Постанова
Іменем України
01 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 592/526/14-ц
провадження № 61-914св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - служба у справах дітей Сумської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Рижовим Сергієм Євгеновичем, на постанову апеляційного суду Сумської області від 26 листопада 2018 року у складі колегії суддів:
Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І.,
Короткий зміст позовних вимог:
У січні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_10, третя особа ? служба у справах дітей Сумської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що з 11 липня 2002 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 12 листопада 2008 року.
За час перебування сторін у зареєстровано шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька - ОСОБА_11.
Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 24 червня 2010 року було визначено місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_11 з батьком - ОСОБА_4 та стягнуто на його користь аліменти з ОСОБА_10 на утримання дочки.
Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 30 січня 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_10 про позбавлення батьківських прав та попереджено відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини та покладено на органи опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських прав.
ОСОБА_10 своєї поведінки не змінила, ухиляється від виконання батьківських обов'язків по утриманню і вихованню доньки, матеріальної допомоги їй не надає, що призвело до заборгованості по сплаті аліментів, життям і навчання дочки не цікавиться, її не відвідує.
ОСОБА_4 просив позбавити батьківських прав ОСОБА_10 щодо доньки - ОСОБА_11 та вирішити питання судових витрат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 24 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено.
ОСОБА_10 позбавлено батьківських прав щодо малолітньої доньки - ОСОБА_11, актовий запис в Книзі реєстрації народжень за № 59
від 22 січня 2003 року відділу реєстрації актів громадянського стану Ковпаківського районного управління юстиції у місті Суми.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_4 судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 974,40 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_10, яка рішенням суду була попереджена про зміну ставлення до виховання дитини - ОСОБА_11, не приймає участі в утриманні та вихованні дитини, не піклується про її здоров'я, фізичний і духовний розвиток, що свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов'язків, має заборгованість по сплаті аліментів.
Постановою апеляційного суду Сумської області від 26 листопада 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_12 задоволено.
Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 24 квітня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 365,40 грн витрат по сплаті судового збору.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із неналежного повідомлення сторони у справі - відповідача про розгляд справи за її участі, що згідно пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Роблячи висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що незважаючи на те, що відповідач не в повній мірі займається вихованням дитини, доказів, достатніх для обґрунтування висновку про її ухилення від виховання дитини, позивачем не надано. Відсутні підстави для встановлення тієї обставини, що ОСОБА_5 свідомо та умисно нехтує своїми батьківськими обов'язками, що не може свідчити про необхідність застосування до неї такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
03 січня 2019 року представник ОСОБА_4 - адвокат Рижов С. Є. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції, просить скасувати постанову апеляційного суду Сумської області від 26 листопада 2018 року та залишити в силі рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 24 квітня 2014 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційним судом в порушення норм процесуального права було безпідставно визнано поважним пропуск ОСОБА_5 строку апеляційного оскарження рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 24 квітня 2014 року та поновлено цей строк.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дочки. Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не цікавиться дочкою, не приймає участі у її вихованні. Заявник вважає, що наявні усі підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_11.
Доводи інших учасників справи:
18 березня 2019 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_13 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_4 - Рижова С. Є. відмовити, а постанову апеляційного суду Сумської області
від 26 листопада 2018 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2019 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду Сумської області від 26 листопада 2018 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ковпаківського районного суду міста Суми.
28 лютого 2019 року матеріали цивільної справи № 592/526/14-ц надійшли до Верховного Суду.
11 березня 2019 року матеріали цивільної справи № 592/526/14-ц передано судді-доповідачу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції:
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей).
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що для застосування такої підстави для позбавлення батьківських прав як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, необхідним є встановлення винної поведінки матері (батька), свідомого нехтування нею (ним) своїми обов'язками. Водночас, існування вказаних обставин позивачем належними та допустимими доказами не доведено.
Судом апеляційної інстанції враховано положення статті 9 Конвенції про права дитини, статті 164 СК України, та, виходячи із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітньої дитини, а позбавлення її батьківських прав є крайнім заходом впливу на відповідача, до якого раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання доньки, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Судом обґрунтовано не взято до уваги висновки Служби у справах дітей Сумської міської ради щодо можливого позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітньої доньки, оскільки мати не втратила родинного зв'язку з донькою, у зв'язку із чим зверталась до суду з позовом про відібрання дитини і повернення її до себе, що свідчить про бажання матері бути разом з донькою.
Та обставина, що на час судового розгляду у 2014 році відповідач знаходилась за межами України не може бути визнано поважною причиною не частого спілкування з донькою із застосуванням існуючих засобів теле- та радіозв'язку.
Щодо доводів касаційної скарги:
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційним судом безпідставно поновлено строк на апеляційне оскарження, колегія суддів відхиляє, оскільки апеляційний суд, поновлюючи строк на апеляційне оскарження, надав відповідну оцінку обставинам, що зумовили пропуск цього строку.
Аналіз змісту ухвали апеляційного суду Сумської області від 29 серпня
2018 року свідчить, що суд розглянув клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та поновив строк.
Інші аргументи касаційної скарги, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду Сумської області
від 26 листопада 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Рижовим Сергієм Євгеновичем, залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду Сумської області від 26 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська