465/177/19
2-а/465/343/19
Іменем України
05.04.2019 року Франківський районний суд м.Львова в складі: головуючої - судді Мартьянової С.М. за участі секретаря Турчак М.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції та інспектора Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Зджанської Ірини Михайлівни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та закриття провадження, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції та інспектора Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Зджанської Ірини Михайлівни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та закриття провадження. В обґрунтування своїх вимог вказав, що згідно постанови серії ЕАВ № 838930 від 05.01.2019 року, винесеної інспектором патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Зджанською І.М., на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді 510 гривень штрафу, за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП. Правопорушення полягало в тому, що 05.01.2019 року о 11:00 год., водій ОСОБА_1, керував автомобілем НОМЕР_1 по вул.Городоцька, 155 у м.Львові здійснив стоянку транспортного засобу в зоні дії дорожнього знаку п.5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів» та не виконав вимоги дорожнього знаку п.3.34 «Зупинка заборонена», чим порушив п.п.17.1 ПДР України та скоїв правопорушення, передбачене ч.3 ст.122 КУпАП. Вважає постанову незаконною, та просить її скасувати, оскільки правопорушень він не вчиняв, а постанова винесена бездоказово, основану на припущеннях та в порушення прав позивача. Просить позов задовольнити.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.
Представник відповідача у визначений судом строк відзиву на позовну заяву не надав, а також не було надано до суду жодних матеріалів фото- чи відео зйомки вчиненого правопорушення або інших доказів, якими суб'єкт владних повноважень обґрунтовує правомірність прийнятого рішення.
У зв'язку з тим, що розгляд справи відбувається за відсутності учасників справи, на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного пристрою не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з таких підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно Постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ № 838930 від 05.01.2019 року, 05.01.2019 року о 11:00 год., водій ОСОБА_1, керував автомобілем НОМЕР_1 по вул.Городоцька, 155 у м.Львові здійснив стоянку транспортного засобу в зоні дії дорожнього знаку п.5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів» та не виконав вимоги дорожнього знаку п.3.34 «Зупинка заборонена», чим порушив п.п.17.1 ПДР України та скоїв правопорушення, передбачене ч.3 ст.122 КУпАП.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
Згідно ч.3 ст.122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Згідно вимог дорожнього знаку п.5.11 ПДР України «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів». Смуга призначена лише для транспортних засобів, що рухаються за встановленими маршрутами попутно із загальним потоком транспортних засобів, а відповідно до вимог дорожнього знаку п.3.34 «Зупинку заборонено». Забороняються зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).
Крім того, згідно по.17.1 ПДР України, На дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів на цій смузі.
Згідно п. 1.10 ПДР, зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо). Крім того, стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов'язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.
Так, позивач покликається, що здійснив вимушену тимчасову зупинку, оскільки біля привокзального ринку мав забрати сільськогосподарські продукти, а автомобіль зупинив на 5 хвилин. Однак, у той же час також зазначає, що він повернувся до автомобіля через 5 хвилин з продуктами, коли до нього підійшла інспектор та повідомила про вчинення ним адміністративного правопорушення.
Крім того, покликання позивача на здійснення вимушеної зупинки є безпідставними та такими що суперечать вимогам п.1.10ПДР України, де зазначено, що вимушена зупинка - припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
Відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення(п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем були дотримані, оскільки наявні докази вини позивача.
Згідно зі ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З наведеного суд дійшов висновку, що факт вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.122 КУпАП повністю доведений в суді, а постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є законною та обґрунтованою.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст.2, 77, 205, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.251, 288, 289, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції та інспектора Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Зджанської Ірини Михайлівни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та закриття провадження - відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. 286, 293, п. 15.5 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Cуддя Мартьянова С.М.