02 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 910/21375/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
представник позивача - Свистунов А.В., адвокат (довіреність від 14.02.2019 б/н, свідоцтво від 13.01.2016 № 1496),
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія",
представник відповідача - не з'явився,
третя особа-1 - Державна організація (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб",
представник третьої особи-1 - не з'явився,
третя особа-2 - Національний банк України,
представник третьої особи-2 - ОСОБА_5 (довіреність від 18.02.2019 № 18-0014/9209),
третя особа-3 - ОСОБА_6,
представник третьої особи-3 - не з'явився,
третя особа-4 - ОСОБА_7,
представник третьої особи-4 - Щетинська І.В., адвокат (договір від 24.01.2019 б/н, ордер від 02.04.2019 № 021664, свідоцтво від 08.08.2018 № 000173),
третя особа-5 - ОСОБА_9,
представник третьої особи-5 - не з'явився,
третя особа-6 - ОСОБА_10,
представник третьої особи-6 - не з'явився,
третя особа-7 - публічне акціонерне товариство "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр",
представник третьої особи-7 - не з'явився,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_7
на рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2018 (головуючий суддя Отрош І.М.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 (головуючий Пономаренко Є.Ю., судді: Дідиченко М.А. і Мальченко А.О.)
у справі № 910/21375/16
за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - Банк)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - Компанія),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Державна організація (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Фонд);
2) Національний банк України (далі - НБУ),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 3) ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6.),
4) ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7.);
5) ОСОБА_9 (далі - ОСОБА_9.);
6) ОСОБА_10 (далі - ОСОБА_10.);
7) публічне акціонерне товариство "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" (далі - Товариство),
про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та вчинення дій.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
Банк звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Компанії, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду і НБУ та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і Товариства, про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 (далі - Договір); застосування наслідків недійсності договору, а саме повернення відносин сторін за кредитними договорами від 01.11.2006 № 481/ПВ-06, від 01.11.2006 № 480/ПВ-06 та від 01.11.2006 № 479/ПВ-06 і договорами, які забезпечують їх виконання, у попередній стан, який існував до укладення Договору - шляхом визнання права вимоги та права кредитора Банку за кредитними договорами від 01.11.2006 № 481/ПВ-06, від 01.11.2006 № 480/ПВ-06 та від 01.11.2006 № 479/ПВ-06 та договорами, які забезпечують їх виконання; зобов'язання Компанії повернути Банку оригінали договорів та документів, переданих на виконання Договору згідно з трьома актами приймання-передачі прав вимоги від 26.03.2014, а саме оригінали кредитних договорів від 01.11.2006 № 481/ПВ-06, від 01.11.2006 № 480/ПВ-06 та від 01.11.2006 № 479/ПВ-06, оригінали договорів, що забезпечують виконання кредитних договорів, а також всі інші документи, що підтверджують надання кредиту; скасування державної реєстрації припинення записів про обтяження нерухомого майна, накладених згідно з договором іпотеки від 30.02.2007, реєстраційний номер 896, а саме запису про іпотеку № 51224959 (спеціальний розділ), який припинено 26.03.2014 за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., індексний номер рішення 11948299; записів про заборони нерухомого майна № 5125050 (спеціальний розділ), № 5125124 (спеціальний розділ), які припинено 26.03.2014 за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., індексний номер рішення № 11948466 та № 11948615 відповідно.
Позовні вимоги обґрунтовано наявністю ознак нікчемності Договору відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", недотриманням сторонами нотаріальної форми оскаржуваного договору, а також порушенням законодавства про заставу та постанов НБУ, якими встановлювалися обмеження господарської діяльності Банку.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.03.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним Договір. Визнано право вимоги у Банку за кредитними договорами від 01.11.2006 № 481/ПВ-06, від 01.11.2006 № 480/ПВ-06 та від 01.11.2006 № 479/ПВ-06, договором застави транспортного засобу від 30.03.2007 № 479-480-481Z/ПВ-06, договором застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06 та договором застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06-01. Зобов'язано Компанію повернути Банку оригінали кредитних договорів від 01.11.2006 № 481/ПВ-06, від 01.11.2006 № 480/ПВ-06 та від 01.11.2006 № 479/ПВ-06 з усіма змінами та доповненнями до них, оригінали договору застави транспортного засобу від 30.03.2007 № 479-480-481Z/ПВ-06, договору застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06 та договору застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06-01та документи, що підтверджують видачу кредиту.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані наявністю ознак нікчемності спірного Договору на підставі пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та недотриманням сторонами його нотаріально посвідченої форми. Враховуючи визнання недійсним Договору, судами застосовані наслідки недійсності правочину у вигляді визнання за Банком права вимоги за кредитними договорами та договорами застави, а також задоволена вимога про зобов'язання Компанії повернути Банку оригінали кредитних договорів та договорів застави.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_7 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами:
- не взяті до уваги надані Компанією та третіми особами (ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10) звіти про оцінку майна майнових прав за кредитними договорами від 01.11.2006 № 481/ПВ-06, від 01.11.2006 № 480/ПВ-06 та від 01.11.2006 № 479/ПВ-06;
- неправильно застосовано статтю 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтю 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Фонд та Банк подали відзиви на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Від інших учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Товариство подало клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке відхилено Касаційним господарським судом у зв'язку з його необґрунтованістю.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Банку, НБУ та ОСОБА_7, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (банк) та ОСОБА_7 (позичальник) укладено кредитний договір від 01.11.2006 № 481/ПВ-06, за умовами якого банк надає позичальнику невідновлювальну мультивалютну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (кредит) на умовах: ліміт кредитування - еквівалент 1 000 000,00 доларів США, валюта кредиту - гривня, долар, євро, строк дії кредитної лінії - 60 місяців, дата повернення кредиту - 31.10.2011, мета кредитування - поточні потреби, процентна ставка - 13,5% (долар США), 19,5% річних (гривня), 11,5% річних (євро).
