“03” квітня 2019 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 1201715018000345
за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 та представника потерпілого ОСОБА_6 - захисника ОСОБА_7 ,
на вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2018 року у відношенні
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Орхей, республіка Молдова, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- обвинуваченого за ч. 1 ст. 121, ст. 128 КК України,
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_9
обвинувачений ОСОБА_8
захисник ОСОБА_10 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2018 року ОСОБА_8 засуджений за ст. 124 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням на 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
ОСОБА_8 виправдано за ст. 128 КК України за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення.
Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 матеріальну шкоду в сумі 9730,61 грн. та моральну шкоду в сумі 3000 грн.
Вирішено долю речових доказів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Прокурор просить вирок скасувати в частині виправдання обвинуваченого за ст. 128 КК України, зміни кваліфікації за ч. 1 ст. 121 КК України та в частині призначеного покарання.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним за ч. 1 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, визнати винним за ст. 128 КК України та призначити покарання у виді обмеження волі стоком на 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 років не вчинить нового злочину. Відповідно до п. п. 1, 2, ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 наступні обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Представник потерпілого - захисник ОСОБА_7 , просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним та призначити йому за ч. 1 ст. 121 КК України покарання у виді позбавлення волі стоком на 6 років, за ст. 128 КК України у виді обмеження волі стоком на 1 рік.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.
Задовольнити позовні вимоги потерпілого в повному обсязі.
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.
Прокурор просить вирок скасувати з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення норм кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині виправдання обвинуваченого за ст. 128 КК України та зміни кваліфікації за ч. 1 ст. 121 КК України, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особи обвинуваченого.
Зазначає, що судом не зазначено у вироку та не враховано при його ухваленні, показання ОСОБА_8 , які надані в судовому засіданні про те, що 18.07.2017 р. він був тверезий, а потерпілий перебував у стані алкогольного сп'яніння. Також судом не зазначено у вироку показання ОСОБА_8 , відповідно до яких відносини між потерпілим та ОСОБА_11 припинилися за її ініціативи, а ОСОБА_6 намагався її повернути. Окрім того, ОСОБА_8 суду повідомив, що раніше займався східними єдиноборствами, а тому знав як звільнитися від рук ОСОБА_6 .
Вказує на те, що судом не зазначено у вироку показання ОСОБА_6 , відповідно до яких вбачається, що ОСОБА_8 висловлював ревнощі до ОСОБА_11 . До двору він зайшов після запрошення ОСОБА_8 , який спиною не повертався, щоб взяти палицю та не нахилявся, так як вона була в його руці.
На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно відкинув показання ОСОБА_12 з посиланням на те, що вони не узгоджуються та суперечать показанням ОСОБА_8 та ОСОБА_11 , так як ОСОБА_8 є зацікавленою особою та надає показання, які його дії максимально виправдовують, ОСОБА_11 також є зацікавленою особою, оскільки проживає з обвинуваченим.
Прокурор зазначає, що ОСОБА_11 взагалі не повідомляла суду про те, що ОСОБА_6 душив ОСОБА_8 , та висловлював погрози вбивством, хоча і була в безпосередній близькості. Свідок ОСОБА_13 теж не повідомляв, що чув такі погрози від Гриньківа, тобто він чув лише гуркіт хвіртки, нецензурні слова, тупі удари.
На думку апелянта, показаннями ОСОБА_11 та ОСОБА_13 жодним чином не підтверджується факт заподіяння потерпілим ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, що зафіксовані висновком судово-медичної експертизи №374 від 19.07.2017 р., який суд безпідставно взяв до уваги.
Як зазначає апелянт, суд не може відкинути докази, які надані стороною обвинувачення, а саме: протокол проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 та додатки до нього, а також свідчення ОСОБА_6 , тільки через те, що показання потерпілого в частині проникнення на територію двору не співпадають з показаннями ОСОБА_8 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 . Зазначені докази в цілому не суперечать показанням вказаних осіб та підтверджують в своїй більшості ті об'єктивні обставини, що мали місце 18.07.2017 р.
На думку апелянта, не проаналізувавши надані стороною обвинувачення та захисту докази у справі, а також докази, які здобуті під час судового розгляду, суд першої інстанції прийшов до хибного висновку, що пред'явлене ОСОБА_8 обвинувачення за ст. 128, ч. 1 ст. 121 КК України, не знайшло свого підтвердження при судовому розгляді кримінального провадження та що в діянні обвинуваченого ОСОБА_8 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, що є підставою для його виправдання.
Вважає, що висновок судово-медичної експертизи №374 від 19.07.2017 р., у якому зазначено тілесні ушкодження ОСОБА_8 , та на який суд першої інстанції послався у вироку, є неналежним доказом, оскільки експертиза була призначена у іншому кримінальному провадженні (№ 1201715018000346 за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст. 125 КК України), і цей доказ не був відкритий стороні обвинувачення до завершення досудового розслідування.
Про недопустимість зазначеного доказу стороною обвинувачення наголошувалося в судовому засідання до вирішення судом питання про його долучення до матеріалів провадження. Проте, в порушення вимог ч. 1 ст. 89 КПК України, яка передбачає, що суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, суд не вирішив зазначене питання та незаконно прийняв недопустимий доказ на підтвердження пояснень обвинуваченого.
Стверджує, що у вироку суд не обґрунтував вчинення ОСОБА_8 злочинів у відношенні ОСОБА_6 не з метою помсти, зазначивши лише, що таке твердження сторони обвинувачення спростовується обстановкою вчинення злочину, взявши до уваги час, місце вчинення злочину, протиправну раптову поведінку ОСОБА_6 та дії останнього із заподіяння легких тілесних ушкоджень обвинуваченому.
На думку прокурора, вказані обставини, що досліджені судом, об'єктивно дають підстави зробити інший висновок про те, що між потерпілим ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_8 склалися неприязні відносини, і оскільки останній ревнував ОСОБА_11 до ОСОБА_6 , саме з метою помсти та розправи, а не з метою самозахисту, він спричинив тілесні ушкодження останньому. Зазначений висновок, як вважає апелянт, підтверджується тим, що ОСОБА_6 перебував у стані алкогольному сп'янінні, завчасно повідомив про своє прибуття, фізичних переваг над обвинуваченим не мав, обвинувачений ОСОБА_8 відштовхнувши його від себе, побачивши, що ОСОБА_6 впав, об'єктивно розумів обставини подій, що відбувалися та відсутність реальної, безпосередньої загрози, що не була такою інтенсивною та динамічною, що породила право на необхідну оборону.
Апелянт стверджує, що ОСОБА_8 мав можливість завершити свій шлях до будинку, відштовхнути потерпілого в черговий раз або захиститися іншими законними способами. Натомість, ОСОБА_8 , маючи достатньо часу для вчинення вказаних вище дій, фактично в темряві, про що він зазначав під час допиту в суді, схопив дерев'яну палицю, яка стояла коло воріт та не бачачи куди, проте влучно завдав два удари по голові потерпілому, а не інших частинах тіла, і лише після цього направився до будинку. Вказані обставини свідчать про несвоєчасність оборони, тобто у ОСОБА_8 вже зникло право на необхідну оборону, і, як наслідок, перевищити її межі він не міг.
Зважаючи на те, що дії потерпілого не містять ознак будь-якого складу злочину, а ОСОБА_8 діяв умисно та цілеспрямовано, прокурор вважає, що в діях останнього вбачається склад кримінальних правопорушень, передбачених ст. 128 та ч. 1 ст. 121 КК України.
Вважає, що судом порушено вимоги ст. 65 КК України, оскільки, призначене ОСОБА_8 покарання у виді обмеження волі, з застосуванням вимог ст. 75 КК України, є таким, що хоча і не виходить за межі ст. 124 КК України, проте за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість.
Апелянт стверджує, що судом першої інстанції докази досліджені неповно, із порушенням норм КПК України, а деякі докази, які досліджено під час судового розгляду, не прийнято до уваги взагалі, а тому, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Представник потерпілого ОСОБА_7 вважає вирок суду незаконним в частині кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 124 КК України, так як потерпілий не вчиняв жодних протиправних дій щодо обвинуваченого, тому у обвинуваченого не виникло стану необхідності оборони.
Зазначає, що із показань потерпілого слідує, що через нез'ясовані стосунки із ОСОБА_8 потерпілий телефонував до останнього, щоб поговорити, на що той погодився та сказав приїздити до нього додому. Тілесних ушкоджень обвинуваченому він не спричиняв і не намагався це зробити, прийшов до останнього за узгодженням з ним, ніяких предметів із собою не мав, загрози з його сторони не було. Коли потерпілий підійшов до воріт домоволодіння, де проживав ОСОБА_8 , останній вийшов до хвіртки та, відходячи до себе в двір, махнув заходити. Нічого не говорячи, обвинувачений наніс удари потерпілому по голові, від яких він не встояв на ногах, а потім втратив свідомість.
Зазначає, що свідка ОСОБА_11 не було на місці подій.
Вважає недостовірними показання обвинуваченого в тій частині, що він оборонявся від потерпілого, що, на думку представника потерпілого, є способом ухилення від кримінальної відповідальності за вчинене.
Апелянт стверджує, що свідок ОСОБА_11 - співмешканка ОСОБА_8 , не підтвердила показань останнього, що потерпілий висловлював погрози вбивством.
