ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
05 квітня 2019 року № 826/1671/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд: визнати дії військової частини НОМЕР_1 щодо припинення виплати полковнику ОСОБА_1 надбавки за безпосереднє виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки у розмірі 70% посадового окладу начальника фінансово-економічного управління військової частини НОМЕР_1 з 01.02.2015 незаконними; скасувати пункт 21 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 22 ДСК від 02.02.2015 щодо встановлення з 01.02.2015 ОСОБА_1 надбавки за безпосереднє виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки в розмірі 0%; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахування та виплату надбавки за безпосереднє виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки у розмірі 70% посадового окладу начальника фінансово-економічного управління військової частини НОМЕР_1 з 01.02.2015 по 06.08.2015; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахування та виплату недоплаченої суми грошової допомоги при звільненні з врахуванням здійсненої доплати за безпосереднє виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки у розмірі 70% за період з 01.02.2015 по 06.08.2015; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 належним чином оформити та направити до уповноважених органів Пенсійного фонду України Довідку встановленого зразка про додаткові види грошового забезпечення для обчислення (перерахунку) розміру пенсії та грошовий атестат з урахуванням здійсненої доплати надбавки за безпосереднє виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки у розмірі 70%; стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 15000 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 8000 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2017 відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2018 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
20.12.2018 суд на підставі ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що у період з 02.07.2002 по 06.08.2015 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ). З жовтня 2008 року обіймав посаду начальника фінансово-економічного управління. У вересні 2014 року він був переведений на посаду співробітника відділу напрямків Резерву кадрового складу за посадою “начальник управління” зі збереженням посадового окладу та всіх встановлених за час служби додаткових видів грошового забезпечення у відповідних розмірах, передбачених п. 13 Положення Про резерв кадрового складу в/ч НОМЕР_1 . На підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 22 ДСК від 02.02.2015 полковнику ОСОБА_1 , починаючи з 01.02.2015 встановлено надбавку за виконання спеціальних завдань в розмірі 0%. Як стверджує позивач, з даним наказом він ознайомлений не був. 03.11.2016 після звільнення в запас із Збройних Сил України та враховуючи порушення своїх прав ОСОБА_1 звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 з проханням внести зміни до відповідних документів та поновити надбавку за виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки в розмірі 70% з 01.02.2015, провести перерахунок за період з 01.02.2015 по 06.08.2015, провести відповідний перерахунок допомоги при звільненні та надіслати відповідну довідку про нарахування додаткових видів грошового забезпечення до Пенсійного фонду України (далі - ПФУ). У задоволенні заявлених позивачем вимог військовою частиною відмовлено, позивач вважає таку відмову необґрунтованою, незаконною та такою, що порушує його права та інтереси.
У поданих до суду запереченнях на позовну заяву від 30.05.2017 та відзиві на адміністративний позов від 02.08.2018 представник відповідача ОСОБА_2 зазначає , що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав. По-перше, абзацом 6 пп.1 п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - постанова № 1294) розмір надбавки військовослужбовцям розвідувальних органів, які безпосередньо займаються виконанням спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки, визначено в розмірі 70% посадового окладу, а повноваження по встановленню її конкретного розміру належить керівникам державних органів і є їх правом, яке вони повинні реалізовувати за умови виконання військовослужбовцем таких завдань та у межах асигнувань, що виділяються на утримання відповідних державних органів. По-друге, відповідно до п. 5.2, 5.3 Інструкції від 28.04.2009 № 150 надбавка за виконання спеціальних завдань встановлюється військовослужбовцям лише у разі виконання ними спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_1 , конкретний розмір такої надбавки встановлюється військовослужбовцю щорічно наказом командира військової частини НОМЕР_1 , виданим на підставі мотивованих рапортів керівників структурних підрозділів в/ч. По-третє, твердження позивача про те, що його не було ознайомлено з рапортом і наказом про встановлення надбавки за виконання спеціальних завдань є необґрунтованим, оскільки чинним законодавством не встановлено обов'язок посадових осіб ознайомлювати або повідомляти військовослужбовцю про такі дії. Також відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач звернувся до суду із пропуском строку звернення до суду, оскільки для спірних правовідносин, пов'язаних із прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби КАС України встановлюється спеціальний строк - один місяць, в той час як припинення винагороди відбулося з 01.02.2015, а з адміністративним позовом позивач звернувся 23.01.2017, поважності причин пропуску строку до суду надано не було.