Відповідно до пункту 2.6 кредитного договору від 01.11.2006 № 481/ПВ-06 проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня повернення; щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день місяця.
Згідно з пунктом 2.7 кредитного договору від 01.11.2006 № 481/ПВ-06 нараховані проценти сплачуються позичальником по 10 число (включно) кожного наступного місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту.
01.11.2006 товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (банк) та ОСОБА_9 (позичальник) укладено кредитний договір № 480/ПВ-06, за умовами якого банк надає позичальнику невідновлювальну мультивалютну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (кредит) на умовах: ліміт кредитування - еквівалент 1 000 000,00 доларів США, валюта кредиту - гривня, долар, євро, строк дії кредитної лінії - 60 місяців, дата повернення кредиту - 31.10.2011, мета кредитування - поточні потреби, процентна ставка - 13,5% (долар США), 19,5% річних (гривня), 11,5% річних (євро).
Відповідно до пункту 2.6 кредитного договору від 01.11.2006 № 480/ПВ-06 проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня повернення; щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день місяця.
Згідно з пунктом 2.7 кредитного договору від 01.11.2006 № 480/ПВ-06 нараховані проценти сплачуються позичальником по 10 число (включно) кожного наступного місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів, та одночасно з остаточним поверненням кредиту.
Також 01.11.2006 товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (банк) та ОСОБА_10 (позичальник) укладено кредитний договір № 479/ПВ-06, за умовами якого банк надає позичальнику невідновлювальну мультивалютну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (кредит) на умовах: ліміт кредитування - еквівалент 1 270 000,00 доларів США (у редакції додаткової угоди від 06.08.2008 № 3), валюта кредиту - гривня, долар, євро, строк дії кредитної лінії - 60 місяців, дата повернення кредиту - 31.10.2011, мета кредитування - поточні потреби, процентна ставка - 13,5% (долар США), 19,5% річних (гривня), 11,5% річних (євро).
Відповідно до пункту 2.6 кредитного договору від 01.11.2006 № 479/ПВ-06 проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня повернення; щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день місяця.
Згідно з пунктом 2.7 кредитного договору від 01.11.2006 № 479/ПВ-06 нараховані проценти сплачуються позичальником по 10 число (включно) кожного наступного місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів, та одночасно з остаточним поверненням кредиту.
30.03.2007 товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (іпотекодержатель) та відкритим акціонерним товариством "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр", яке змінило своє найменування на Товариство (іпотекодавець), укладено іпотечний договір № 479/480/481/Zфквіп-07, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., зареєстрований в реєстрі за № 869.
Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору від 30.03.2007 № 479/480/481/Zфквіп-07 іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитними договорами від 01.11.2006 № 480/ПВ-06, № 481/ПВ-06 та № 479/ПВ-06.
Згідно з пунктом 1.2 іпотечного договору від 30.03.2007 № 479/480/481/Zфквіп-07 предметом іпотеки є комплекс, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Старокостянтинівський район, Краснопілка, вул. Чапаєва, буд. 26 (предмет іпотеки 1); комплекс, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Старокостянтинівський район, Краснопілка, вул. Чапаєва, буд. 23 (предмет іпотеки 2).
Пунктом 1.3 іпотечного договору від 30.03.2007 № 479/480/481/Zфквіп-07 передбачено, що сторони цього договору оцінюють предмет іпотеки у розмірі 12 281 600,00 грн.
Крім того, 30.03.2007 товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (заставодержатель) та відкритим акціонерним товариством "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр", яке змінило своє найменування на Товариство (заставодавець), укладено договір застави транспортного засобу № 479-480-481Z/ПВ-06, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., зареєстрований в реєстрі за № 898.
Відповідно до пункту 1.1 договору застави транспортного засобу від 30.03.2007 № 479-480-481Z/ПВ-06 застава за цим договором забезпечує вимоги заставодержателя за кредитними договорами від 01.11.2006 № 480/ПВ-06, № 481/ПВ-06 та № 479/ПВ-06.
Згідно з пунктом 1.4 договору застави транспортного засобу від 30.03.2007 № 479-480-481Z/ПВ-06 сторони договору оцінюють предмет застави у розмірі 646 400,00 грн.
01.11.2006 товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (заставодержатель) та ОСОБА_9 (заставодавець) укладено договір застави цінних паперів № 480/Zквцп-06, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кожухар Р.В., зареєстрований в реєстрі за № 6498.
Пунктом 1.1 договору застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06 передбачено, що застава за цим договором забезпечує вимоги заставодержателя за кредитним договором від 01.11.2006 № 480/ПВ-06.
Відповідно до пункту 1.2 договору застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06 предметом застави є цінні папери: вид - прості іменні акції, емітент - ВАТ "Старокостянтинівський спецкар'єр", номінальна вартість - 0,25 грн.; кількість - 1 522 814 штук.
Згідно з пунктом 1.4 договору застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06 сторони цього договору оцінюють предмет застави у розмірі 341 220,21 грн.
Також 01.11.2006 товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (заставодержатель) та ОСОБА_6 (заставодавець) укладено договір застави цінних паперів № 480/Zквцп-06-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кожухар Р.В., зареєстрований в реєстрі за № 6497.
Пунктом 1.1 договору застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06-1 передбачено, що застава за цим договором забезпечує вимоги заставодержателя за кредитним договором від 01.11.2006 № 480/ПВ-06.
Відповідно до пункту 1.2 договору застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06 предметом застави є цінні папери: вид - прості іменні акції, емітент - ВАТ "Старокостянтинівський спецкар'єр", номінальна вартість - 0,25 грн.; кількість - 212 306 штук.
Згідно з пунктом 1.4 договору застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06-1 сторони цього договору оцінюють предмет застави у розмірі 47 611,48 грн.
У свою чергу, 06.10.2009 між НБУ (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-2, предметом якого є застава майнових прав за кредитними договорами та генеральними договорами, що укладені між заставодавцем та суб'єктами господарювання, перелік яких викладено у додатку 1 до цього договору застави.
Пунктом 3.1.3 договору застави майнових прав від 06.10.2009 № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 передбачено, що заставодавець має право у разі прострочення виконання зобов'язання за кредитними договорами та відсутністю грошових коштів на кореспондентському рахунку заставодавця задовольнити грошові вимоги, за якими настав строк погашення, шляхом реалізації заставлених майнових прав згідно із статтею 73 Закону України "Про Національний банк України" та умовами цього договору та/або в інший установлений законодавством України спосіб.
Відповідно до пункту 3.4.2 договору застави майнових прав від 06.10.2009 № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 заставодавець зобов'язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.
Згідно з пунктом 3.4.5 договору застави майнових прав від 06.10.2009 № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 заставодавець зобов'язаний не вносити надалі зміни до кредитного договору, до іпотечних договорів та договорів застави, що забезпечують його виконання, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.
Пунктом 6.1 договору застави майнових прав від 06.10.2009 № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 передбачено, що цей договір набирає чинності з часу перерахування відповідно до умов кредитного договору грошових коштів на рахунок заставодавця і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
30.06.2010 Банком (сторона 1; Дельта Банк), товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (сторона 2; Укрпромбанк) та НБУ (сторона 3) укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку, посвідчений приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрований в реєстрі за № 2258.
Відповідно до пункту 2 договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 цим договором регулюються відносини, що пов'язані з переведенням на користь Дельта Банку боргу за кредитними зобов'язаннями Укрпромбанку перед НБУ; з передачею активів Укрпромбанку, а також відступленням прав вимоги, які входять до складу активів Укрпромбанку, на користь Дельта Банку; переведення боргу за кредитними зобов'язаннями Укрпромбанку і передача активів Укрпромбанку, що перебувають у заставі у НБУ, на користь Дельта Банку здійснюється з метою належного виконання кредитних зобов'язань Укрпромбанку перед НБУ.
Згідно з пунктом 4.1 договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 у порядку, в обсязі та на умовах, визначених цим договором, Укрпромбанк передає (відступає) Дельта Банку права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед НБУ, внаслідок чого Дельта Банк замінює Укрпромбанк як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях.
Пунктом 4.2 договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 передбачено, що внаслідок передачі Укрпромбанком Дельта Банку прав вимоги до боржників Дельта Банку переходить (відступається) права вимагати (замість Укрпромбанку) від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
Відповідно до пункту 4.3 договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 Дельта Банку у власність переходять (відступаються) права вимоги за зобов'язаннями, визначеними у пунктах 1.7, 4.1 цього договору, в обсязі і на умовах, що існували на момент передачі.
Згідно з пунктом 1.7 договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 активами Укрпромбанку, зокрема, є кредити, надані Укрпромбанком, та забезпечення за ними; кредитні та забезпечувальні договори - кредитні та забезпечувальні договори (договори застави (іпотеки), поруки), укладені Укрпромбанком з боржниками, права вимоги за якими передані у заставу НБУ і забезпечують виконання Укрпромбанком кредитних зобов'язань перед НБУ та підлягають передачі на підставі цього договору.
Пунктом 9.1 договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 передбачено, що відповідно до порядку оцінка активів Укрпромбанку для визначення їх вартості була здійснена до початку конкурсу незалежним оцінювачем згідно із Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Відповідно до пункту 9.2 договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 результати проведеної оцінки активів були визначені у звіті незалежного оцінювача та згідно з пунктом 2.9 Порядку відчуження майна (активів) Укрпромбанку, переданого в забезпечення НБУ за кредитами рефінансування та стабілізаційними кредитами, з одночасним передаванням його зобов'язань за цими кредитами (далі - Порядок) були погоджені з Національним банком України.
Згідно з пунктом 9.3 договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 (у редакції договору про внесення змін та доповнень від 24.01.2011 № 1) сукупна балансова вартість активів Укрпромбанку, що передається Дельта Банку на підставі цього договору, становить 8 014 202 563,66 грн., а саме: кредитні зобов'язання у розмірі 7 127 849 989,92 грн.; облігації на загальну суму 52 459 450,00 грн., у тому числі номінальної вартості 50 000 000,00 грн., прострочених нарахованих процентів у сумі 2 343 560,00 грн. та нарахованих процентів у сумі 115 890,00 грн.; земельні ділянки балансовою вартістю 833 893 123,74 грн.
Крім того, договором про внесення змін та доповнень від 24.01.2011 № 1 до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 сторони дійшли згоди доповнити текст договору пунктом 11.5 у такій редакції: "Дельта Банк має право здійснювати відступлення всіх та/або частини прав вимоги третім особам, проте лише за умови отримання відповідної попередньої письмової згоди НБУ, якщо всі або відповідна частина прав вимоги, що відступається, знаходиться у заставі НБУ".
Додатком № 2 до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 (Перелік кредитних та забезпечувальних договорів) передбачено, що Банк отримав від Укрпромбанку права вимоги до ОСОБА_10 за кредитним договором від 01.11.2006 № 479/ПВ-06 (разом з договорами забезпечення), права вимоги до ОСОБА_9 за кредитним договором від 01.11.2006 № 480/ПВ-06 (разом з договорами забезпечення) та права вимоги до ОСОБА_7 за кредитним договором від 01.11.2006 № 481/ПВ-06 (разом з договорами забезпечення).
Таким чином, у зв'язку з укладенням договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 до Банка перейшли права вимоги, у тому числі, за кредитними договорами від 01.11.2006 № 481/ПВ-06, № 480/ПВ-06 та № 479/ПВ-06, а також за договорами забезпечення (іпотечним договором від 30.03.2007 № 479/480/481/Zфквіп-07, договором застави транспортного засобу від 30.03.2007 № 479-480-481Z/ПВ-06, договором застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06 та договором застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06-1).
13.06.2010 НБУ (заставодержатель) та Банком (заставодавець) 20.07.2010 укладено договір № 1 про внесення змін та доповнень до договору застави майнових прав від 06.10.2009 № 51/64/144/39/86/ЗМП-2, яким сторони домовились викласти розділи 1-7 договору в новій редакції, а саме:
- пункт 1.1. Предметом застави є майнові права за кредитними договорами та генеральними договорами, що укладені між заставодавцем та юридичними та фізичними особами, перелік яких викладено у додатку 1 до цього договору застави;
- пункт 3.1.3. Заставодавець має право у разі прострочення виконання зобов'язання за кредитними договорами та відсутністю грошових коштів на кореспондентському рахунку заставодавця задовольнити грошові вимоги, за якими настав строк погашення, шляхом реалізації заставлених майнових прав згідно із статтею 73 Закону України "Про Національний банк України" та умовами цього договору та/або в інший установлений законодавством України спосіб;
- пункт 3.4.2. Заставодавець зобов'язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя;
- пункт 3.4.5. Заставодавець зобов'язаний не вносити надалі зміни до кредитного договору, до іпотечних договорів та договорів застави, що забезпечують його виконання, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя;
- пункт 6.1. Цей договір набирає чинності з часу перерахування відповідно до умов кредитного договору грошових коштів на рахунок заставодавця і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Також 27.12.2013 було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору застави майнових прав від 06.10.2009 № 51/64/144/39/86/ЗМП-2, яким сторони внесли зміни до додатку № 1 до договору (Перелік юридичних та фізичних осіб, з якими банком укладено кредитні договори, майнові права вимоги за якими є предметом договору застави) та з якого вбачається, що у заставу до НБУ Банком передано майнові права вимоги до ОСОБА_7 за кредитним договором від 01.11.2006 № 481/ПВ-06 на суму 361 062,53 грн. та 7 310 726,15 долара США (залишок за кредитом станом на 01.12.2013), майнові права вимоги до ОСОБА_10 за кредитним договором від 01.11.2006 № 479/ПВ-06 на суму 1 699 999,75 грн. та 2 466 147,52 євро (залишок за кредитом станом на 01.12.2013), майнові права вимоги до ОСОБА_9 за кредитним договором від 01.11.2006 № 480/ПВ-06 на суму 456 885,49 грн. та 7 159 060,26 долара США (залишок за кредитом станом на 01.12.2013).
Тобто майнові права за кредитними договорами від 01.11.2006 № 481/ПВ-06, № 480/ПВ-06 та № 479/ПВ-06 були передані в заставу НБУ.
26.03.2014 Банком (продавець) та Компанією (покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.
Відповідно до пункту 2.3 договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 права вимоги переходять до покупця (відступлення) та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акта приймання-передачі прав вимоги.
Згідно з пунктом 1.1 договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 датою відступлення є дата підписання акта приймання-передачі прав вимоги; загальна купівельна ціна - сума всіх купівельних цін за права вимоги, що становить 30 000,00 грн.; права вимоги - всі права вимоги продавця як кредитора до позичальника за кредитним договором, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення.
Пунктом 3.1 договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 передбачено, що за продаж (відступлення) продавцем прав вимоги за цим договором покупець зобов'язаний сплатити продавцю загальну купівельну ціну протягом 5 робочих днів з дати підписання договору.
Відповідно до пункту 7.1 договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і залишається чинним до моменту виконання сторонами своїх обов'язків за ним у повному обсязі.
Згідно з додатком № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 Компанія набуває права вимоги до позичальника - ОСОБА_7 на підставі кредитного договору від 01.11.2006 № 481/ПВ-06; загальна сума вимог, які виникли і нараховані станом на дату укладення договору - 1 216 733,54 долара США, що з урахуванням курсу НБУ становить 12 867 930,57 грн., та 670 082,57 грн.
За права вимоги за кредитним договором від 01.11.2006 № 481/ПВ-06 купівельна ціна становить 10 000,00 грн.
За актом приймання-передачі прав вимоги від 26.03.2014 Банк продав, а Компанія купила (прийняла права вимоги) за кредитним договором від 01.11.2006 № 481/ПВ-06; разом з правом вимоги виконання зобов'язання за кредитним договором до покупця перейшли права вимоги та були передані оригінали кредитного договору з усіма змінами та доповненнями до нього, договорів, що забезпечують виконання зобов'язання, а також всі інші документи, що підтверджують видачу кредиту позичальнику за кредитним договором.
Вказаним актом сторони підтверджують, що покупець сплатив продавцю погоджену сторонами купівельну ціну, яка становить 10 000,00 грн.
У Додатку № 2 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 сторони погодили, що Компанія набуває права вимоги до позичальника - ОСОБА_9 на підставі кредитного договору від 01.11.2006 № 480/ПВ-06; загальна сума вимог, які виникли і нараховані станом на дату укладення договору, - 1 223 545,60 долара США, що з урахуванням курсу НБУ становить 12 939 973,56 грн., та 878 672,14 грн.
За права вимоги за кредитним договором від 01.11.2006 № 480/ПВ-06 купівельна ціна становить 10 000,00 грн.
За актом приймання-передачі прав вимоги від 26.03.2014 Банк продав, а Компанія купила (прийняла права вимоги) за кредитним договором від 01.11.2006 № 480/ПВ-06; разом з правом вимоги виконання зобов'язання за кредитним договором до покупця перейшли права вимоги та були передані оригінали кредитного договору з усіма змінами та доповненнями до нього, договорів, що забезпечують виконання зобов'язання, а також всі інші документи, що підтверджують видачу кредиту позичальнику за кредитним договором.
Вказаним актом сторони підтверджують, що покупець сплатив продавцю погоджену сторонами купівельну ціну, яка становить 10 000,00 грн.
Відповідно до додатку № 3 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 Компанія набуває права вимоги до позичальника - ОСОБА_10 на підставі кредитного договору від 01.11.2006 № 479/ПВ-06; загальна сума вимог, які виникли і нараховані станом на дату укладення договору - 312 370,50 євро, що з урахуванням курсу НБУ становить 4 555 299,00 грн., та 3 241 247,41 грн.
За права вимоги за кредитним договором від 01.11.2006 № 479/ПВ-06 купівельна ціна становить 10 000,00 грн.
За актом приймання-передачі прав вимоги від 26.03.2014 Банк продав, а Компанія купила (прийняла права вимоги) за кредитним договором від 01.11.2006 № 479/ПВ-06; разом з правом вимоги виконання зобов'язання за кредитним договором до покупця перейшли права вимоги та були передані оригінали кредитного договору з усіма змінами та доповненнями до нього, договорів, що забезпечують виконання зобов'язання, а також всі інші документи, що підтверджують видачу кредиту позичальнику за кредитним договором.
Вказаним актом сторони підтверджують, що покупець сплатив продавцю погоджену сторонами купівельну ціну, яка становить 10 000,00 грн.
На підставі постанови Правління НБУ про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних 03.03.2015 Фондом запроваджено тимчасову адміністрацію розпочато процедуру виведення Банка з ринку. Тимчасову адміністрацію запроваджено на строк 3 місяці з 03.03.2015 до 02.06.2015 включно. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації призначено Кадирова Владислава Володимировича. З дня свого призначення уповноважена особа Фонду набула всі повноваження органів управління та органів контролю банку і розпочала здійснювати заходи для забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна, захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.
Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 08.04.2015 № 71 про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 про запровадження тимчасової адміністрації у Банку. Згідно з даним рішенням тимчасову адміністрацію в Банку запроваджено строком на шість місяців, з 03.03.2015 до 02.09.2015 включно.
З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного Банку, запобігання втрати майна та збитків Банку і Фонду, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 03.08.2015 № 147 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у Банку до 02.10.2015 включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Банка Кадирова Владислава Володимировича до 02.10.2015 включно.
28.09.2015 відбулось засідання комісії Банку з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями (відповідно до витягу з протоколу від 28.09.2015 № 79), порядок денний - затвердження результатів перевірки щодо визначення договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 нікчемним у розумінні статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; вирішено - затвердити результати перевірки та віднести договір купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 до нікчемних договорів на підставі пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відповідно до постанови Правління НБУ від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 про початок процедури ліквідації Банку та делегування повноважень ліквідатора Банку.
Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Банку, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора Банку, визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05.10.2015 до 04.10.2017 включно.
Банком було направлено на адреси Товариства, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7 та Компанії повідомлення про нікчемність договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та вчинення дій.
Приймаючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що посилання суду першої інстанції на невідповідність оспорюваного договору вимогам статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час перевірки та віднесення відповідного правочину до категорії нікчемних) не можна вважати цілком правильним, оскільки необхідно застосовувати редакцію Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на момент укладення оскаржуваного договору від 26.03.2014, а саме частину другу статті 38 вказаного Закону, яка (у редакції, чинній на момент укладення оскаржуваного договору від 26.03.2014) передбачала, що протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв: договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.
Проте суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказаний недолік не вплинув на правильність вирішення місцевим господарським судом спору по суті, оскільки судом першої інстанції встановлено, що майно Банку за оспорюваним договором було відчужено на умовах, значно гірших за звичайні ринкові.
При цьому апеляційний суд враховував також те, що положення пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній на час перевірки та віднесення відповідного правочину до категорії нікчемних, та пункт 1 частини другої статті 38 вказаного Закону у редакції, чинній на момент укладення оскаржуваного договору, по суті є аналогічними одна одній та для їх застосування необхідним є встановлення обставин відчуження майна Банку (майнових прав) за цінами нижчими (гіршими) від звичайних.
У свою чергу, судами встановлено обставини щодо відчуження майнових прав Банку за кредитними договорами відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 за цінами, нижчими від звичайних, оскільки згідно з пунктом 14.1.71 Податкового кодексу України (далі - ПК України) звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Згідно з пунктом 14.1.219 ПК України ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.
Водночас, відповідно до додатків 1, 2, 3 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 загальна сума вимог, які виникли і нараховані за кредитними договорами від 01.11.2006 № 479/ПВ-06, № 480/ПВ-06, № 481/ПВ-06 станом на день укладення договору купівлі-продажу, складає суму, еквівалентну 35 153 205,25 грн.
У той час як за актами приймання-передачі прав вимоги від 26.03.2014, підписаними сторонами договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014, сторони підтвердили, що покупець сплатив продавцю погоджену сторонами купівельну ціну у загальному розмірі 30 000,00 грн.
Отже, вартість права грошової вимоги за кредитними договорами є значно більшою, аніж вартість, за якою відповідне право вимоги було відчужено на користь Компанії за спірним договором.
Що ж до ринкової вартості майнових прав, то судами встановлено, що згідно з договором про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010 (у редакції договору № 1 про внесення змін та доповнень від 24.01.2011) всі активи Укрпромбанку були передані Банку за оціночною вартістю 3 098 097 954,50 грн.
При цьому Банком не надано доказів того, за якою ціною (вартістю) були придбані ним майнові права окремо за кожним кредитним договором (кредитним договором від 01.11.2006 № 479/ПВ-06, кредитним договором від 01.11.2006 № 480/ПВ-06 та кредитним договором від 01.11.2006 № 481/ПВ-06).
У свою чергу, Компанія у відзиві на позовну заяву та треті особи (ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10) у письмових поясненнях посилались на те, що суб'єктом оціночної діяльності було визначено ринкову вартість майнових прав за кредитними договорами від 01.112006 №481/ПВ-06, № 480/ПВ-06 та № 479/ПВ-06, згідно з якими придбання Компанією прав вимог було здійснено навіть за ціною, вищою від ринкової, а саме відповідно до:
- звіту № 07-01-01/02-14/РД1 з оцінки майна (майнових прав) за кредитним договором від 01.11.2006 № 481/ПВ-06, укладеним товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та ОСОБА_7, складеного суб'єктом оціночної діяльності - товариством з обмеженою відповідальністю "Ако Експерт" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 05.07.2011 № 12159/11), ринкова вартість майнових прав за кредитним договором від 01.11.2006 № 481/ПВ-06 станом на 06.02.2014 становить 9 915,63 грн. (без врахування забезпечення, а саме застави цінних паперів та основних засобів Товариства);
- звіту № 07-01-03/02-14/РД1 з оцінки майна (майнових прав) за кредитним договором від 01.11.2016 № 480/ПВ-06, укладеним товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та ОСОБА_9, складеного суб'єктом оціночної діяльності - товариством з обмеженою відповідальністю "Ако Експерт" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 05.07.2011 № 12159/11), ринкова вартість майнових прав за кредитним договором від 01.11.2016 № 480/ПВ-06 станом на 06.02.2014 становить 9 878,49 грн. (без врахування забезпечення, а саме застави цінних паперів та основних засобів Товариства);
- звіту № 07-01-02/02-14/РД1 з оцінки майна (майнових прав) за кредитним договором від 01.11.2016 № 479/ПВ-06, укладеним товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та ОСОБА_10, складеного суб'єктом оціночної діяльності - товариством з обмеженою відповідальністю "Ако Експерт" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 05.07.2011 № 12159/11), ринкова вартість майнових прав за кредитним договором від 01.11.2016 № 479/ПВ-06 станом на 06.02.2014 становить 9 840,09 грн. (без врахування забезпечення, а саме застави цінних паперів та основних засобів Товариства).
Вказані звіти з оцінки майна (майнових прав) за кредитними договорами суб'єкта оціночної діяльності були відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки вони не є висновками експерта, складеними на замовлення учасників справи у розумінні статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки у висновку експерта не зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. При цьому таких відомостей звіти не містять.
У той же час у звітах зазначено, що оцінка майнових прав за кредитними договорами була здійснена суб'єктом оціночної діяльності за дохідним підходом, з урахуванням наданої банком інформації заборгованості за кредитними договорами станом на дату оцінки, враховуючи висновок суб'єкта оціночної діяльності про низький стан обслуговування боргу (понад 1 000 днів прострочення).
З урахуванням вказаних критеріїв суб'єкт оціночної діяльності дійшов висновку, що якість кредиту класифікується як найнижча; для розрахунку вартості майнових прав за кредитними договорами необхідно враховувати кількість днів прострочення повернення коштів та ризикованість активів: чим більший термін прострочення, тим менша вірогідність повернення коштів.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що оцінка ринкової вартості майнових прав за вказаними кредитними договорами була здійснена суб'єктом оціночної діяльності без врахування вартості предметів застави за договорами, якими забезпечувалось виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами (про що, зокрема, зазначено суб'єктом оціночної діяльності у звітах).
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно із статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Водночас застава - це один із способів забезпечення виконання зобов'язання, особливістю якого є передача майна: заставодавець передає майно у заставу заставодержателю. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і майновий поручитель - власник певного майна, який має право на його відчуження.
Абсолютний характер застави виявляється в тому що у кредитора виникає переважне право перед іншими кредиторами боржника; це речове право наслідує юридичну долю речі; право застави не дає заставодержателю правомочностей щодо володіння та користування річчю (майном), але заставодержатель має правомочність щодо позбавлення заставодавця його права власності у випадку невиконання боржником забезпеченого заставою основного зобов'язання.
Таким чином, застава є речовим правом на чуже майно, реалізація якого кредитором за основним зобов'язанням може привести до примусового позбавлення власника майна права власності на належне йому майно.
Застава створює між кредитором у забезпеченому (основному) зобов'язанні та особою, що забезпечує зобов'язання, особливий вид відносин - акцесорне (додаткове) по відношенню до основного зобов'язання, яке характеризується тим, що має охоронну спрямованість, є способом забезпечення майнових інтересів кредитора при невиконанні або неналежному виконанні основного зобов'язання боржником; передбачає можливість залучення третіх осіб до реалізації механізму захисту кредитора; його захисний механізм базується на праві вимоги кредитора, а не на обов'язку виконання забезпечувального зобов'язання (тому що обов'язок належного виконання зобов'язання покладений законом на боржника за основним зобов'язанням); виникнення охоронювального зобов'язання із забезпечення інтересів кредитора в цих зобов'язаннях можливе лише при настанні відкладальної умови, якою є юридичний факт неправомірної поведінки боржника у вигляді невиконання або неналежного виконання ним основного зобов'язання.
Суттю застави є задоволення вимог кредитора у випадку невиконання/неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за основним договором (зокрема, за кредитним договором) за рахунок предмета застави.
Оцінка (розмір ринкової вартості) майнових прав (прав вимоги) за кредитними зобов'язаннями не обов'язково дорівнює розміру заборгованості позичальників за кредитними договорами та залежить від низки факторів, які тим чи іншим чином впливають на вартість майнових прав. Такими факторами, зокрема, можуть бути обставини щодо реальної можливості отримання виконання зобов'язання від боржника: платіжна здатність боржника (відсутність грошових коштів), сплив позовної давності (що матиме наслідком за певних обставин неможливість отримання судового захисту та права на примусове виконання); інфляційні процеси в економіці тощо.
Одним з таких факторів є наявність забезпечувальних зобов'язань, якими забезпечується виконання боржниками за кредитними договорами своїх зобов'язань з повернення кредиту та сплати інших платежів за кредитними договорами, адже у випадку невиконання/неналежного виконання основного зобов'язання позичальником кредитор має право звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника за кредитним договором.
При цьому невиконання боржником обов'язку з повернення кредиту/сплати процентів за користування кредитом (одна з обставин, яка оцінювалась при складанні звітів) не може достовірно свідчити про відсутність у боржника коштів для належного виконання зобов'язання та не може бути єдиним підґрунтям для визначення ринкової вартості майнових прав за кредитними договорами, враховуючи наявність чинних застав, якими забезпечуються права вимоги за кредитними договорами та які, по суті, завжди гарантують право на задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням.
Тобто долучені до матеріалів справи звіти щодо визначення ринкової вартості прав вимоги за кредитними договорами (складені суб'єктом оціночної діяльності) не є належними доказами на підтвердження дійсної вартості (звичайної ціни) майнових прав за відповідними кредитними договорами, оскільки визначення ринкової вартості майнових прав було здійснено суб'єктом оціночної діяльності без врахування вартості предметів застави за забезпечувальними договорами.
Також судами враховано відсутність рецензій на вказані звіти, які мали бути проведені на підставі Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" та постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав".
Ще однією підставою, за якою суди визнали необґрунтованими посилання на зазначені звіти, було те, що оцінка майнових прав за кредитними договорами, вимоги за якими в подальшому відступалися Банком на користь Компанії, мала погоджуватися з НБУ, чого, у свою чергу, зроблено не було в силу встановлених договором застави майнових прав від 16.10.2009 обмежень щодо відчуження майна.
Крім того, ринкова вартість майнових прав (прав вимоги) за кредитними договорами у будь-якому випадку повинна бути не меншою, ніж вартість предметів застави, яка вказана у відповідних договорах застави.
Враховуючи, що за спірним договором купівлі-продажу права вимоги Банк відступив на користь Компанії право вимоги за кредитними договорами на загальну суму 35 153 205,25 грн., тоді як останній за вказане право вимоги зобов'язався сплатити на користь Банку лише 30 000,00 грн. (що очевидно не відповідає дійсній ринковій вартості отриманих майнових прав станом на 26.03.2014), суди дійшли висновку, що вартість права грошової вимоги за кредитними договорами є значно більшою, аніж вартість, за якою відповідне право вимоги було відчужено на користь Компанії за спірним договором (оплата більш ніж на 99% відрізняється від вартості майнових прав).
Викладене є підставою для висновку про нікчемність спірного договору купівлі-продажу права вимоги на підставі пункту 1 частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент укладення оскаржуваного договору), оскільки Банк здійснив відчуження майна на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.
Також судами встановлено, що відповідно до статті 50 Закону України "Про заставу" при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов'язаний: виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права; не здійснювати уступки заставленого права; не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості; вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб; надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.
Згідно з частиною другою статті 586 ЦК України, частини другої статті 17 Закону України "Про заставу" заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Пунктом 3.4.2 договору застави майнових прав від 06.10.2009 № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 (у редакції договору №1 про внесення змін) заставодавець зобов'язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.
Разом з цим матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження надання НБУ як заставодержателем за договором застави майнових прав від 06.10.2009 письмової згоди на укладання оскаржуваного договору купівлі-продажу прав вимоги.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказане є також підставою для визнання оскаржуваного договору купівлі-продажу прав вимоги недійсним.
Крім того, судами встановлено, що постановою Правління НБУ від 26.02.2014 № 102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" з метою недопущення погіршення стану ліквідності Банку та захисту інтересів його вкладників і кредиторів було постановлено надати Банку кредит для збереження ліквідності в сумі 800 млн. грн. на строк до 360 днів.
Постановою Правління НБУ від 12.06.2014 № 348/БТ внесено зміни до пункту 1 постанови Правління НБУ від 12.02.2014 № 102/БТ - цифри "800" замінено цифрами "1300", а також доповнено пункт 4 підпунктом такого змісту: "передбачити в кредитному договорі право НБУ призначити у Банку представника НБУ ОСОБА_19 для здійснення контролю за використанням кредиту для збереження ліквідності, функціональні обов'язки якого визначені згідно з додатком до цієї постанови".
Як вбачається з додатку до постанови Правління НБУ від 12.06.2014 № 348/БТ "Зобов'язання Банку щодо здійснення операцій у разі призначення представника НБУ", операції Банку та його клієнтів (за сумами в межах 1 контрагента в день), які попередньо (до здійснення операції) погоджуються з представником НБУ, а саме: з кредитування (за сумами, що перевищують 500 тис. грн. (в еквіваленті); операції Банку та його клієнтів щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами за сумами, що перевищують 10 000 тис. грн. (в еквіваленті).
Постанова Правління НБУ від 12.06.2014 № 348/БТ поширювалася на всі без виключення операції Банку та його клієнтів, здійснені в період її дії.
Отже, на час укладення спірного договору діяльність Банку була обмежена постановою Правління НБУ, у зв'язку з чим, зокрема, укладення договору купівлі-продажу прав вимоги мали бути погоджені з куратором Банку.
Проте судам не було надано доказів, які б свідчили про те, що оспорюваний правочин було погоджено з куратором Банку.
Незважаючи на існування обмежень, Банк уклав оскаржуваний договір купівлі-продажу прав вимоги, не отримавши на це згоди представника НБУ, яка була обов'язковою для нього, що суперечить вимогам постанови Правління НБУ від 12.06.2014 № 348/БТ та статтям 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Отже, Банк не мав права укладати договір купівлі-продажу прав вимоги без погодження з куратором Банку, тому такий договір слід вважати укладеним з порушенням Банком його господарської компетенції, що є підставою для визнання його недійсним згідно з частиною першою статті 207 ГК України.
Приймаючи рішення в частині позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, а саме: шляхом повернення відносин сторін за кредитними договорами від 01.11.2006 № 481/ПВ-06, № 480/ПВ-06, № 479/ПВ-06 та договорами, які забезпечують їх виконання у попередній стан, який існував до укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014; шляхом визнання права вимоги та права кредитора Банку за кредитними договорами 01.11.2006 № 481/ПВ-06, № 480/ПВ-06, №479/ПВ-06 та договорами, які забезпечують їх виконання, - суди виходили з того, що відповідно до частини першої статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Враховуючи норми статті 216 ЦК України та визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014, кожна сторона вказаного правочину повинна повернути іншій стороні все те, що вона отримала (від іншої сторони) на виконання договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014.
З огляду на те, що Банком Компанії були передані на виконання договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, а моментом переходу прав вимоги є підписання акта приймання-передачі, суди дійшли висновку, що ефективним способом захисту прав Банку (первісного кредитора) як сторони недійсного правочину є визнання за Банком права вимоги (права кредитора) за кредитним договором 01.11.2006 № 481/ПВ-06, № 480/ПВ-06, №479/ПВ-06, договором застави транспортного засобу від 30.03.2007 № 479-480-481Z/ПВ-06, договором застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06 та договором застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06-01.
Враховуючи визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014, суди дійшли висновку про зобов'язання Компанії повернути Банку оригінали договорів та документів, переданих на виконання договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 згідно з трьома актами приймання-передачі прав вимоги від 26.03.2014, а саме оригінал кредитного договору від 01.11.2006 № 481/ПВ-06, оригінал кредитного договору від 01.11.2006 № 480/ПВ-06, оригінал кредитного договору від 01.11.2006 № 479/ПВ-06, оригіналів договорів, що забезпечують виконання кредитних договорів, а також всіх інших документів, що підтверджують надання кредиту.
Крім того, у позовній заяві Банк зазначав, що станом на дату його звернення до суду у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутній запис про обтяження нерухомого майна, переданого в іпотеку Банку за іпотечним договором від 30.03.2007 № 479/480/481/Zфквіп-07, та те, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відсутні записи щодо обтяження транспортного засобу, переданого в заставу Банку за договором застави транспортного засобу від 30.03.2007 № 479-480-481Z/ПВ-06 і цінних паперів, переданих в заставу банку за договорами застави цінних паперів від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06, від 01.11.2006 № 480/Zквцп-06-1.
При цьому всі вказані договори забезпечення є чинними, а відносини між Банком та клієнтами не припинялись, з огляду на що Банк просив суд скасувати державну реєстрацію припинення записів про обтяження нерухомого майна, накладених згідно з іпотечним договором, реєстраційний номер 896, а саме: запису про іпотеку № 51224959 (спеціальний розділ), який припинено 26.03.2014 за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., індексний номер рішення 11948299; записів про заборони нерухомого майна № 5125050 (спеціальний розділ), № 5125124 (спеціальний розділ), які припинено 26.03.2014 за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., індексний номер рішення № 11948466 та №11948615 відповідно.
Судами встановлено, що 26.03.2014 Банком (іпотекодержатель) та Товариством (іпотекодавець) укладено договір про розірвання іпотечного договору від 30.03.2007 № 479/480/481/Zфквіп-07 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., зареєстрований в реєстрі за № 94), за умовами якого сторони домовились достроково розірвати договір іпотеки з 26.03.2014. Одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору припиняється іпотека та заборона відчуження предмету іпотеки, а саме: комплексу, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Старокостянтинівський район, Краснопілка, вул. Чапаєва, буд. 26 та комплексу, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Старокостянтинівський район, Краснопілка, вул. Чапаєва, буд. 23. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і нотаріального посвідчення.
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, копії яких долучені до матеріалів справи 23.12.2016, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. 26.03.2014 на підставі договору про розірвання іпотеки від 26.03.2014 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 11948299 від 26.03.2014 та 11948615 від 26.03.2014 було внесено запис про припинення іпотеки за іпотечним договором від 30.03.2007 № 479/480/481/Zфквіп-07 та припинено обтяження предметів іпотеки.
Таким чином, станом на дату укладення Банком та Компанією договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014 іпотечний договір від 30.03.2007 № 479/480/481/Zфквіп-07 було розірвано за домовленістю сторін, іпотека за ним припинилась та до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом були внесені відомості про припинення іпотеки та обтяження предметів іпотеки.
Тобто права вимоги за іпотечним договором від 30.03.2007 № 479/480/481/Zфквіп-07 не перейшли до Компанії за договором купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014, оскільки іпотека була припинена.
Банком не надано судам доказів визнання недійсним договору про розірвання іпотечного договору від 30.03.2007 №479/480/481/Zфквіп-07, у зв'язку з чим та враховуючи, що будь-яких інших підстав для скасування державної реєстрації припинення записів про іпотеку та обтяження майна, крім визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.03.2014, Банком у позовній заяві не вказано, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні вимоги Банку про скасування державної реєстрації припинення записів про обтяження нерухомого майна, накладених згідно з іпотечним договором від 30.03.2007 №479/480/481/Zфквіп-07, а саме - запису про іпотеку № 51224959 (спеціальний розділ), який припинено 26.03.2014 за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., індексний номер рішення 11948299; - записів про заборони нерухомого майна № 5125050 (спеціальний розділ), № 5125124 (спеціальний розділ), які припинено 26.03.2014 за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., індексний номер рішення №11948466 та № 11948615 відповідно.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди: не взяли до уваги надані третіми особами (ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10) звіти про оцінку майна (майнових прав) за кредитними договорами від 01.11.2006 № 481/ПВ-06, від 01.11.2006 № 480/ПВ-06 та від 01.11.2006 № 479/ПВ-06; неправильно застосували статтю 180 ГК України та статтю 632 ЦК України, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави для залишення їх без змін.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 у справі № 910/21375/16 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя В. Селіваненко