Справа №22 - 2655 2008 р. Категорія: 51
Головуючий у суді першої інстанції Чезганова A.M.
Доповідач: Ковальчук О.В.
23 грудня 2008 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:
головуючого: Ковальчука О.В.,
суддів: Іващука В.А., Колоса С.С.,
при секретарі: Цехмістер О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "Вінницький коледж бізнесу", директора цього товариства ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за весь час затримки заробітної плати по день фактичного розрахунку, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 10 жовтня 2008 року,
установила:
Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 10 жовтня 2008 року зазначений позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Вінницький коледж бізнесу" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки заробітної плати по день фактичного розрахунку в сумі 10273 грн. 38 коп., на користь держави 102 грн. 73 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 1 квітня 2005 року по 31 серпня 2007 року ОСОБА_2 працював за сумісництвом на посаді юрисконсульта у ТОВ "Вінницький коледж бізнесу".
Згідно наказу № 4 від 3 вересня 2007 року його було прийнято на посаду юрисконсульта постійно.
8 квітня 2008 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_5, який за його поясненнями не перебуває у трудових відносинах з відповідачем, заяву про надання йому чергової відпустки з послідуючим звільненням з посади юрисконсульта на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку з перепрофілюванням навчального закладу.
9 квітня 2008 року ОСОБА_2 передав заяву заступнику директора ТОВ "Вінницький коледж бізнесу" Рудику В.М., в якій просив надати йому чергову відпустку з наступним його звільненням з посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.
17 квітня 2008 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_5 заяву, в якій просив вважати його заяву від 8 квітня 2008 року у частині звільнення його з посади юрисконсульта за власним бажанням недійсною та надати йому можливість працювати до вересня 2008 року включно.
Відповідно до наказу № 78 від 25 квітня 2008 року ОСОБА_2 було звільнено з посади юрисконсульта ТОВ "Вінницький коледж бізнесу" за власним бажанням на підставі його заяви від 9 квітня 2008 року. В той же день копію цього наказу та трудову книжку було направлено ОСОБА_2 рекомендованим листом, які він отримав 29 квітня 2008 року, що не заперечував у судовому засіданні сам позивач.
Заяви ОСОБА_2 від 8 квітня 2008 року та 17 квітня 2008 року, які він передав через ОСОБА_5, відповідач не отримував.
ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що він у трудових відносинах з відповідачем не перебуває, на прохання свого знайомого двічі протягом декілька годин підміняв його в якості охоронника ТОВ "Вінницький коледж бізнесу". ОСОБА_5 зазначені вище заяви у ОСОБА_2 брав, але керівництву їх не передавав, а залишив їх на столі у охоронника.
Таким чином, ОСОБА_2 у встановленому законом порядку надав лише заяву від 9 квітня 2008 року, докази про отримання відповідачем заяв від 8 квітня 2008 року та 17 квітня 2008 року відсутні, 25 квітня 2008 року він був відсутній на робочому місці, пояснивши цей факт специфікою його роботи, яка не вимагала, щоб він щоденно був на робочому місці, а також, що ОСОБА_3 не допускала його до робочого місця, не надавши з цього приводу доказів, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 у частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки заробітної плати по день фактичного розрахунку, оскільки повний розрахунок з ним було проведено 10 вересня 2008 року.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4. просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на часткове порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення останньої.
Встановивши наведені вище обставини, суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову на підставі ст. ст. 38, 116, 117 КзПП України.
Доводи апеляційної скарги про відсутність можливості у ТОВ "Вінницький коледж бізнесу" провести своєчасний розрахунок з позивачем не можна визнати обгрунтованими, оскільки судом першої інстанції встановлено і апелянтом не спростовано, що після звільнення ОСОБА_2 товариство виплачувало заробітну плату своїм працівникам, що підтверджується письмовими доказами (а.с. 69-71).
Доводи скарги про те, що встановивши, що позивачу товариством було виплачено компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати, суд не у праві був стягувати з товариства середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки подвійне застосування відповідальності роботодавця є порушенням закону, не можна визнати обгрунтованими з наступних підстав.
Згідно до ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст. 34 зазначеного Закону і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1427 від 20 грудня 1997 року, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуг зріс більше ніж на один відсоток.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу, належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Пленум ВСУ у п. 20 названої його постанови роз'яснив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
З наведених вище норм матеріального права та роз'яснень вбачається, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника є абсолютно різними виплатами, які провадяться(стягуються) з різних правових підстав, а відтак виплата компенсації працівнику втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати не унеможливлює за наявності відповідних правових підстав стягнення
на його ж користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що фактично рішення суду оскаржується лише у частині задоволення вимог позивача, а тому рішення суду у частині відмови у задоволенні його вимог з огляду на положення ч.1 ст.303 ЦПК України щодо перевірки законності і обґрунтованості рішення суду в межах доводів апеляційної скарги слід залишити без змін.
Рішення постановлене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 10 жовтня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України.