У своїй заяві про поновлення строку та поясненнях щодо строку позовної давності позивач зазначає, що зміст наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 22 ДСК від 02.02.2015, яким позивачу було встановлено надбавку у розмірі 0%, йому до відома не доводився, про порушення свого права дізнався не з 02.02.2015, а з відповіді військової частини НОМЕР_1 від 22.12.2016 №222/3Р609 на своє звернення від 27.12.2016.
У додаткових поясненнях до відзиву від 02.08.2018 представник відповідача зазначає, що в рапорті ОСОБА_1 від 04.09.20104 про прийняття посади співробітника РКС надбавка за виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки у розмірі 70% начальником військової частини НОМЕР_1 була встановлена відповідно до абз. 2 п. 13 Положення про РКС в/ч НОМЕР_1 , затвердженого наказом командира в/ч від 22.10.2010 № 09. Таким чином, до кінця 2014 року позивач отримував вищезазначену надбавку. За рапортом начальника резерву кадрового складу в/ч НОМЕР_1 від 31.01.2015 наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 02.02.2015 № 22 ДСК позивачу встановлено надбавку за виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки у розмірі 0%, у зв'язку з тим, що покладання відповідних обов'язків із виконання спеціальних завдань у 2015 році на ОСОБА_1 не передбачалося. Таким чином, думка позивача стосовно того, що переведення в резерв кадрового складу гарантує збереження військовослужбовцю на постійній основі всіх видів грошового забезпечення, які він отримував за попередньою посадою в повному обсязі, є хибним. Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази про виконання позивачем у 2015 році спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки.
Заслухавши думку сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Міністерства оборони України від 19.08.2014 № 078Р полковник поліції ОСОБА_1 здав справи та посаду начальника 4 управління військової частини НОМЕР_1 , прийняв справи та посаду співробітника відділу напрямків Резерву кадрового складу військової частини НОМЕР_1 , за посадою начальника управління військової частини НОМЕР_1 , та приступив до виконання обов'язків, про що свідчать його рапорти від 04.09.2014.
Згідно із витягом із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.09.2014 № 188 ДСК полковнику ОСОБА_1 , встановлено посадовий оклад в розмірі 1990 грн. на місяць, надбавку за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби в розмірі 100% посадового окладу, надбавку за оперативно-службову діяльність в розмірі 50% посадового окладу, надбавку за безпосереднє виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки у розмірі 70% посадового окладу, надбавку за знання та використання німецької мови у розмірі 10% посадового окладу, премію у розмірі 100% посадового окладу, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 15% місячного грошового забезпечення.
За змістом витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.02 2015 № 22 ДСК, відповідно до пункту 5.3 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2009 № 150 ДСК “Про затвердження Інструкції про порядок і умови виплати щомісячних надбавок військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 ” (зі змінами) з 01.02.2015 року ОСОБА_1 встановлено надбавку за безпосереднє виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки у розмірі 0% на підставі рапорту начальника Резерву кадрового складу за рішенням заступника командира військової частини-директора 1 департаменту від 31.01.2015.
03.11.2016 позивач ОСОБА_1 звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 з проханням підготувати та внести зміни до відповідного наказу командира в/ч щодо скасування з 01.02.2015 року встановлення надбавки за безпосереднє виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки у розмірі 0% та поновлення її в розмірі 70%, здійснити перерахунок та виплату зазначеної вище надбавки за період з 01.02.2015 по 06.08.2015, підготувати та внести зміни до наказу в частині перерахунку та здійснення доплати грошової допомоги при звільненні з врахуванням поновлення надбавки в розмірі 70%, оформити та надіслати до Пенсійного фонду України для перерахунку пенсії довідку встановленого зразка та грошовий атестат з врахуванням здійсненої доплати надбавки за безпосереднє виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки у розмірі 70% та грошової допомоги при звільненні.
