень до інших об'єктів нерухомого майна і створення таким чином ізольованого приміщення з окремим входом і системою комунікацій.
Як стаття 364, так і стаття 367 ЦК України передбачає, що питання поділу (виділу частки із майна) вирішується співвласниками щодо конкретного об'єкта нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, яким у даній справі є квартира АДРЕСА_1.
Суди попередніх інстанцій, встановивши, що здійснити поділ чи виділ частки із квартири АДРЕСА_1 як з окремого об'єкта нерухомого майна технічно неможливо, неправильно застосували положення статей 364, 367 ЦК України та дійшли помилкового висновку про можливість поділу цієї квартири шляхом приєднання певних її приміщень до іншої квартири для забезпечення створення двох самостійних об'єктів нерухомого майна.
Згідно з пунктами 3.2, 3.3, 3.4 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна право кожного співвласника в спільній частковій власності визначається часткою, яка виражається в простих правильних дробах. При цьому вказані в правовстановлювальних документах розміри часток співвласників на об'єкт нерухомого майна в сумі повинні становити одиницю. При розрахунку частки кожного співвласника в будинку необхідно визначити всю внутрішню площу будинку, а також площу, яка належить кожному співвласнику окремо.
За відсутності згоди всіх співвласників щодо зміни часток питання вирішується в судовому порядку.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
Рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності чи інших речових прав на нерухоме майно, а також укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, є підставою для реєстрації права власності чи інших речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (стаття 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Згідно зі статтею 14 цього Закону до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносяться відомості щодо поділу, об'єднання об'єктів нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна.
Суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2012 року, у зв'язку з передачею будинку по АДРЕСА_1 з комунальної у приватну власність, визначено частки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_4 у праві власності на будинок по АДРЕСА_1 у цілому та визнано за ними право власності на ці частки, у зв'язку з чим припинилося існування квартир НОМЕР_2 та НОМЕР_1 як окремих об'єктів нерухомого майна.
Відповідні відомості щодо розміру своїх часток у праві власності на цей об'єкт нерухомого майна ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 зареєстрували у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу, не звернули уваги на те, що на час розгляду справи квартира АДРЕСА_1 як самостійний об'єкт нерухомого майна не існувала у зв'язку з набуттям ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_4 статусу співвласників будинку по АДРЕСА_1 у цілому із визначенням часток у праві власності, тому дійшли помилкового висновку про можливість вирішення питання щодо виділу частки із цієї квартири у порядку статей 364, 367 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції помилково послався в обґрунтування своїх висновків на те, що набуття співвласниками квартир НОМЕР_2 і НОМЕР_1 статусу співвласників будинку у цілому не має правового значення для вирішення справи, так як між сторонами встановлений порядок користування приміщеннями будинку і він не змінився. ОСОБА_4 за рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2012 року належить 1/4 частка будинку по АДРЕСА_1, а не 3/4 часток квартири НОМЕР_1 у цьому будинку, тому її право підлягає захисту шляхом подання позову у порядку статті 364 ЦК України про виділення в натурі належної їй частки із будинку. При цьому передбачений Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки повинен подаватися саме щодо будинку, а не щодо окремої квартири (сукупності приміщень) у ньому.
Крім того, вирішуючи справу, суди не врахували, що приєднанням приміщення, яке відносилося до квартири НОМЕР_1, до приміщень, що складали квартиру НОМЕР_2, суд вирішує питання щодо прав та інтересів усіх співвласників цих приміщень, у тому числі ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, які не залучені до участі у справі.
У справі щодо поділу чи виділу частки із нерухомого майна сторонами є, насамперед, співвласники цього об'єкта нерухомого майна, що відповідає змісту статей 364, 367 ЦК України.
Особа, права якої порушено, при зверненні до суду може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Тобто, особа, яка звертається до суду з вимогами про поділ чи виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, зазначає відповідачами усіх інших співвласників як осіб, що невизнають, оспорюють чи порушують її права.
Таким чином, ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 підлягали залученню до участі у справі, а ухвалені судами судові рішення впливають на їх права, обов'язки та інтереси.
Посилання ОСОБА_8 на те, що співвласниками квартири НОМЕР_1 у будинку по АДРЕСА_1 є лише вона і ОСОБА_5, не спростовують необхідності залучення до участі у справі зазначених осіб, так як на час подання позову позивач знала про існування рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2012 року, згідно з яким вона та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 є співвласниками будинку по АДРЕСА_1.
Оскільки суди першої і апеляційної інстанції при вирішенні справи неправильно застосували статті 364, 367 ЦК України, не звернули уваги на положення Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна і усупереч вимогам цивільного процесуального законодавства розглянули справу без залучення ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, при цьому вирішили питання про їх права, інтереси та обов'язки, ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, касаційний суд скасовує оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалює нове рішення про відмову у позові з наведених вище підстав.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частини перш, друга цієї статті визначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову ? на відповідача; 2) у разі відмови в позові ? на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову ? на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням касаційної скарги, скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій і ухваленням нового про відмову у позові, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 підлягають стягненню судові витрати, пов'язані з проведенням експертизи, у розмірі 1 958 гривень, а на користь ОСОБА_6 - 4 060,71 гривень у відшкодування сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану його представником ОСОБА_7, задовольнити.
Заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.
ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_5 про виділ в натурі частки із майна, що є спільною частковою власністю, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судові витрати, пов'язані з проведенням експертизи, у розмірі 1 958 гривень і на користь ОСОБА_6 - судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 4 060,71 гривень.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний