Справа № 0640/4424/18
Головуючий у 1-й інстанції: Черноліхов Сергій Вікторович
Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.
03 квітня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Ватаманюка Р.В. Мельник-Томенко Ж. М. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Колісниченко Ю.В.,
позивача - ОСОБА_2
представника позивача - ОСОБА_3
представника відповідача - Ткачук Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року (суддя Черноліхов С.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_2 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" № Ю1/ОС-18 від 30.08.2018 в частині накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів державної кримінально-виконавчої служби та поновити його на посаді оперуповноваженого оперативного відділу Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 31.08.2018 по день розгляду справи, який становить понад 6000,00 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, з підстав неповноти встановлення обставин справи та неналежної оцінки судом першої інстанції обставин, які мають значення для вирішення справи, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року та ухвалити рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні позивач та його представника підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд задовольнити їх.
Представники відповідача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та його представника, представника відповідача, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступні обставини справи.
ОСОБА_2, з 29.12.2012 проходив службу в органах державної кримінально-виконавчої служби на посаді оперуповноваженого оперативного відділу Державної установи «Житомирська виправна колонія (№ 4)».
31.07.2018 виконуючим обов'язки начальника Державної установи «Житомирська виправна колонія (№ 4)» ОСОБА_6 позивач був призначений начальником екстреної варти для вивозу до Житомирського обласного діагностичного центру засудженого ОСОБА_7, про що свідчить припис №53 від 31.07.2018.
До складу екстреної варти також призначені наступні особи: лейтенанти внутрішньої служби ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та сержант внутрішньої служби ОСОБА_10
Для охорони засудженого, який знаходиться на лікуванні в лікарні м.Житомира ОСОБА_2 видано 9 мм пістолет ПМ та 16 патронів до нього, а іншим особам, які входили до екстреної варти гумові палиці ПР 73, наручники БР та газові балончики «Терен», вказані особи отримали спецзасоби для виконання завдання та були ознайомлені з заходами безпеки, про що свідчить їх підпис. Крім того, позивач отримав дорожню відомість екстреної варти Державної установи «Житомирська виправна колонія (№4)». Відповідно до означеної відомості, з начальником варти проведено інструктаж підполковником внутрішньої служби ОСОБА_11 та начальником відділу охорони майором внутрішньої служби ОСОБА_12
Таким чином судом встановлено, що 31.07.2018 року близько 13 години 20 хвилин засуджений ОСОБА_7, 1998 року народження, який згідно рапорту завідувача медичної частини Державної установи «Житомирська виправна колонія (№4)» ОСОБА_13, був доставлений в Житомирський обласний діагностичний центр, під наглядом варти, однак скориставшись халатністю і неуважністю осіб, які входили до складу екстреної варти, зокрема начальника варти - ОСОБА_2, скоїв втечу з лікувального закладу та зник у невідомому напрямку.
У зв'язку із вказаним фактом, який стався внаслідок безвідповідального ставлення окремих посадових осіб до виконання своїх службових обов'язків, 31.07.2018 року виконувачем обов'язків начальника Державної установи «Житомирська виправна колонія (№4)» майором внутрішньої служби ОСОБА_6 видано наказ № 84 від 31.07.2018 «Про проведення службового розслідування» .
При цьому, відповідно до зазначеного наказу було створено та затверджено комісію з проведення службового розслідування, для здійснення перевірки та з'ясування всіх обставин порушення чинного законодавства (зворотній бік а.с.76).
Головою комісії був назначений заступник начальника установи з інтендантського та комунально-побутового забезпечення - начальник відділу інтендантського та господарського забезпечення капітан внутрішньої служби ОСОБА_15, який мав відповідне звання та досвід необхідний для ефективного проведення службового розслідування, оскільки начальник установи ОСОБА_16 перебував на лікарняному, а його перший заступник - заступник начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи ОСОБА_17, згідно наказу № 27 від 22.06.2018 року перебував у відпустці.
До складу вказаної комісії входили наступні особи, а саме: виконувач обов'язків начальника відділу по роботі персоналом лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_18 та уповноважена особа з питань забезпечення та виявлення корупції установи - старший оперуповноважений оперативного відділу установи майор внутрішньої служби ОСОБА_19
За результатами проведеного службового розслідування складено висновок від 02.08.2018. Відповідно до п.7 вказаного висновку пропонувалось за незадовільну організацію несення служби вартою, а також ігнорування вимог п. 212 розділу IV наказу Державного Департаменту України з питань виконання покарань від 08.12.2003 року № 237 дск в частині попередньої перевірки місця особистої гігієни та загального користування з метою виявлення місць, сприятливих для вчинення втечі та невжиття заходів щодо її недопущення капітана внутрішньої служби ОСОБА_2 притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів Державної кримінально-виконавчої служби України.
У зв'язку із чим, відповідно до наказу №25 від 02.08.2018 виконувачем обов'язків начальника державної установи майором внутрішньої служби ОСОБА_6 притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів державної кримінально-виконавчої служби та наказом №101/ос-18 від 30.08.2018 за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» реалізовуючи дисциплінарне стягнення звільнено позивача із служби.
Підставою звернення позивачу до суду з даним позовом слугувало те, що на його думку, наказ №101/ос-18 від 30.08.2018 про звільнення є протиправним та таким що порушує його права та інтереси. Враховуючи зазначене, позивач просив скасувати наказ №101/ос-18 від 30.08.2018 та поновити його на посаді з виплатою середньомісячного грошового забезпечення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що аргументи та твердження позивача, які покладені в обґрунтування позову не свідчать про протиправність оскаржуваного наказу, не спростовують висновків комісії за результатами проведеного службового розслідування, натомість відповідачем під час судового розгляду справи доведено законність, обґрунтованість правильність та послідовність своїх дій під час проведення службового розслідування та видання наказу про звільнення ОСОБА_2
Апеляційний суд, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так в апеляційній скарзі позивач, обгрунтовуючи свою позицію наголошує на тому, що оскаржуваний наказ №101/ос-18 від 30.08.2018 про його звільнення винесений на основі недостовірних фактів, які не відповідають дійсним обставинам справи та грубо порушують норм чинного законодавства України. Вказує на те, що обов'язки начальника виїзної екстреної варти виконав у повному обсязі.
Даючи оцінку висновкам суду першої інстанції та спірним відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів враховує наступне.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» № 2713-IV від 23.06.2005 (далі - Закон № 2713-IV ), Законом України „Про Національну поліцію України № 580-VIII від 02.07.2015 (Закон № 580-VIII).
Відповідно до ст.1 Закону № 2713-IV на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Відповідно до Положення про Державну установу «Житомирська виправна колонія (№4), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 червня 2018 року № 2160/5 (далі - Положення) Житомирська виправна колонія (№4) є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України, а органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України.
Виправну колонію очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Державним секретарем Міністерства юстиції України у встановленому законодавством порядку, який згідно Положення, зокрема у встановленому порядку призначає на посади, переміщує та звільняє персонал виправної колонії з посад, що належать до номенклатури посад виправної колонії, заохочує персонал виправної колонії, а також накладає на нього дисциплінарні стягнення за порушення службової дисципліни, у встановленому порядку. У разі відсутності начальника виправної колонії його функціональні обов'язки виконує заступник начальника виправної колонії згідно із розподілом повноважень.
З метою належного нагляду за засудженими в закладах Міністерства охорони здоров'я, відповідно до наказу №24 від 12.04.2018 Державної установи «Житомирська виправна колонія (№4)», визначено співробітників установи начальниками варт для несення служби в закладах МОЗ, які в своїй роботі повинні керуватися Інструкцією з організації нагляду за засудженими. До таких осіб, зокрема входив капітан внутрішньої служби ОСОБА_2
Згідно посадової інструкції, оперуповноважений оперативного відділу Державної установи «Житомирська виправна колонія (№4)» в своїй роботі забезпечує регулярне та своєчасне отримання і перевірку оперативної інформації, належне реагування на виявленні факти приготування чи вчинення злочинів з метою їх попередження, припинення та розкриття, організовує оперативне відслідковування намірів осіб, які перебувають на профілактичному обліку, та обміні інформацією із соціально-психологічною службою про зміни в їх поведінці, з метою забезпечення посиленого нагляду та контролю за поведінкою осіб, які тримаються в установі, бере участь у проведенні інструктажу чергових змін молодших інспекторів.
При цьому, як вірно встановив суд першої інстанції, в даному випадку на позивача також поширювались права та обов'язки визначені Інструкцією начальника варти по охороні та нагляду за засудженими в лікарні від 12.01.2018, затвердженої першим заступником начальника державної установи «Житомирська виправна колонія (№4)» підполковником внутрішньої служби ОСОБА_20, оскільки позивача відповідно до припису №53 призначено начальником екстреної варти з переміщення засудженого від Державної установи «Житомирська виправна колонія».
Таким чином встановлено, що позивач, при виконанні своїх обов'язків начальника екстреної варти по охороні та нагляду за засудженими в лікарні, відповідав за недопущення втечі засудженого, який знаходиться під охороною та наглядом та повинен попереджувати зв'язки засудженого з іншими особами, крім персоналу лікувального закладу.
Відповідно до п.п.1-2 ч.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України № 2337-VIII від 15 березня 2018 року (далі - Статут) , службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Згідно статтею 12 Статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Статтею 13 Статуту визначено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися зокрема, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади; звільнення із служби в поліції.
Приписами статті 14 Статуту, визначено, що підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до п.п.1-2 ст.15 Статуту проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії.
За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку.
Дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.
У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування.
Перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.
Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади та звільнення із служби в поліції, застосовані до поліцейського, який перебуває у відпустці чи на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності), виконуються (реалізуються) після його прибуття до місця проходження служби.
Наказ про застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення виконується шляхом його оголошення в органі (підрозділі) поліції та особистого ознайомлення поліцейського з ним. У разі відмови особи від ознайомлення з наказом про це складається акт.
