ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
27 березня 2019 року № 826/2286/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Качура І.А. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Нові Технології» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені і податкової вимоги,
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Нові Технології» (далі - позивач, ПАТ «Нові Технології») до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві від 11.12.2017 №0232171309 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску;
визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 12.01.2018 №Ю-4513-17.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому безпідставно нараховані штрафні санкції та пеня, оскільки ним сплачено єдиний внесок у строк, встановлений чинним законодавством, а відтак рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені є протиправним та підлягає скасуванню. Окрім того, позивач просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), оскільки є незаконною та такою, що винесена передчасно.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Встановлено відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
У своєму відзиві на позов, представник відповідача проти задоволення позову заперечив, вважає їх безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, обґрунтовуючи тим, що згідно платіжного доручення від 21.04.2016 №32952459, єдиний внесок, самостійно визначений позивачем за березень 2016 року фактично сплачено 21.04.2016, тобто з порушенням встановленого строку, у зв'язку з чим ГУ ДФС у м. Києві винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Водночас, зазначив, що суми штрафної санкції та пені передчасно занесені до облікових даних інформаційної системи контролюючого органу платника, оскільки на дату формування оскаржуваної вимоги, оскаржуване рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені було неузгоджене та оскаржене в адміністративному порядку, а тому вимога винесена передчасно та скасована рішенням ДФС України від 01.03.2018.
У відповіді на відзив позивач стверджував, що ним сплачено єдиний внесок у встановлений законом строк, платіжне доручення було прийнято банком, відтак на його думку платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не у повному обсязі таких податків до бюджетів з вини банку, просив задовольнити позов повністю.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Нові Технології» зареєстроване як юридична особа 20.08.2003 за №10681200000008813 та перебуває на обліку у ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, з 21.08.2003 взяте на облік як платник єдиного внеску.
Відповідно до рішення від 11.12.2017 № 0232171309 на підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до позивача застосовано штраф у розмірі 3939,15 грн. та пеню у розмірі 19,70 грн., всього на суму 3958,85 грн. за період з 21.04.2016 по 21.04.2016.
Не погоджуючись з вказаним рішенням 18.12.2017 позивач подав скаргу на дане рішення № 0232171309 від 11.12.2017 до Державної фіскальної служби України у відповідності до статті 56 Податкового Кодексу України.
Згідно рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 31.01.2018 № 3225/6/99-99-11-02-02-25, позивачу було відмовлено у задоволенні скарги на рішення від 11.12.2017 № 0232171309, а рішення залишене без змін.
Окрім того, відповідачем направлено позивачу вимогу від 12.01.2018 № Ю-4513-17 про сплату боргу в сумі 3854,58 грн.
Не погоджуючись із вимогою, позивач оскаржив її в адміністративному порядку.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 01.03.2018 №7460/6/99-99-11-02-02-25 вимогу від 12.01.2018 № Ю-4513-17 про сплату боргу скасовано та вирішено вважати відкликаною з дня прийняття даного рішення, а скаргу позивача - задоволено.
Вказуючи про те, що позивачем в повному обсязі виконано обов'язок щодо сплати єдиного податку до Державного бюджету за березень 2016 року, про відсутність боргу перед бюджетом та не погоджуючись із прийнятими рішеннями позивач звернувся за захистом своїх порушених прав з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірним питанням даної справи є фактична сплата позивачем єдиного внеску, та як наслідок наявність підстав та правомірність винесення контролюючим органом рішення про застосування штрафних санкцій та пені до позивача за несвоєчасну сплату єдиного внеску у відповідності до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Спірні правовідносини у даному випадку регулюються спеціальним Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464).
Пунктом 10 частини 1 статті 1 вказаного Закону визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абз. 7 пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України, органах Міністерства внутрішніх справ України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 вказаного Закону № 2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини 8 статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Частиною 10 статті 9 вказаного Закону встановлено, що у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається днем сплати єдиного внеску - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем самостійно задекларовано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за березень 2016 року згідно декларації від 19.04.2016 №1609294915 в сумі 19800 грн.
Згідно наявної у матеріалах справи копії квитанції №32636745 видно, що банком отримано кошти у розмірі 19800,00 грн. для подальшого їх перерахування на рахунок ДПІ у Шевченківському районі, отримувач ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача 820019, призначення платежу: «*;101;32588368; ЄСВ 22,0% на грошову винагороду по дог.ЦПХ за 03.2016р. Платник ПАТ ЗНВКІФ «Нові Технології», ід.код:32588368 Ч/з Президент ОСОБА_2», про що свідчить підпис представника банку та проставленням печатки банку на вказаній квитанції. Дата здійснення касової операції 20.04.2016.
Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
В той же час, приписами пунктів 1.24 та 1.29 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів Україні» визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Платіжна система - це платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.
При цьому, пунктом 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів Україні» передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Аналогічні вимоги містить в частині 3 статті 1068 Цивільного кодексу України, відповідно до якої банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до пункту 22.4 статті 22 вказаного Закону під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Разом з тим, відповідальність банків при здійсненні переказу, передбачена приписами статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», в якій, зокрема, зазначено, що отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Таким чином, проаналізувавши вказані норми у сукупності, суд дійшов висновку про те, що виконання платником зобов'язання по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування сум податку, а банк, в свою чергу, зобов'язаний виконати доручення клієнта щодо перерахування коштів.
Між тим, згідно пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів Україні» з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Тобто, вказані норми, при загальній імперативності норм Податкового кодексу України щодо обов'язків та відповідальності платника податків, водночас передбачають виключення із загальних правил та щодо відповідальності, у випадках пов'язаних, зокрема, із сплатою податків через банки.
У даному випадку неперерахування банком податку до бюджету не є наслідком винних дій платника податку, у зв'язку з чим до нього не може бути пред'явлена вимога про повторне перерахування податкових платежів до бюджету при виконання у даному випадку з боку позивача всіх залежних від нього дій.
З огляду на що, суд вважає, що позивач фактично виконав свій обов'язок та усі залежні від нього заходи щодо своєчасного перерахування єдиного внеску, а здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання зі сплати єдиного внеску до державного бюджету не містять ознак бездіяльності платника податків, а лише є помилкою, яка повинна кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, що на думку суду не може вважатись несплатою єдиного внеску у визначений податковим законодавством строк, та підставою для застосування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску.
Вказана позиція також узгоджується з постановою Верховного суду України від 16 червня 2015 року по справі № 21-577а15.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що накладення на позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасне перерахування суми єдиного соціального внеску є протиправним, відтак рішення ГУ ДФС у м. Києві від 11.12.2017 №0232171309 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску є протиправним та підлягає скасуванню.
Між тим, суд зазначає, що пунктом 14 статті 25 Закону №2464 передбачено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
При цьому згідно абзацу 3 цієї частини визначено, що оскарження рішення органу доходів і зборів про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення органом доходів і зборів вищого рівня та/або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов'язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2017 позивач подав скаргу до Державної фіскальної служби України на рішення № 0232171309 від 11.12.2017 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у відповідності до статті 56 Податкового Кодексу України.
За результатами розгляду скарги Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 31.01.2018 № 3225/6/99-99-11-02-02-25.
В той час, 24.01.2018 відповідачем направлено позивачу вимогу від 12.01.2018 № Ю-4513-17 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 3854,58 грн.
Таким чином, на момент направлення позивачу вимоги від 12.01.2018 № Ю-4513-17, перебіг строку сплати зобов'язань за рішенням від 11.12.2017 № 0232171309 був зупинений, оскільки рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені було неузгоджене та оскаржене до контролюючого органу вищого рівня, відтак вимога про сплату боргу винесена передчасно.
Разом з тим, за результатами оскарження вказаної вимоги позивачем в порядку адміністративного оскарження, рішенням Державної фіскальної служби України від 01.03.2018 №7460/6/99-99-11-02-02-25 скасовано вказану вимогу та відкликано з дня прийняття даного рішення.
Таким чином, проаналізувавши вищевикладене, оскільки в даному випадку вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.01.2018 № Ю-4513-17 відкликана, що визнається контролюючим органом та, відповідно, це рішення не створює для позивача обов'язків із сплати податків та не породжує для позивача інших негативних наслідків, а відтак і не порушує прав позивача, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що позов у частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.01.2018 № Ю-4513-17 не підлягає задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних рішень.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.
Відповідно, беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини першої цієї статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись вимогами статей 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Нові Технології» (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 73, офіс 5, код 32588369) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11.12.2017 №0232171309 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Нові Технології» (код 32588369) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.А. Качур