Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
04 квітня 2019 р. № 520/594/19
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Сумська, буд. 77/79,м. Харків,61023) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, в якому просить суд :
- визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба, яка полягає у не здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15.06.2016 по дату повного розрахунку грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням;
- зобов'язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені І. Кожедуба здійснити нарахування та виплачувати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 15.06.2016 по дату повного розрахунку грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням;
- подати протягом п'ятнадцяті днів, з дня набрання рішення суду законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено ч. 1 ст. 382 КАС України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15.06.2016 по дату повного розрахунку грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням є протиправною.
Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки відповідач при звільненні позивача повністю з ним розрахувався та заборгованості перед ним по продовольчому, грошовому та речовому забезпеченню не має.
Оцінивши повідомлені сторонами обставини, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді старшого інженера групи обробки інформації навчально-тренувального комплексу факультету Харківського національного університету повітряних Сил ім. І.Кожедуба.(далі - ХНУПС)
В період проходження військової служби в ХНУПС позивач перебував на речовому забезпеченні у ХНУПС .
Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 11.05.2016 року № 180 позивача звільнено з військової служби. Позивач виключений зі списків особового складу університету з 15.06.2016 року. При цьому вважає, що перед ним наявна заборгованість по речовому майну або компенсації замість речового майна.
21.01.2019 року позивач звернувся ХНУПС із заявою про нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15.06.2016 року по дату повного розрахунку грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Під час особистого прийому 21.01.2019 року відповідача усно повідомлено про відмову у задоволенні заяви. Однак письмової відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 153/2008 від 10 грудня 2008 року особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ закінченням проходження військової і служби вважається день виключені військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016р. передбачена виплата грошової компенсації військовослужбовців у разі звільнення їх з військової служби та у разі загибелі(смерті) військовослужбовців.
Пунктом 4 Порядку визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до виплати, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
У відзиві відповідач зазначив, що позивач рапорт на отримання компенсації замість речового майна не писав та наказ про виплату грошової компенсації замість речового майна в Уніве рситеті не видавався.
Суд зазначає, що а ні Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", а ні Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця з військової служби.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Згідно зі ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Сторонами по справі не заперечується, що позивача 15.06.2016 року виключено зі списків особового складу Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба та всіх видів забезпечення. Той факт, що компенсація замість речового майна позивачу не виплачувалась також сторонами не заперечується.
Однак, як встановлено вище, позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але відповідачем не було надано відповіді на вказану заяву у відповідності до вимог законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1,3,4 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Так, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки відповідачем наразі не надано належної відповіді на заяву що стосується правовідносин у даній справі.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені І. Кожедуба розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.01.2019 року щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15.06.2016р. до повного розрахунку грошовим, продовольчим та речовим забезпеченням, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, суд зазначає, що згідно приписів ч.1 ст. 382 КАС України, встановлення такого контролю є правом, а не обов'язком суду, відповідно до фактичних обставин справи.
В даній справі суд не вбачає підстав для застосування судового контролю.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені І. Кожедуба розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.01.2019 року щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15.06.2016р. до повного розрахунку грошовим, продовольчим та речовим забезпеченням, з урахуванням висновків суду у даній справі.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Сумська, буд. 77/79,м. Харків,61023) сплачену суму судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.)
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Рубан В.В.