ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
03.04.2019Справа № 910/3788/19
Суддя Господарського суду міста Києва Шкурдова Л.М., розглянувши матеріали позовної заяви від 26.03.2019 року
за позовом Політичної партії «Українське об'єднання патріотів - УКРОП»
до відповідача 1: публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»
до відповідача 2: приватного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Богдан Моторс»
про визнання договору недійсним
Політична партія «Українське об'єднання патріотів - УКРОП» звернулась до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», приватного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Богдан Моторс» про визнання недійсним договору №151118КЗ від 21.06.2018, укладеного між публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та приватним акціонерним товариством «Автомобільна компанія «Богдан Моторс».
В позовній заяві позивачем зазначено, що між відповідачем-1 та відповідачем-2 були припинені кредитні зобов'язання відповідача-2 за кредитними договорами №15305К17 від 29.09.2005 та №151109К21 від 01.07.2009 внаслідок їх заміни новими на підставі спірного договору №151118КЗ від 21.06.2018, згідно з умовами якого останні вирішили здійснити заміну (новацію) первісного зобов'язання (до складу якого входять зобов'язання відповідача-2 за кредитним договором) на нове зобов'язання, в результаті чого первісне зобов'язання припиняється. Позивач зазначає, що відповідач-1, в зв'язку з укладенням спірного договору, відмовився від заборгованості у розмірі 1,5 млрд. грн., замінивши зобов'язання з її оплати на нове та розстрочивши строки виконання на 13 років. Позивач зазначає, що з метою захисту інтересів держави та суспільства він вважає за необхідне звернутись з даним позовом до суду про визнання договору №151118КЗ від 21.06.2018 недійсним, оскільки вбачається порушення інтересів держави та інтересів Українського народу, пов'язаних із втратою державних коштів внаслідок укладення спірного правочину.
Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Усталеною практикою Європейського суду з прав людини унормовано, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").
Слід враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ст.4 ГПК України).
Таким чином, в контексті вищезазначеної статті та завдань господарського судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести, що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.
Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу. (п.59 постанови Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17).
Суд звертає увагу, що позивач звернувся з даним позовом до суду саме з метою захисту законних інтересів держави та суспільства.
За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".
Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.
Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є, зокрема, звернення позивача за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
Статтею 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є зокрема захист інтересів держави, в той же час чинним законодавством України не передбачено можливості захисту інтересів держави у суді будь-якою особою.
У відповідності до ст.2 Закону України «Про прокуратуру» функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим законом, покладаються саме на прокуратуру.
При цьому, за змістом ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Таким чином, забезпечення захисту інтересів держави здійснюється органами прокуратури. Суд зазначає про неприпустимість підміни інтересів держави інтересам окремої юридичної особи, в тому числі й політичної партії, у законодавстві відсутні спеціальні механізми, які б передбачали можливість звернення окремих юридичних осіб в суд з метою захисту інтересів держави, відсутні форми контролю окремими юридичними особами законності укладення договорів державними банками.
Оскільки позивач не наділений повноваженнями здійснювати захист інтересів держави, суд приходить до висновку про очевидну відсутність у позивача права оскаржити у судовому порядку договір в інтересах забезпечення захисту законного інтересу держави.
У разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), суд не має підстав для відкриття провадження у справ, про що також зазначено в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17.
З огляду на те, що визнання недійсним договору, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, відноситься до розгляду за правилами господарського судочинства, в той же час позивач не обґрунтував підстав для звернення з даним позовом до суду в інтересах держави, з врахуванням того, що здійснення захисту інтересів держави покладено на органи прокуратури, суд приходить до висновку, що дана позовна заява підлягає поверненню на підставі п.4 ст.174 ГПК України.
Керуючись статтями 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовну заяву Політичної партії «Українське об'єднання патріотів - УКРОП» - повернути.
Дана ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.235 ГПК України та може бути оскаржено у встановленому ст.256 ГПК України порядку.
Суддя Шкурдова Л.М.
Додаток: позовна заява та додані до неї документи.