КП № 278/5642/14-к
Іменем України
04 квітня 2019 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
Наведене кримінальне провадження перебуває на розгляді у Житомирському районному суді з 31.12.2014, а безпосередньо під головуванням судді ОСОБА_1 з 29 листопада 2017 року.
Проте, з 29.11.2017 і по теперішній час дане провадження не було призначене до судового розгляду, оскільки викликана за вказаною в обвинувальному акті адресою потерпіла ОСОБА_6 жодного разу до суду не з'являлась, що призводило до неодноразового відкладення розгляду справи, адже за правилами п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
Таким чином, відсутність в обвинувальному акті актуальних відомостей щодо місця проживання потерпілої ОСОБА_6 слугувало підставою для винесення судом першої інстанції 08.08.2018 ухвали про повернення обвинувального акту прокурору, яка у подальшому була скасована судом апеляційної інстанції.
На даний час очевидним є той факт, що місце проживання чи фактичне перебування потерпілої ОСОБА_6 або будь-які інші дані, які б дозволили викликати потерпілу до суду у встановленому законом порядку ані суду, ані прокурору, ані іншим учасникам чи особам невідомі. У зв'язку з цим подальший розгляд справи без потерпілої, з огляду на практику Житомирського апеляційного суду та Верховного Суду, буде підставою для скасування будь-якого рішення за наслідками розгляду даного кримінального провадження.
Крім цього неявка потерпілої у судові засідання позбавляє суд можливості перейти до стадії судового розгляду, на якій можливо застосувати практику Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні «Боєць проти України» щодо забезпечення стороною обвинувачення потерпілих та свідків до суду.
З метою встановлення місця перебування потерпілої, тобто з метою фактично розшуку останньої, прокурор у підготовчому судовому засіданні звернулась із письмовим клопотанням про витребування з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформації про перетин державного кордону України потерпілою ОСОБА_6 , а також усно, на підставі ст. 333 КПК України, просила доручити органу досудового розслідування, а саме Житомирському РВП Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області, встановити місце перебування потерпілої, шляхом проведення слідчих (розшукових) дій.
Сторона захисту щодо надання інформації про перетин потерпілою державного кордону поклалась на розсуд суду, а щодо розшуку потерпілої заперечувала, оскільки це не входить до компетенції суду.
Заслухавши думку учасників судового процесу, оглянувши матеріали даного кримінального провадження, суд вважає, що клопотання прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Сторона обвинувачення, в обґрунтування свого клопотання посилається на лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 11.01.2019 №182кн/вих-19, яким прокурору було відмовлено у надані інформації про перетин потерпілою державного кордону України, у зв'язку із тим, що дана інформація, в контексті ст. 86 КПК України, буде вважатися допустимим доказом лише у разі її витребування у порядку, передбаченому Кримінально процесуальним кодексом України.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Водночас, за приписами ч. 3 ст. 333 КПК України у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії, які за своєю правовою природою є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні (ст. 223 КПК України).
Отже, інформація щодо місця перебування потерпілої, у даному випадку, не є доказом для вирішення питання стосовно вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому злочину. Інакше кажучи, встановлення місця перебування потерпілої не доводить та не спростовує вчинення обвинуваченим порушення правил дорожнього руху, яке призвело до спричинення потерпілому ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень, так як відомості про місце перебування потерпілої не входять до передбаченого ст. 91 КПК України вичерпного переліку обставин, що підлягають доказуванню.
До того ж на стадії підготовчого судового засідання суд позбавлений можливості доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії, оскільки таке доручення в силу ст. 333 КПК України надається лише під час судового розгляду справи.
Водночас, сторона обвинувачення, керуючись наданими їй повноваженнями в межах Закону України «Про прокуратуру» та КПК України, не позбавлена можливості самостійно звернутися із відповідними запитами для встановлення місця перебування потерпілої. Така позиція підтверджується матеріалами іншого кримінального провадження №278/363/16-к щодо ОСОБА_8 , де прокурором Житомирської місцевої прокуратури ОСОБА_9 був здійснений аналогічний запит до Головного центру з обробки спеціальної інформації та останніми прокурору надана відповідь щодо перетину державного кордону України свідками ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
На думку суду, прокурор заявленими клопотаннями намагається перекласти на суд непритаманну йому функцію органу досудового розслідування щодо встановлення місця знаходження та організації розшуку потерпілої, що, у свою чергу, є порушенням закріпленого у ст. 22 КПК України принципу змагальності сторін, а задоволення клопотань прокурора фактично зробить із суду додатковий орган досудового розслідування і, як наслідок, може викликати сумніви в учасників кримінального провадження щодо неупередженості та безсторонності суду.
Крім цього, задоволення клопотань прокурора призведе до чергового відкладення розгляду справи на невизначений строк, а саме аж до встановлення місця перебування потерпілої, який може тривати значний проміжок часу та за певних обставин, наприклад встановлення факту перетинання потерпілої кордону, не призвести до будь-яких позитивних результатів.
За таких обставин, задоволення клопотання прокурора призведе до порушення права обвинуваченого на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, яке передбачене ст. 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та буде ґрунтовною підставою для подальшого звернення стороною захисту до Європейського суду з прав людини з приводу отримання відповідної сатисфакції з держави.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у клопотанні прокурора та про необхідність повернення обвинувального акту прокурору для організації встановлення місця перебування потерпілої, тобто фактично для організації її розшуку, оскільки повернення обвинувального акту прокурору у даному випадку призведе до менших порушень прав обвинуваченого щодо розумних строків розгляду справи та порушень гарантованих ст. 129 Конституції України принципів змагальності, рівності, диспозитивності, а також неупередженості суду, ніж у випадку задоволення клопотань прокурора.
При цьому суд вважає, що повернення обвинувального акту прокурору на стадії підготовчого засідання в порядку передбаченому п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, а саме у зв'язку з відсутністю у суду інформації щодо місця проживання чи перебування потерпілої ОСОБА_6 не є формальною підставою, так як у даному випадку саме повернення обвинувального акту прокурору забезпечить визначений Європейським судом з прав людини принцип доцільності та пропорційності, оскільки повернення обвинувального акту прокурору є єдиним доцільним процесуальним рішенням, яке у даному випадку зможе забезпечити захист прав обвинуваченого при необґрунтованій тяганині у справі внаслідок розшуку потерпілої та буде пропорційним у відношенні до забезпечення обвинуваченому гарантованого ст. 6 згаданої Конвенції права на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Керуючись ст.ст. 22, 28, 291, 314, 333 КПК України, суд,
У клопотаннях прокурора відмовити.
Повернути обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12013060170000739 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України прокурору Житомирської місцевої прокуратури, яка підтримує публічне обвинувачення у цьому провадженні ОСОБА_3 .
Ухвала в частині повернення обвинуваченого акту може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Житомирський районний суд протягом 7 днів з дня її оголошення.
Суддя: