ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.03.2019Справа № 910/943/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЛ-Групп"
до Фізичної особи-підприємця Лесняка Михайла Сергійовича
про стягнення грошових коштів
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Кукота О.Ю.
Представники учасників справи:
від позивача не з'явились;
від відповідача Лесняк М.С., Марченко Д.П. (адвокат).
Вільний слухач ОСОБА_3
В судовому засіданні 21.03.2019 року, відповідно до положень ст. ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників відповідача, що повне рішення буде складено 04.04.2019р.
28 січня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЛ-Групп" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 24.01.2019 року до Фізичної особи-підприємця Лесняк Михайла Сергійовича (відповідач) про стягнення помилково перерахованих грошових коштів у розмірі 29 050,10 грн. з них: основного боргу - 28 222,00 грн. (двадцять вісім тисяч двісті двадцять дві гривні), пені - 709,80 грн. (сімсот дев'ять гривень 80 копійок) та 3% річних - 118,30 грн. (сто вісімнадцять гривень 30 копійок).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач помилково перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 28 222,00 грн., зазначаючи, що будь-які договірні відносини між сторонами відсутні, внаслідок чого отримані відповідачем кошти в сумі 28 222,00 грн. підлягають поверненню позивачу на підставі приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно отримані разом із нарахованими штрафними санкціями.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/943/19, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 05.03.2018 року.
15.02.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив посилаючись на те, що оплата спірних грошових коштів була здійснена позивачем на підставі виставленого відповідачем рахунку № 50 від 03.12.2018 року, а відтак сплачені позивачем кошти у розмірі 28 222,00 грн. не є такими, що помилково сплачені.
В судовому засіданні 05.03.2019 року судом оголошувалася перерва.
В судовому засіданні 21.03.2019 року представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечили та просили відмовити в позові.
Представник позивача в судове засідання 21.03.2019 року не з'явився, 18.03.2019 року через відділ діловодства суду подав клопотання б/н від 14.03.2019 року «Про розгляд справи за відсутністю учасника справи». В поданому клопотанні вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -
04.12.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТЛ-Групп" було перераховано Фізичній особі-підприємцю Лесняку Михайлу Сергійовичу кошти у розмірі 28 222,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10347 від 04.04.2018 року з призначенням платежу - консультація з питань організації зовнішньоекономічної діяльності згідно рахунка № 50 від 03.12.2018 року, без ПДВ.
Вказані грошові кошти були списані з поточного банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЛ-Групп": п/р 26008019100542, банк відправника АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ» м. Київ, МФО 300658, на поточний банківський рахунок Фізичної особи-підприємця Лесняка Михайла Сергійовича: п/р 26008024796701, банк отримувача АТ «АЛЬФА БАНК» у м. Києві, МФО 300346, що підтверджується довідкою № 17/673 від 27.12.2018 року АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ».
30.12.2018 року ТОВ "ІТЛ-Групп" звернулось до ФОП Лесняка Михайла Сергійовича з вимогою № 28/12- 18 від 28.12.2018 року на повернення помилкового зарахованих коштів у 28 222,00 грн., яка була одержана відповідачем 22.01.2019 року, що підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту Державного підприємства «Укрпошта».
У зв'язку з невиконанням відповідачем вимог позивача про повернення помилково сплаченої, на думку позивача, спірної суми коштів, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд на підставі ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача 28 222,00 грн., а також нараховані за неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань пеню у розмірі 709,80 грн. та 3% річних у розмірі 118,30 грн.
В свою чергу, відповідач проти позовних вимог заперечив посилаючись на те, що між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, укладено правочин та у відповідності до виставленого відповідачем та оплаченого позивачем рахунку № 50 від 03.12.2018 року, відповідачем 11.12.2018 року з 14 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. в ресторані Космополіт за адресою: м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, 6 була надана позивачу консультація з питання зовнішньоекономічної діяльності тривалістю 2 (дві) години.
Судом встановлено, що у відповідності до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців на громадських організацій основним видом економічної діяльності Фізичної особи-підприємця Лесняк М.С. є: Консультування з питань комерційної діяльності й керування (КВЕД 70.22).
Відповідач вказує, що 04.12.2018 року на електронну пошту позивача було направлено договір № 03122018 від 03.12.2018 року про надання послуг, який не був підписаний позивачем.
Як вказує відповідач, 24.01.2019 року ним було направлено позивачу відповідь на вимогу з відмовою про повернення помилково зарахованих коштів в сумі 28 222,00 грн., яка була отримана позивачем 25.01.2019 року.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 року у справі № 6-88цс13, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ "ІТЛ-Групп" було перераховано Фізичній особі-підприємцю Лесняку Михайлу Сергійовичу кошти у розмірі 28 222,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10347 від 04.04.2018 року з призначенням платежу - консультація з питань організації зовнішньоекономічної діяльності згідно рахунка № 50 від 03.12.2018 року, без ПДВ.
Як стверджує позивач, що вказані грошові кошти у розмірі 28 222,00 грн. були перераховані на рахунок відповідача помилково, оскільки між сторонами не існувало жодних договірних правовідносин та зобов'язань, які були б підставою для перерахування спірних грошових коштів.
Відповідно до ст. 1 п. 1.24 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів це - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Помилковий переказ це - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі-члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Згідно постанови Національного банку України № 577 від 23.12.2003 року «Про затвердження Положення про порядок здійснення безготівкових розрахунків у національній грошовій одиниці України в особливий період» платіжне доручення обов'язково має містити такі реквізити: номер, дату складання; назву платника (повну або скорочену, яка заявлена платником у картці із зразками підписів і відбитком печатки), ідентифікаційний код/номер, рахунок платника, банк платника, підписи платника, м.п.; назву отримувача, рахунок отримувача, ідентифікаційний код/номер; банк отримувача, код банку отримувача; суму словами та цифрами; призначення платежу.
Судом встановлено, що платіжне доручення № 10347 від 04.12.2018 року складено відповідно до вимог чинного законодавства.
Позивачем жодним чином не доведено та не спростовано, що платіжне доручення № 10347 від 04.12.2018 року з призначенням платежу: консультація з питань організації зовнішньоекономічної діяльності згідно рахунка № 50 від 03.12.2018 року, яке було направлене банку-відправника сформоване не ним та не відправлялось до банку відправника, як і не доведено, що платіж було здійснено з вини банку.
Слід зазначити про те, що у випадку помилкового зарахування грошових коштів юридичною особою, компетентна особа - головний бухгалтер, а у разі відсутності такої посади, керівник (директор), або інша посадова особа, уповноважена на здійснення фінансових розрахункових операцій, зобов'язані негайно, протягом 3 (трьох) робочих днів, після помилкового зарахування грошових коштів, звернутись із заявою в банківську установу, яка обслуговує рахунок ТОВ "ІТЛ-Групп", з якого були списані грошові кошти, про їх помилкове списання та/чи зарахування.
Втім, позивачем не надані докази звернення із заявою про помилково перераховані грошові кошти у встановлений спеціальним законодавством строк до контрагентів, зокрема до ФОП Лесняк М.С. та до банківської установи, яка обслуговує рахунок позивача.
За таких обставин, спірні грошові кошти в сумі 28 222,00 грн. не можуть вважатися отриманими відповідачем без достатньої правової підстави в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки така сума сплачена позивачем згідно рахунка № 50 від 03.12.2018 року за консультацію з питань організації зовнішньоекономічної діяльності.
Таким чином, положення, встановлені в ст. 1212 Цивільного кодексу України, до спірних правовідносин сторін в частині стягнення 28 222,00 грн. застосуванню не підлягають, оскільки ці грошові кошти набуто відповідачем на підставі рахунка № 50 від 03.12.2018 року, тобто на достатніх правових підставах.
Враховуючи вищевикладене, перерахування спірних грошових коштів повністю виключає обґрунтованість доводів позивача про отримання цих коштів відповідачем без достатньої правової підстави і можливість застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України.
З огляду на те, що судом не встановлено наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення 28 222,00 грн., суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені та 3% річних, які є похідними від суми основного боргу.
Крім того, в частині позовних вимог про стягнення пені та 3% річних суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочення платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 2.1. роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.1994 р., якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.
Тоді як, у спірних правовідносинах щодо повернення безпідставно отриманих коштів, чинними актами законодавства не передбачено відповідальності у вигляді пені у разі прострочення виконання зобов'язання з повернення таких коштів.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Таким чином, стягнення з відповідача суми безпідставно отриманих коштів не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 04.04.2019р.
Суддя О.В. Котков