36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
04.04.2019 Справа № 917/1636/18
м. Полтава
за позовною заявою Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001
до Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 69)” , проїзд Зональний, 1, м. Кременчук, Полтавська область, 39600
про стягнення 273 283,86 грн.
Суддя Пушко І.І.
Секретар судового засідання Квіта О.Т.
Представники сторін в судове засідання не з'явились.
Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 8319/1718-ТЕ-24 від 25.09.2017 року в сумі 273 283,86 грн., з яких: 263 701,16 грн. основний борг, 8 100,85 грн. пеня, 1 481,85 грн. 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору № 8319/1718-ТЕ-24 від 25.09.2017 року несвоєчасно та не в повному обсязі здійснив оплату природного газу, що стало підставою для нарахування відповідачу пені та 3% річних.
У відзиві на позов (а.с. 61-63) відповідач посилається на відсутність заборгованості перед позивачем за отриманий природний газ, в підтвердження сплати надав копії платіжних доручень від 28.12.2018 року та від 03.01.2019 року на загальну суму 824 853,88 грн. (а.с. 64-65), та заявив клопотання про зменшення пені.
На заперечення відповідача позивач відреагував відповіддю на відзив (вх. № 1845 від 25.02.2019 року, а.с. 96-99), подану за межами строку, встановленого судом для її подання із клопотанням про поновлення цього строку. Суд задовольнив клопотання відповідача та постановив протокольну ухвалу в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України, про що відображено в протоколі судового засіданні від 26.02.2019 року.
У відповіді на відзив позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача про зменшення пені посилаючись на те, що останнім сплачено 3/5 основного боргу за поставлений газ, при цьому прострочення триває більше півроку; несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. Також позивач спростовує твердження відповідача, викладене у відзиві на позов, про відсутність заборгованості за поставлений газ - копії платіжних доручень, надані відповідачем до відзиву, стосуються оплати за іншими договорами, зокрема № 5415/18-БО-24 та № 5416818-ТЕ-24, в той час як підставою даного позову є стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 8319/1718-ТЕ-24 від 25.09.2017 року.
В підтвердження поставки газу у квітні 2018 року на підставі договору постачання природного газу № 8319/1718-ТЕ-24 від 25.09.2017 року (прийнятого відповідачем на підставі акту приймання-передачі від 30.04.2018 року, залученого до матеріалів позовної заяви, а.с. 32) позивач надав копію додаткової угоди № 2 від 12.04.2018 року до договору постачання природного газу № 8319/1718-ТЕ-24 від 25.09.2017 року (а.с. 100).
Позивач заявив клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 3316 від 02.04.2019 року) з підстав участі представника позивача в інших судових засіданнях. Клопотання підлягає відхиленню, оскільки строк розгляду справи, встановлений ч. 3 ст. 177, ч. 2 ст. 195 ГПК України, закінчився.
04.04.2019 року від позивача надійшла заява (вх. № 3443) про розгляд справи за відсутності представника. Суд вважає, що неявка позивача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Між Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” та Державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 69)» укладено договір постачання природного газу № 8319/1718-ТЕ-24 від 25.09.2017 року (а.с. 14-23, далі - Договір), за умовами якого позивач (Постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (Споживачу) у 2017-2018 роках природний газ, а Споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього Договору.
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що Постачальник передає Споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року природний газ орієнтовним обсягом 227 тис. куб. м.
За умовами додаткової угоди № 2 від 12.04.2018 року до договору постачання природного газу № 8319/1718-ТЕ-24 від 25.09.2017 року (а.с. 100) сторони внесли зміни в п. 2.1 та п. 12.1 Договору та встановили, що Постачальник передає Споживачу в період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року природний газ орієнтовним обсягом до 15 тис. куб. м. та продовжили дію Договору до 31 травня 2018 року.
Згідно п. 3.7 цього Договору, приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів природного газу.
Позивач в період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 951 010,80 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за ці періоди (а.с. 26-32).
Відповідно до п. 6.1 Договору, оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За даними позивача, оплату за отриманий природний газ відповідач провів частково в сумі 687 309,64 грн. (а.с. 33-34), заборгованість становить 263 701,16 грн.
За невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 8.1 Договору).
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п. 6.1 цього Договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
З посиланням на наведену норму договору, позивач заявив до стягнення з відповідача 8 100,85 грн. пені, нарахованої за період з 28.11.2017 року по 20.06.2018 року.
Із посиланням на ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач заявив до стягнення з відповідача 1481,85 грн. 3% річних, нарахованих за період з 28.11.2017 року по 20.06.2018 року за прострочення виконання грошового зобов'язання (розрахунок залучений до матеріалів справи, а.с. 24-25).
Приймаючи рішення суд виходив із наступного.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобов'язань з оплати переданого газу.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2. ст. 712 ЦК).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 664 ЦК, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Факт поставки позивачем природного газу, відповідно до укладеного між сторонами Договору підтверджується підписаними актами приймання-передачі (а.с. 26-32) на суму 951 010,80 грн. В зазначених актах вказано, що вони укладені відповідно до договору постачання природного газу № 8319/1718-ТЕ-24 від 25.09.2017 року.
Матеріалами справи підтверджується часткова оплата відповідачем вартості отриманого від позивача газу в сумі 687 309,64,00 грн. (інформація щодо операцій з контрагентом та дані бухгалтерського обліку позивача, а.с. 33-34).
Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За п. 6.1 Договору, оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Надані відповідачем копії платіжних доручень від 28.12.2018 року та від 03.01.2019 року на загальну суму 824 853,88 грн. (а.с. 64-65) як доказ сплати позивачу за поставлений газ суд не приймає, оскільки підставою платежу в них зазначені інші договори, зокрема № 5415/18-БО-24 та № 5416818-ТЕ-24, в той час як підставою даного позову є стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 8319/1718-ТЕ-24 від 25.09.2017 року.
В підтвердження перебування сторін в договірних відносинах на підставі інших договорів постачання природного газу позивач надав копії договорів № 5415/18-БО-24 від 05.11.2018 року та № 5416/18-ТЕ-24 від 05.11.2018 року (а.с. 122-141).
Враховуючи те, що відповідач не надав будь-яких інших заперечень стосовно заявленої до стягнення суми та підстав її виникнення, не надав суду доказів в підтвердження своєчасної сплати грошових коштів за отриманий газ за Договором, строк виконання є таким, що настав, тому позовні вимоги про стягнення 273 283,86 грн. основного боргу задовольняються судом повністю.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Умовами договору (п. 8.2) передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п. 6.1 цього Договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення 8100,85 грн. пені, нарахованої за період з 28.11.2017 року по 20.06.2018 року.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ОСОБА_1 України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.
Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що розмір та період нарахування якої відповідає вимогам п. 6 ст. 232 ГК України, ОСОБА_1 України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" в межах подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, тому вимоги в цій частині є обґрунтованими і правомірними.
Позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 1481,85 грн. 3% річних, нарахованих за період з 28.11.2017 року по 20.06.2018 року.
Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення 3% річних не виявив завищення їх розміру з боку позивача, а тому вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.
Перевірка правильності розрахунку пені та 3% річних здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. ОСОБА_1".
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Вирішуючи позов в частині стягнення пені суд приймає до уваги наступне. Відповідач заявив клопотання про зменшення судом розміру стягненьна 30 % (а.с. 61-63) в порядку ст. 233 Господарського кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до частини третьою статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до пп. 3.17.4. п. 3.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Розглядаючи по суті клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд приймає до уваги наступне.
Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 69)» входить до структури Державної кримінально-виконавчої служби України та створено для забезпечення виконання його завдань, має статус державного підприємства, яке здійснює господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.
Формою фінансування підприємства є госпрозрахунок, головним прибутком від діяльності підприємства є використання праці засуджених.
Обґрунтовуючи клопотання відповідач посилається на те, що діяльність підприємства, крім виконання основної функції, значно зменшує навантаження на державний бюджет, оскільки залучення засуджених до праці на підприємствах Державної кримінально-виконавчої служби України отримується (в основному без прибутку) певна продукція, реалізація якої дає можливість отримувати кошти, які поряд з коштами державного бюджету спрямовуються на утримання засуджених; стягнення заявленої суми штрафних санкцій призведе до більшого навантаження на державний бюджет України, оскільки отримані в результаті господарської діяльності кошти будуть спрямовані не на безпосереднє виконання покладених функцій, а на сплату штрафних санкцій.
Пунктами 7, 8 ч. 2 ст. 13 ОСОБА_1 України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», передбачено, що підприємства установ виконання покарань свою діяльність планують з урахуванням можливості організації професійно-технічного навчання, формування трудових навичок у засуджених, які залучаються до праці з урахуванням наявних виробничих потужностей підприємств установ виконання покарань.
У клопотанні відповідач посилається на складний фінансовий стан підприємства внаслідок зростання тарифів на енергоносії , цін на основні матеріали, значне скорочення чисельності осіб, що відбувають покарання, в підтвердження надав звіт про фінансові результати за 2018 рік (а.с. 70) та довідку про планований дохід на 2019 рік (а.с. 71), відповідно до якої запланований розмір доходу на 2019 рік складає 8 тис. грн. Оскільки сума стягуваної пені дорівнює сумі планованого доходу за рік, розмір пені є значним для відповідача, водночас, для позивача її розмір є малозначним.
За викладеного, суд приходить до висновку, що стягнення пені в повному обсязі значною мірою підірве фінансові можливості відповідача щодо виробничої діяльності, оскільки підприємство установи виконання покарань є соціально значимим підприємством, виробнича діяльність якого спрямована на забезпечення засуджених суспільно корисною працею як основним засобом виправлення та ресоціалізації засуджених, відповідно до ч. 3 ст. 6 Кримінально-виконавчого кодексу України а не на отримання прибутку.
Враховуючи зазначені обставини, а також приймаючи до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, з урахуванням майнових інтересів обох сторін та у відповідності до ст. 233 ГК України, ч.3 ст. 551 ЦК України суд вважає, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені підлягає задоволенню, розмір стягуваної з нього пені за несвоєчасне виконання зобов'язань підлягає зменшенню на 70 %.
Таким чином, суд визнає обґрунтованими та задовольняє позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 2430,26 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені позов задоволенню не підлягає з мотивів, викладених судом.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).
Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
За наведеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в сумі 263 701,16 грн. основного боргу, 2430,26 грн. пені, 1481,85 грн. 3% річних.
Судовий збір покладається на відповідача в порядку п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, без урахування зменшення неустойки.
Керуючись ст. ст. 129 (ч. 1), 232-233, 237-238 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 69)” (проїзд Зональний, 1, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 08680661) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720) - 263 701,16 грн. основного боргу, 2430,26 грн. пені, 1481,85 грн. 3% річних; 4099,26 грн. - витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.
4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Пушко І.І.