Справа №2а-11736/08
Категорія №67
Іменем України
«08» грудня 2008 року
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Чиркіна С.М.,
при секретарі: Першиній О.С.,
за участю:
прокурора: Кострицької І.В. (посв. №167 від 20.12.2006 p.),
представника позивача: Кошельковій О.В. (дов. від 14.01.08 р. №03-01/47),
представник відповідача: не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Попаснянського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Лисичанське управління магістральних нафтопродуктопроводів» про стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкцій в розмірі 10813, 33 грн., -
У липні 2008 року Попаснянський транспортний прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Лисичанське управління магістральних нафтопродуктопроводів» про стягнення несплачених адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році в розмірі 10813, 33 грн., звернувши стягнення на активи відповідача.
В обґрунтування позову зазначив, що в порушення ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875 -X11 відповідач у 2006 році замість 1 інваліда не працевлаштував жодного, в порушення ст.20 цього Закону за 2006 рік підприємством не було перераховано 10813, 33 грн. Сума заборгованості відповідача перед Державним бюджетом складає 10813, 33 грн. На день подання позову підприємство самостійно адміністративно-господарську санкцію за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не відрахувало.
У судовому засіданні прокурор просив поновити строк звернення до суду, зазначивши, що строк пропущений з поважних причин, позов підтримав у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, надав заперечення, в якому пояснив, що Державне підприємство «Лисичанське управління магістральних нафтопродуктопроводів» зупинило роботу з 1994 року, знаходиться в процедурі банкрутства з 2000 року і має збитки у розмірі 21, 7 млн. грн., у зв'язку з чим відбувається скорочення чисельності робітників підприємства, у тому числі і інвалідів. Зупинення роботи «Лисичанського управління магістральних нафтопродуктопроводів» стався не з вини підприємства, тому відповідач вважає, що відсутня його вина в неспроможності виконання господарського зобов'язання, в тому числі виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідач посилається на банкрутство підприємства і введення в зв'язку з цим мораторію на задоволення вимог кредиторів, під час якого не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів), тому вимоги позивача задоволенню не підлягають. Зазначає, що позивач звертається з позовом про стягнення господарської санкції за 2006 рік, тільки у 2008 році, наполягає на застосуванні строку звернення до суду, просить суд відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.69-72 КАС України, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач відповідно до пункту 9 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434 є територіальним органом Фонду, який на виконання наданих повноважень здійснює контроль за виконанням роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом і сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені.
Відповідач зареєстрований виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області 23.02.1993 року за №13811200000000623 (арк.спр.31), в якості юридичної особи з державною формою власності, яка використовує найману працю, та має зобов'язання перед Фондом по забезпеченню працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць.
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні № 875-ХІІ від 21.03.1991 (далі - Закон України № 875-ХІІ), встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст. 19 Закону України № 875-ХІІ, відповідачу встановлений норматив робочих місць інвалідів у кількості 1 працівника. У 2006 році замість 1 інваліда не працювало жодного, кількість робочих місць не зайнятих інвалідами становить 1 особа (розрахунок позовної заяви, арк. спр.4).
З наданої відповідачем копії звіту про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за 2006 рік встановлено, що кількість робочих місць не зайнятих інвалідами становить 1 особу(арк. спр.8).
Згідно зі ст. 20 Закону України № 875-ХІІ, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ, складаються з виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, створені для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію необхідну для організації працевлаштування інвалідів, звітувати перед Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3, п. 14 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, робоче місце інвалідів вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій, інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідачем атестація робочих місць для працевлаштування інвалідів за участю працівників МСЕК не проводилась. Підтвердження щодо проведення атестації підприємством не надавалося.
Відповідно до п. 5 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Державне підприємство «Лисичанське управління магістральних нафтопродуктопроводів» у 2006 році не інформувало Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 зазначеного Положення також передбачено, що підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляли територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкцію щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" від 10.02.2007 N 42 щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду.
Водночас, про наявність вакантних місць роботодавці повинні повідомляти центри зайнятості, направляючи звітність у формі N 3-ПН згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року N 420, який на відміну від раніше діючого наказу Державного комітету статистики України від 06.07.98 N 244 не передбачає щомісячний період звітності.
Відповідач не інформував про наявність вакансій для інвалідів протягом 2006 року міський центр зайнятості та управління праці та соціального захисту населення.
Отже, відповідач не спростовує дані, на які посилається позивач щодо не проведення атестування робочих місць інвалідів, що необхідно для забезпечення їх працевлаштування відповідно до нормативу робочих місць, та звернення до відповідних органів з метою працевлаштування інвалідів на підприємстві.
Таким чином, відповідач не здійснив передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування вищезазначених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим позбавив можливості виконання органами, зазначеними в ст. 18 Закону
України № 875-ХІІ, свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів. Тим самим відповідач порушив вимоги ст.ст. 19, 20 Закону України № 875-ХІІ, самостійно адміністративно-господарську санкцію не відрахував.
Частина 4 ст. 20 зазначеного Закону передбачає, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст.19 цього Закону. У відділень Фонду виникає право на звернення до суду з позовом після 15 квітня року, що настає за звітним, при цьому слід керуватися законодавством, чинним на зазначену вище дату. Тобто, за правопорушення, що виникли у 2006 році штрафні санкції розраховуються і сплачуються у 2007 році,
Слід зазначити, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів", з 01.01.2006 відмінено дію положень статті 250 Господарського кодексу України щодо строків стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу по створенню робочих місць для інвалідів, тобто стаття 250 Господарського кодексу України застосуванню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що обов'язок зі сплати штрафних санкцій у відповідача виник з 15.04.2007 року, а право на стягнення цих санкцій у позивача, з урахуванням положень п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, існувало протягом року - до 16.04.2008 року, тоді як позивач звернувся до суду з позовом про стягнення таких штрафних санкцій лише 04.07.2008 року.
Суд приймає до уваги твердження відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду з наступних підстав.
Частиною 2 ст.99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав чи інтересів. Так, право на стягнення санкцій у позивача існувало протягом року - з 15.04.2007 року до 16.04.2008 року, тоді як позивач в зазначений термін не скористався правом звернення до суду з позовом про стягнення таких штрафних санкцій.
Відповідно до вимог ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на нього наполягає одна із сторін.
Клопотання позивача про поновлення строку суд вважає не підлягаючим задоволенню, оскільки підстави для поновлення строку відсутні та позивачем не доведено поважних причин з яких ним пропущений строк звернення до суду.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р.№875-Х11, п.3, п.5, п. 14 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007р. №223 «Про затвердження Порядку нарахування пені та її сплати», ст.ст.2, 19, 239 250 Господарського
Кодексу України, ст. ст. 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позовних вимог Попаснянського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити за необґрунтованістю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Постанову складено у повному обсязі та підписано «08» грудня 2008 року.