Справа № 146/1706/18
"28" березня 2019 р. Томашпільський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Скаковської І.В.,
за участю секретаря судового засідання Сідак Н.П.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Томашпіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про нарахування та виплату коштів за затримку видачі трудової книжки, -
В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про нарахування та виплату коштів за затримку видачі трудової книжки.
Позовна заява мотивована тим, що 19 травня 2006 року наказом № 56/ОС позивача було звільнено з Вапнярської колійно машинної станції з зазначенням причини звільнення - «закінчення опалювального сезону, не проходження медичної комісії на запропоновану посаду монтера колії».
Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 15 грудня 2006 року позивачу було відмовлено в поновленні на роботі та запропоновано відповідачеві змінити формулювання звільнення, оскільки формулювання зазначене в наказі не відповідає чинному законодавству.
04 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до керівника Вапнярської машинної станції, в якій просив внести зміни в трудову книжку, оскільки запис в ній не відповідає чинному законодавству та долучив до вказаної заяви саму трудову книжку.
03 жовтня 2017 року позивач знову звернувся з заявою до керівника КМС-128 станції Вапнярка, де зазначив, що трудова книжка знаходиться на підприємстві, а без неї він не має можливості влаштуватися на роботу.
Однак не отримавши відповіді, 22 червня 218 року ОСОБА_1 в черговий раз звернувся з заявою до керівника КМС-128 станції Вапнярка, в якій просив повернути йому трудову книжку з відповідними записами у ній.
09 серпня 2018 року на вказану заяву надійшла відповідь, відповідно до якої позивачу запропоновано звернутися у відділ кадрів Вапнярської КМС для ознайомлення з наказом про зміну формулювання причини звільнення та отримання трудової книжки з внесеними змінами. Цього ж дня позивач отримав трудову книжку.
Посилаючись на ч. 5 ст. 235 КЗпП України ОСОБА_1 звернувся до керівника підприємства з пропозицією виплатити йому кошти за затримку трудової книжки, однак після отримання відповіді на заяву, позивач вирішив звертатися до суду, в зв'язку з чим 16 жовтня 2018 року звернувся до начальника КМС з проханням надати довідку про середній заробіток оператора котельної установки, проте станом на 09 листопада 2019 року відповідь на запит не отримав, тому з метою захисту своїх прав та інтересів звернувся до суду, який просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому кошти за затримку видачі трудової книжки.
Ухвалою суду від 10 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
19 лютого 2019 року ухвалою Томашпільського районного суду був залишений без розгляду відзив на позов, в зв»язку з пропуском строку на його подачу.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовну заяву підтримав, посилаючись на обставини зазначені в ній, просив позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечила проти їх задоволення.
Суд, заслухваши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності прийшов до наступного висновку.
Згідно ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити ( ст. 264 ЦПК України ).
Матеріалами справи встановлено, що наказом № 56/ОС від 19 травня 2006 року ОСОБА_1 було звільнено з підприємства КМС-128 ст. Вапнярка.
Непогодившися з таким наказом ОСОБА_1 звернувася до суду.
Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 15 грудня 2006 року позивачу було відмовлено в поновленні на роботі та запропоновано відповідачеві змінити формулювання звільнення, оскільки формулювання зазначене в наказі не відповідає чинному законодавству. Рішення набуло законної сили.
На виконання рішення суду 04 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до начальника КМС-128 станції Вапнярка, в якій просив змінити запис в трудовій книжці (а.с.2).
03 жовтня 2017 року позивач знову звернувся до начальника КМС-128 станції Вапнярка станції Вапнярка з заявою, в якій просив повернути йому трудову книжку, оскільки без неї він не може влаштуватися на роботу (а.с.3)
22 червня 2018 року ОСОБА_1 вкотре звернувся з заявою до начальника КМС-128 станції Вапнярка з проханням повернути трудову книжку (а.с.4).
В серпні 2018 року керівництвом КМС-128 була надана відповідь на звернення ОСОБА_1, де зазначено, що зміни в трудову книжку внесені, тому пропонують позивачу з'явитися у відділ кадрів для ознайомлення з наказом про зміну формулювання причин звільнення та отримання трудової книжки (а.с.40).
13 вересня 2018 року позивач посилаючись на ч. 5 ст. 235 КЗпП України звернувся до начальника КМС-128 станції Вапнярка з заявою про нарахування та виплату йому грошових коштів відповідно до вказаної статті КЗпП України (а.с.5).
Вищевказану заяву ОСОБА_1 задоволено не було, тому 16 жовтня 2018 року останній звернувся до начальника КМС-128 станції Вапнярка із заявою де вказав, що для подачі позовної заяви йому потрібна інформація про середній заробіток оператора котельної установки за період з липня 2017 року по серпень 2018 рік, тому просив таку інформацію надати в строк п»ять днів.
На ухвалу суду, 19.02.2019 року представником відповідача була надана інформація щодо тарифної ставки машиніста (кочегара) котельні та розрахунок середньоденної заробітної плати (а.с. 47, 48).
Вирішуючи виниклий між сторонами спір, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин, суд виходить з наступного обґрунтування.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ч. 5 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58, визначений порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах, організаціях.
Так, пунктами 4.1, 4.2 Інструкції передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобовязаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Проте, ч. 5 ст. 235 КЗпП України застосовується у випадку затримки видачі трудової книжкипри звільненні, тоді як трудова книжка ОСОБА_1 перебувала певний період у бувшого роботодавця для зміни формулювання звільнення останнього.
Тобто у даному випадку вищезазначена норма закону застосуванню не підлягає.
Аналізуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
Судові витрати згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України віднести за рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 48, 235 КЗпП України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76, 78, 82, 95, 141, 228, 229, 235, 258, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про нарахування та виплату коштів за затримку видачі трудової книжки - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем - ОСОБА_1.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: ОСОБА_3
Повний текст рішення виготовлено 03 квітня 2019 року