02 квітня 2019 р.Справа № 580/407/16-а
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Лях О.П. , Яковенка М.М. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 29.11.2018 року, головуючий суддя І інстанції: Стеценко В.А., вул. Піонерська, 2, м. Лебедин, Лебединський, Сумська, 42200, повний текст складено 29.11.18 року по справі № 580/407/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області
про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовною заявою до голови Будильської сільської ради ОСОБА_2 в порядку, передбаченому КАС України, в якій просив визнати протиправними дії сільського голови ОСОБА_2 щодо неповного та несвоєчасного надання інформації на заяву такими, що порушили його права на розгляд звернень та отримання інформації; стягнути з відповідача кошти на відшкодування моральної шкоди в сумі 425 грн.; компенсувати судові витрати.
В обґрунтування позову вказує, що він 03.09.2015 року згідно Закону України «Про звернення громадян» звернувся до вказаної посадової особи із заявою № 88, у якій просив розглянути ряд питань, вчинити певні дії та надати інформацію, яка його цікавить.
У відповідь на заяву, ним було отримано лист Будильської сільської ради № 02-20/880 від 02.10.2015 року, в якому йому надано відповідь на всі його питання, крім відповіді на четвертий пункт звернення, який стосувався роботи Будильського сільського будинку культури. Так, позивача цікавив коефіцієнт корисної дії цього закладу, тобто кількість гуртків та наявність в них дітей, час їх занятості в місяць, кількість інших заходів, перспективи його завантаженості на майбутні 2015-2017 роки. Проте, відповідач повідомив ОСОБА_1, що Будильською сільрадою ККД сільського будинку культури не розраховувався, оскільки є відношенням виконаної роботи до енергетичних затрат і є важливою характеристикою машин та двигунів, а не будинків культури. Іншої інформації щодо роботи будинку культури надано не було. Позивач вважає вказані дії незаконними, оскільки на його думку сільський голова умисно проігнорував п.4 його заяви і не надав необхідної інформації, внаслідок чого зазначена інформація була отримана позивачем в січні та квітні 2016 року, тобто з порушенням встановленого чинним законодавством 30-ти денного терміну. Внаслідок незаконних дій сільського голови позивач переніс моральні страждання, які викликали, негативні процеси в психіці позивача та порушення його психічного благополуччя, щиросердечної рівноваги та потребували докладання додаткових зусиль для організації свого життя, вивчення чинного законодавства та звернення із скаргами і позовами.
В судовому засіданні суду першої інстанції позивач уточнив свої позовні вимоги, просив замінити первісного відповідача належним Будильською сільською радою; визнати протиправними дії Будильської сільської ради, які полягають у несвоєчасному наданні інформації на питання 4 його заяви від 03.09.2015 року; визнати протиправною бездіяльність Будильської сільської ради, яка полягає у ненаданні інформації на питання його заяви від 03.09.2015 року; стягнути з Будильської сільської ради кошти на відшкодування моральної шкоди розміром 1 500 грн.; компенсувати судові витрати.
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 29 листопада 2018 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не з'ясування всіх обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 03.09.2015 року мешканець с. Будилка ОСОБА_1 в порядку, передбаченому Закону України «Про звернення громадян», звернувся до відповідача із заявою № 88, в якій, зокрема, просив назвати коефіцієнт корисної дії Будильського сільського будинку культури у 2013, 2014 та 2015 роках (кількість гуртків та чисельність в них дітей, час їх зайнятості в місяць, кількість інших заходів), і перспективи (плани) його роботи (завантаженості) на майбутні 2015-2017 роки.
Звернення позивача було розглянуто головою Будильської сільської ради відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
В наданій позивачу відповіді від 02.10.2015 року за № 02-20/880 голова Будильської сільської ради сформулював свою відповідь на 4 пункт звернення, який стосувався коефіцієнту корисної дії сільського будинку культури наступним чином: «Будильською сільрадою ККД сільського будинку культури у 2013, 2014, 2015 роках не розраховувався, оскільки є відношенням виконаної роботи до енергетичних затрат і є важливою характеристикою машин та двигунів, а не будинків культури».
В січні та квітні 2016 року на зазначене питання відповідь була надана більш детальна, в об'ємі, який задовольнив позивача, а саме листами № 02-0/47 від 18.01.2016 року та № 02-20/312 від 18.04.2016 року позивачу повідомлено, що Будильською сільрадою ККД сільського будинку культури у 2013, 2014, 2015 роках не розраховувався, оскільки є відношенням виконаної роботи до енергетичних затрат і є важливою характеристикою машин та двигунів, а не будинків культури, що в будинку культури працюють гуртки, вказала їх кількість і надала його плани роботи цього закладу, в яких перелічені культурно-освітні та розважальні заходи.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів незаконності та протиправності дій відповідача, а також доказів перенесення позивачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Частиною третьою етапі 3 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад. посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про звернення громадян» у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.
Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Відповідно до ст.7 Закону України від 02.10.1996 р. № 393/96-ВР "Про звернення громадян", звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду (ст.14 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян").
Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (ст. 15 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян").
Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги (ст. 18 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян").
Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації. їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення (ст. 19 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян").
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті. які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів (ст. 20 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян").
Па підставі цього, заяву ОСОБА_1 № 88 від 03 вересня 2015 року було зареєстровано в день його надходження 03 вересня 2015 року за № 355-02-10, у відповідності до вимог ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» заява № 88 від 03 вересня 2015 року була об'єктивно, вчасно розглянута, перевірено викладені в них факти та у встановлений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» місячний термін на адресу позивача зазначену у заяві № 88 від 03 вересня 2015 року було 02 жовтня 2015 року направлено відповідь № 02-20/880, яку ОСОБА_1 отримав про, що зазначає у адміністративному позові.
Крім того, вищевказана заява позивача розглядалася ще двічі: за зверненням представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини - керівника Департаменту з питань дотримання соціально-економічних та гуманітарних прав Лях Д.О., яке на адресу Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області надійшло 04.01.2016 року, вхідний № 03-02-19 та звернення представника Уповноваженого-Керівника Департаменту з питань дотримання соціально-економічних та гуманітарних прав Лях Д.О., яке на адресу Будильскої сільської ради Лебединського району Сумської області надійшло 05.04.2016 року, вхідний №192-02-19
Зазначені звернення також були всебічно і об'єктивно розглянуті та на них було надано відповіді, а саме: 18 січня 2016 року вихідний номер № 02-20/50 представнику Уповноваженого Верховної Ради з прав людини - керівнику Департаменту з питань дотримання соціально- економічних та гуманітарних прав Лях Д.О. та ОСОБА_1 18 січня 2016 року вихідний номер № 02-20/47; 18 квітня 2016 року вихідний номер № 02-20/313 представнику Уповноваженого Верховної Ради з прав людини - керівнику Департаменту з питань дотримання соціально-економічних та гуманітарних прав Лях Д.О. та ОСОБА_1 18 квітня 2016 року вихідний номер № 02-20/312.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про звернення громадян" відповідно до якої, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. Бездіяльність - це безпідставне повне або часткове ухилення від здійснення передбачених Конституцією та іншими законами функцій і повноважень.
Окрім цього, під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, це безпідставне повне або часткове ухилення від здійснення передбачених Конституцією та іншими законами функцій і повноважень, а під порушенням прав, свобод та інтересів - наявність негативних протиправних наслідків для позивача як наслідок такої бездіяльності.
Таким чином, для вирішення вказаного спору, з огляду на зміст та обсяг заявлених вимог, є визначальним встановлення обставин, які свідчать чи було допущено відповідачем невиправдано пасивну поведінку відносно позивача при розгляді запиту та надання відповіді на запит, та чи настали на момент розгляду справи для позивача негативні наслідки у зв'язку з допущенням бездіяльності.
Але позивачем у позовній заяві не наведено обставин в обгрунтування своїх позовних вимог, а саме в чому полягає порушення його прав та інтересів, в чому полягає протиправність та які права чи інтереси позивача при цьому були порушені. В чому саме, в даному випадку, полягає порушення конституційного права позивача на отримання відповіді щодо його запиту, враховуючи, що запитана інформація надана.
Щодо вимоги позивача про порушення права на інформацію, колегія суддів завначає наступне.
Правовідносини, які складаються у сфері розгляду звернень суб'єктів стосовно отримання публічної інформації, врегульовані Конституцією України, Законом України "Про інформацію", Законом України "Про доступ до публічної інформації" та відповідними спеціальними законами.
Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
За змістом ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Законом України "Про доступ до публічної інформації" регламентований порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Визначення поняття "публічна інформація" наведено у ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація визначається як відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Тобто, за змістом наведеної статті можна виділити такі ознаки публічної інформації:
1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Позивач же звернувся до Будильської сільської ради із зверненням у вигляді заяви в межах Закону України «Про звернення громадян», а не із запитом на інформацію, отже, його позовні вимоги в частині визнання дій сільського голови щодо несвоєчасного надання інформації та порушення права на отримання інформації не грунтуються на законі та є надуманими.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 5 КАС України Право на звернення до суду та способи судового захисту
1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту порушення його права.
Таким чином, твердження позивача про протиправність дій Будильської сільської ради, які полягають у несвоєчасному наданні інформації на питання 4 його заяви від 03.09.2015 року не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Отже, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. При цьому, відсутність бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо не розгляду запиту позивача та не надання відповіді із запитуваною інформацію за результатами такого розгляду виключає наявність порушення прав та законних інтересів позивача внаслідок такої бездіяльності.
Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, встановлені судом першої інстанцій обставини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування даних позовних вимог, дають можливість зробити висновок про відсутність бездіяльності відповідача щодо ненадання інформації на питання заяви позивача від 03.09.2015 року та відсутності порушеного права позивача.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Будильської сільської ради кошти на відшкодування моральної шкоди розміром 1 500 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що відмови в її задоволенні, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Колегія суддів приходить до висновку, що позивачем під час розгляду справи не доведено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 29.11.2018 року по справі № 580/407/16-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц
Судді(підпис) (підпис) О.П. Лях М.М. Яковенко
Повний текст постанови складено 05.04.2019 року