Постанова
Іменем України
03 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 466/10033/16-ц
провадження № 61-37910св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач -ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2017 року у складі головуючого-судді Зими І. Є. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевич А. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.
На обґрунтування позовних вимог зазначав про те, що він з 2006 року перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 17 листопада 2016 року. За час шлюбу ними було придбано квартиру АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу відповідач проживає у вказаній квартирі та позбавила його доступу до неї. Дійти згоди щодо поділу вказаної квартири вони не можуть.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив визнати вказану квартиру об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за кожним право власності на Ѕ ідеальну частину квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2017 року позов задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності по Ѕ ідеальній частці вказаної квартири за кожним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки спірна квартира була придбана під час шлюбу за їх спільні кошти, тому вона є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частках.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2017 року - без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2018 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_4 право власності на ј частину спірної квартири, а за ОСОБА_5 право власності на ѕ частини.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не в повному обсязі дослідили усі обставини справи та не взяли до уваги об'єктивних підстав для застосування положень статті 70 СК України та відступлення від рівності часток подружжя. При цьому заявник зазначала, що ОСОБА_4, з метою ухилення від участі в утриманні дітей, приховав від суду справжній обсяг доходів, та що вказані обставини є істотними при застосуванні положень статті 70 СК України. Також поза увагою судів залишилось те, що діти залишились проживати з нею та перебувають на її утриманні.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У вересні 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає. При цьому зазначено, що відсутні підстави для відступлення від рівності часток, передбачені частинами другою та третьою статті 70 СК України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 16 вересня 2006 року, який рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2006 року було розірвано.
Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за відповідачем ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, видано 17 лютого 2011 року Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради.
ОСОБА_5 визнала, що спірна квартира була придбана в інтересах сім'ї на підставі договору про пайову участь у будівництві житла, однак самого договору та квитанцій про сплату пайових внесків не надала.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої передбачено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом статті 70 СК України, статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України(частини 1, 2, 4 статті 71 СК України).
Відповідно до частини другої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Відповідно до пунктів 1-3 частини першої та частини сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій, належно оцінивши зібрані докази, повно та всебічно дослідивши обставини, щодо яких виник спір, дійшли обґрунтованого висновку, що квартира АДРЕСА_1 набута сторонами під час шлюбу, джерелом їх набуття є спільні сумісні кошти, а тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частинах.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що при вирішенні цього спору судом не було встановлено обставин, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, для відступу від засад рівності часток подружжя.
Доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а фактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України не передбачено.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
Г. І. Усик