Відповідно до Порядку проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 356/5 від12.03.2015 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 295/26740 від19 березня 2015 року (далі - Порядок), підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового і начальницького складу службової дисципліни, скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового і начальницького складу діянь, які порушують права і свободи громадян, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб рядового чи начальницького складу або їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового чи начальницького складу та можуть викликати суспільний резонанс.
Службове розслідування проводиться за рішенням уповноваженого на те начальника у разі зокрема втечі (спроби втечі) засуджених та ув'язнених з під варти, а також ухилень від відбування покарання засудженими до обмеження волі.
Судом встановлено, що службове розслідування відносно позивача, було проведено за фактом неналежного виконання своїх обов'язків, що призвело до втечі засудженого ОСОБА_7 з-під варти під час забезпечення охорони в лікарняному закладі.
Як вбачається з висновку службового розслідування від 02 серпня 2018 року, було з'ясовано, що дана подія стала можливою внаслідок безвідповідального ставлення окремих посадових осіб до виконання своїх службових обов'язків, а зокрема начальника варти оперуповноваженого оперативного відділу капітана внутрішньої служби ОСОБА_2, який не забезпечив належну розстановку сил наряду по охороні засудженого в лікувальному закладі та халатно віднісся до виконання покладених завдань, зокрема попередньо не перевірив місце особистої гігієни, в даному випадку туалет, а й залишився з іншими вартовими за дверима даного туалету, а не прослідував в середину, як того вимагає Інструкція з організації охорони кримінально-виконавчих установ закритого типу.
Також, комісією встановлено, що вартові, які перебували у складі чергового наряду по охороні засудженого у лікарні, грубо порушуючи вимоги керівних наказів та проявляючи халатність у виконанні своїх обов'язків, своїми діями спричинили втечу засудженого з-під охорони в лікувальному закладі м.Житомира де перебував засуджений.
Відповідно до п.212 Інструкції з організації охорони кримінально-виконавчих установ закритого типу дск, затвердженої наказом №237 від 08.12.2003 при виведенні засудженого на необхідні лікувальні процедури у місця особистої гігієни та загального користування тощо начальник варти заздалегідь перевіряє відповідні приміщення з метою виявлення місць, сприятливих для вчинення втечі, та вживає відповідних заходів щодо її недопущення. Начальник варти разом з одним вартовим постійно супроводжують засудженого.
Дисциплінарною комісією, для з'ясування фактичних обставин було відібрано пояснення у осіб, які були у складі варти охорони засудженого, а саме: ОСОБА_2 - оперуповноваженого оперативного відділу, який являвся начальником варти з охорони засудженого у лікувальному закладі, ОСОБА_22 - молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки сержант внутрішньої служби, ОСОБА_9 - начальника відділення соціально - психологічної служби відділу соціально - виховної та психологічної роботи лейтенанта внутрішньої служби, ОСОБА_23 - інспектора відділення соціально - психологічної служби відділу соціально - виховної та психологічної роботи лейтенант внутрішньої служби та інших осіб, які були у складі варти охорони засудженого (а.с.78-81).
Згідно пояснень вказаних осіб, які містяться в матеріалах справи судом встановлено, що дана подія стала можливою внаслідок їх недбалості та безвідповідальності. Зокрема начальник варти з охорони засудженого у лікувальному закладі - ОСОБА_2 належним чином попередньо не перевірив місце особистої гігієни та загального користування з метою виявлення місць, сприятливих для втечі та не вжив заходів щодо її недопущення, вказаними діями позивач порушив п.212 Інструкції з організації охорони кримінально-виконавчих установ закритого типу, яка використовується для службового користування. Крім того, ОСОБА_22 також грубо порушено вимоги керівних наказів, чим скористався засуджений ОСОБА_7, що як наслідок призвело до його втечі з-під варти.
Відповідно до висновку службового розслідування ОСОБА_2, разом з особами, які входили до екстреної варти, було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, на підставі наказу № 25 від 02.08.2018 року. Згідно вказаного наказу, до ОСОБА_2 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів Державної кримінально - виконавчої служби України.
Також судом встановлено, що позивач відмовився ознайомлюватися з висновком про службове розслідування та наказом "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" №25 від 02.08.2018, у зв'язку із чим членами комісії, яка проводила службове розслідування, складено акт від 02.08.2018 року.
Апеляційний суд також враховує, що відповідно до наказу №24 від 12.04.2018 позивач залучений з ряду співробітників установи начальником варт для несення служби в закладах МОЗ та повинен був при виконанні повноважень начальника варти керуватися Інструкцією з організації нагляду за засудженими.
Також встановлено, що позивачем було отримано спеціальні засоби, для виконання поставленого завдання, отримано дорожню відомість та проведено з позивачем, як з начальником екстреної варти, інструктаж підполковником внутрішньої служби ОСОБА_11 та майором внутрішньої служби ОСОБА_12
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обгрунтованим висновок Житомирського окружного адміністративного суду відносно того, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем доведено законність та обґрунтованість проведення службового розслідування та видання наказу про звільнення ОСОБА_2
В свою чергу, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових, переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 05 квітня 2019 року.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Ватаманюк Р.В. Мельник-Томенко Ж. М.