Зазначає, що суд першої інстанції прийняв до уваги показання обвинуваченого лише в тій частині, що виправдовують його дії, а показання про те, що він має навички прийомів дзюдо проігнорував.
Апелянт вважає, що володіючи такими навичками, маючи достатньо добрий фізичний стан, молодий вік, майже однаковий зріст із потерпілим, знаючи кожен куток свого подвір'я, чекаючи на приїзд потерпілого, обвинувачений міг ефективно відбити, якщо б таке було, небезпечне посягання, та навряд чи міг побоюватись настільки, щоб нанести тяжкі тілесні ушкодження.
Вказує на те, що обвинувачений в суді показав, що спочатку відбив зі значною силою напад потерпілого обома руками, але на потерпілому згідно висновку судово-медичної експертизи не виявлено жодних характерних для цього тілесних ушкоджень. Версія обвинуваченого про напад та його показання про начебто погрози, не узгоджуються з його ж показаннями про те, що його намагались душити.
Зазначає, що на допомогу ОСОБА_8 не кликав, до будинку не втікав, не попереджував, не просив відійти, сам запросив потерпілого до двору, тому, на думку апелянта, його показання про начебто напад на нього, є не правдивими.
Вважає, що локалізація спричинених тілесних ушкоджень (в область життєво важливого органу), а також чисельність нанесення ударів говорить про наміри обвинуваченого та умисел спричинити якнайтяжчі ушкодження, що були підігріті ревнощами, як свідок ОСОБА_11 показала, - обвинувачений часто ревнував її до потерпілого, і був випадок, коли обвинувачений просив співробітників поліції «розібратись» із потерпілим.
На думку апелянта, визначальним мотивом умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому були неприязні відносини та ревнощі, а щодо потерпілого, то немає доказів його хуліганських дій, вчинення сварки чи будь-якого іншого доказу протиправності поведінки.
Вважає, що стороною обвинувачення зібрано та надано суду достатньо доказів, які доводять вину обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ст. 128 КК України, за якими він має бути визнаний винним.
Окрім цього, зазначає, що потерпілий не згоден із розміром стягнутої судом матеріальної шкоди. Поведінка обвинуваченого стала несподіваною для потерпілого. Обвинувачений наніс удари навмисно, раптово, без будь-яких пояснень. Лікування та реабілітація потерпілого принесли та досі приносять потерпілому моральні страждання, які не можуть бути оцінені у 3000 грн.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у вчинені злочинів передбачених ч.1 ст. 121, ст. 128 КК України при наступних обставинах. 18 липня 2017 року, близько 23.00 год., ОСОБА_8 , знаходячись на подвір'ї домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , під час сварки, яка виникла на ґрунті ревнощів між ним та ОСОБА_6 , умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень невизначеного ступеню тяжкості, один за одним наніс два удари дерев'яною палицею в область голови ОСОБА_6 , після чого, від отриманих ударів останній впав спиною на землю та втратив свідомість, при цьому, отримав тілесні ушкодження ребра, а ОСОБА_8 відразу припинив свої протиправні дії. Вказаними діями ОСОБА_8 заподіяв ОСОБА_6 тілесні ушкодження, що відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Суд першої інстанції вважав недоведеним таке обвинувачення, та визнав винним ОСОБА_8 в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони, кваліфікувавши його дії за ст. 124 КК України, за ст. 128 КК України виправдав.
Суд першої інстанції визнав доведеним, що 18.07.2017 р., близько 23.00 год. ОСОБА_6 під'їхав до домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , в якому проживає ОСОБА_8 разом із співмешканкою ОСОБА_11 . Зателефонувавши ОСОБА_8 , запросив останнього вийти на вулицю. Вийшовши на подвір'я до хвіртки, ОСОБА_8 побачив, що потерпілий був з товаришами, які стояли неподалік його подвір'я. Побоюючись такої кількості осіб, він відмовився виходити з подвір'я та, повернувшись, попрямував до будинку. В цей час ОСОБА_6 , самостійно відчинивши хвіртку, забіг на подвір'я вказаного домоволодіння, накинувся на ОСОБА_8 зі спини та почав душити останнього за шию, спричинивши легкі тілесні ушкодження у вигляді крововиливів шиї, правого плеча, лівої гомілки.
З метою припинення протиправних дій з боку ОСОБА_6 , ОСОБА_8 відштовхнув останнього, від чого потерпілий упав. Підводячись, потерпілий почав кричати «Я тебе зараз уб'ю, заріжу!» та здійснив рухи назустріч обвинуваченому. Злякавшись таких дій та погроз, з метою захисту від подальших неправомірних дій ОСОБА_6 , ОСОБА_8 схопив дерев'яну палицю, яка стояла біля паркану та, діючи умисно, завдав ОСОБА_6 два удари в область голови, від яких потерпілий упав на землю. Після того, як ОСОБА_6 упав, ОСОБА_8 припинив свої дії та зайшов до будинку.
Суд першої інстанції зазначив, що доказів вчинення ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_6 з метою помсти - самочинної розправи, як зазначено стороною обвинувачення, в судовому розгляді справи не здобуто, та такі твердження спростовуються обстановкою вчинення злочину. Також зазначив, що бере до уваги час, місце вчинення злочину, протиправну раптову поведінку потерпілого ОСОБА_6 та дії останнього із заподіяння легких тілесних ушкоджень обвинуваченому ОСОБА_8 . Дії ОСОБА_6 створили реальну, безпосередню та наявну загрозу заподіяння такої шкоди знову, про що свідчила поведінка нападника потерпілого ОСОБА_6 , яка була інтенсивною і динамічною, що породило право ОСОБА_8 на необхідну оборону.
Також суд першої інстанції зазначив, що присутній і такий обов'язковий елемент підстави необхідної оборони, як необхідність у ОСОБА_8 негайно відвернути суспільно небезпечне посягання на нього з боку ОСОБА_6 , оскільки іншого ефективного законного захисту у обвинуваченого не було.
Разом з тим, суд зазначив, що в діях ОСОБА_8 міститься ексцес оборони, оскільки обвинувачений порушив вимогу про співрозмірність захисту, так як заподіяння тяжкої шкоди ОСОБА_6 у вигляді двох ударів дерев'яною палицею в область голови останнього явно не відповідає та є неспіврозмірною небезпечності посягання, хоча і відповідала обстановці захисту.
Виправдовуючи обвинуваченого ОСОБА_8 за ст. 128 КК України, суд зазначив, що за заподіяння (умисного або через необережність) середньої тяжкості тілесного ушкодження у разі перевищення меж необхідної оборони кримінальної відповідальності чинним КК України не встановлено.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Від представника потерпілого ОСОБА_6 - захисника ОСОБА_7 , надійшла заява в якій вона просить розглянути апеляційні скарги за відсутності її та потерпілого. Їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора ОСОБА_9 , який частково підтримав апеляційну скаргу прокурора Веселинівського відділу Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області, просив вирок скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції; заперечення обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_10 , які просили про залишення вироку без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційних скаргах доводи, апеляційній суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній частині вироку зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Проте, зазначених вимог закону суд першої інстанції не дотримався.
Так, визнавши недоведеним обвинувачення висунуте ОСОБА_8 органами досудового розслідування, та визнавши його винним за ст. 124 КК України, суд першої інстанції при формулюванні обвинувачення, сформулював лише обставини його вчинення, зокрема, місце, час, спосіб вчинення. При цьому, у формулюванні обвинувачення не зазначені форма вини і мотиви кримінального правопорушення, а також обставини вчинення суспільно-небезпечних дій обвинуваченим у частині наслідків кримінального правопорушення, а саме, які тілесні ушкодження були заподіяні потерпілому.
Тобто, в порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України в обвинуваченні, визнаному судом доведеним, не сформульовано фактичні обставини щодо суб'єктивної та об'єктивної сторони, а саме щодо форми вини та наслідків вчинення кримінального правопорушення.
Згідно статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий суд і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час судового розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення.
Крім того, Європейський суд з прав людини нагадує, що положення зазначеного вище підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення, а також про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див. рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії, п. 34).
Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглянути у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «в» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції, п. 54).
Зазначене вище свідчить, що вирок суду за змістом та формою не відповідає вимогам статтей 370, 374 КПК України та загальним засадам кримінального провадження, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно до приписів частини 1 статті 412 КПК України, а тому підлягає скасуванню.
Згідно вимогам п. 1 ст. 415 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені п. п. 2, 3, 4, 5, 6, 7 ч.2 ст. 412 КПК України.
Як передбачено ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст. 7 КПК України.
Оскільки судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження порушені загальні засади кримінального провадження, зокрема, як законність, забезпечення права на захист, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, то вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, з призначенням нового судового розгляду.
Під час нового судового розгляду, з урахуванням доводів апеляційних скарг, необхідно ретельно перевірити зібрані у кримінальному провадженні докази, дати їм належну оцінку, усунути вказані в ухвалі порушення, та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення у відповідності до вимог кримінального процесуального та кримінального законів.
З огляду на наведене, подані апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, оскільки містять вимогу про скасування вироку.
Інші доводи апелянтів апеляційний суд не обговорює, оскільки вирок підлягає скасуванню з процесуальних підстав.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407,409, 412, 424,425, 532 КПК України, -
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 та представника потерпілого ОСОБА_6 - захисника ОСОБА_7 ,-- задовольнити частково.
Вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2018 року у відношенні ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3