Листом від 22.12.2016 за вих № 222/3Р/609 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що вимоги , зазначені у його зверненні є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Таку відмову військової частини позивач вважає протиправною, оскільки вона порушує його законні права.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ч. 1-3 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частина четверта статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з абзацом шостим підпункту 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, установлювати надбавку військовослужбовцям підрозділів Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки та інших розвідувальних органів, які безпосередньо займаються виконанням спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки, військовослужбовцям Управління державної охорони, які забезпечують державну охорону органів державної влади та посадових осіб України - в розмірі до 70 відсотків посадового окладу.
Суд встановив, що відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 6 закону України “Про розвідувальні органи” військова частина НОМЕР_1 є розвідувальним органом Міністерства оборони України, що здійснює розвідувальну діяльність у воєнній, воєнно-політичній, воєнно-технічній, воєнно-економічній, інформаційній та екологічній сферах.
На виконання приписів частини четвертої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28 квітня 2009 року №150 затверджено Інструкцію про порядок та умови виплати щомісячних надбавок військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 (далі - Інструкція № 150), витяг з якої долучено до матеріалів справи.
За визначенням пункту 1.2 Інструкції спеціальні заходи - це дії, які включають організацію розвідки (планування, координацію), добування, збір та обробку інформації, а також інші заходи, в тому числі пов'язані з антитерористичною діяльністю, спрямовані на підтримку національних інтересів держави та забезпечення державної безпеки; спеціальні завдання - це завдання, які виконуються за допомогою спеціальних заходів з метою сприяння здійсненню державної політики у визначених законодавством сферах.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 150 надбавки виплачуються за місцем штатної служби за поточний місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.
Пункт 5.2 Інструкції №150 визначає, що надбавка встановлюється лише у разі виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки відповідно до наказів командира Військової частини НОМЕР_1 та начальників діючого, спеціального резервів.
Зміст наведених норм Інструкції № 150 вказує, що обов'язковою умовою виплати військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 надбавки за виконання спеціальних завдань є власне виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки відповідно до наказів командира Військової частини НОМЕР_1 та начальників діючого, спеціального резервів; при цьому розмір такої надбавки встановлюється щорічно.
Таким чином право на встановлення такої надбавки поставлено в залежність від фактичного виконання військовослужбовцем спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували виконання позивачем у 2015 році спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки, а проходження служби на посаді співробітника Резерву кадрового складу в/ч НОМЕР_1 за посадою начальника управління не передбачає виконання спеціальних завдань, а відтак не є безумовною підставою для виплати спірної надбавки за умови фактичного не виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки.
Посилання позивача на те, що переведення особи в резерв кадрового складу гарантує збереження всіх видів грошового забезпечення, яку вона отримувала за попередньою посадою, на думку суду не мають правового підґрунття, оскільки за правилами абзацу шостого підпункту 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 та пунктів 5.2. і 5.3 Інструкції № 150 конкретний розмір надбавки встановлюється за відповідними наказами кожному військовослужбовцю.
Суд також не приймає до уваги доводи позивача про той факт, що його не було повідомлено про припинення виплати надбавок у 2015 році, оскільки у Книзі реєстрації видачі довідок про грошове забезпечення та заробітну плату фінансово-економічного управління міститься інформація стосовно того, що 14.08.2015 ОСОБА_1 видавалася довідка про додаткові види грошового забезпечення для обчислення пенсії від 13.08.2015 № 222/4/248/118/214, з якої чітко видно, що виплата надбавки за виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки в розмірі 70% припинилася з лютого 2015 року.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07.02.2018 у справі 826/8791/15.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь компенсації моральної шкоди у розмірі 15000 грн., суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Стаття 1167 ЦК України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995 №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 даної Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд зауважує, що вирішення позитивно питання щодо стягнення моральної шкоди з суб'єкта вданих повноважень, серед іншого, є наслідком встановлення судом порушень прав, свобод чи інтересів особи неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності першого, що у цьому випадку не знайшло свого підтвердження.
Суд наголошує, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральної шкоди саме неправомірними діями відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за вказаний період, а також щомісячної додаткової грошової винагороди та грошової допомоги при звільненні, враховуючи надбавку за виконання спеціальних завдань в розмірі 70% посадового окладу, що свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмову у задоволенні позову.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, питання щодо компенсації витрат на правову допомогу та судових витрат, в силу положень статті 139 КАС України судом не вирішувалося.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур