ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 квітня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/558/18
м.Одеса, проспект Шевченка,29
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді М.А. Мишкіної,
суддів Л.О. Будішевської, С.В. Таран
Розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення господарського суду Миколаївської області від 08 листопада 2018 року
у справі №915/558/18
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до Військової частини НОМЕР_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1
про стягнення в порядку регресу 20235грн.
суддя суду першої інстанції: Смородінова О.Г.,
час і місце ухвалення рішення: 08.11.2018р. о 10:00год., м.Миколаїв, господарський суд Миколаївської області, зала судових засідань №3,
повний текст рішення складений 13.11.2018р.
встановив:
11.06.2018р. Моторне (транспортне) страхове бюро України (надалі - позивач, МТСБУ) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) коштів в розмірі понесених витрат, що становить 20235грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що 06.06.2014р. в м.Миколаїв відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_1 , який керував автомобілем КРАЗ. Вина ОСОБА_1 підтверджується постановою Центрального районного суду м.Миколаєва. В результаті ДТП пошкоджено автомобіль «Форд», який належав ОСОБА_2 . Згідно звіту про оцінку, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Форд становить 23086,80грн.
Зазначена шкода особисто винуватцем не була виплачена потерпілому та останній звернувся до МТСБУ з метою отримання відшкодування.
МТСБУ здійснило регламентну виплату потерпілій особі за водія транспортного засобу, який здійснив ДТП, в розмірі 19239грн. та 996грн. за послуги аварійного комісара. ВЧ НОМЕР_1 в добровільному порядку не компенсовано позивачеві вказані витрати. Оскільки ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди був військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 Міністерства оборони, звільнений в запас 07.04.2017р., потрапив в ДТП на автомобілі, що належить військовій частині, під час виконання службових обов'язків, посилаючись на норми ст.ст. 1166, 1172, 1187, 1191 ЦК України, ст.ст. 22, 38, 41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 20235грн. понесених витрат.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 12.07.2018р. залучено до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
20.07.2018р. відповідачем подано до господарського суду відзив на позов, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позову. Посилаючись на ст. 13.1, 38.2.1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач зазначає, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та шкода має відшкодовуватися за рахунок коштів фонду захисту потерпілих. Крім того, посилаючись на ст.ст.256, 257 ЦК України, вказуючи, що виплати потерпілій особі коштів у розмірі 19239грн. та 996грн. були здійснені 17.12.2014р. відповідач вважає, що строк позовної давності сплив 17.12.2017р., лист про компенсацію в добровільному порядку витрат, понесених МТСБУ, був відправлений 03.04.2018р.
02.08.2018р. позивачем подано відповідь на відзив. Позивач вказує, що вважає, що строк позовної давності переривався зверненням МТСБУ до Вижницького районного суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_1 . В процесі судового розгляду справи №713/1894/17 в Вижницькому районному суді було встановлено факт перебування ОСОБА_1 на момент ДТП на строковій військовій службі , та рішенням означеного суду від 02.03.2018р. було відмовлено в задоволенні позову МТСБУ внаслідок подачі позову до неналежного відповідача. Також в мотивувальній частині відповіді на відзив МТСБУ зазначено, що позивач звернувся до суду з позовною заявою про відшкодування в поряду регресу понесених витрат, в якій просить визнати поважною причину пропуску строку позовної давності, оскільки про перебування ОСОБА_3 на час вчинення ДТП у службових відносинах з військовою частиною позивачу стало відомо з рішення Вижницького районного суду.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 08.11.2018р. (суддя Смородінова О.Г.) в позові Моторного (транспортного) страхового бюро України відмовлено.
Рішення обґрунтоване посиланням на ст.ст. 22, 29, пп. 34.1,34.2 ст. 34, пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38, ст. 41 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. ст. 257, 264, 1187 ЦК України .
Господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки позивачем підтверджено, що автомобіль КРАЗ, яким керував ОСОБА_1 під час скоєння ДТП, належить відповідачу; позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, в порядку регресу підставно звернувся до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , як до особи, з якою під час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом КРАЗ.
В той же час, судом відмовлено у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом, оскільки виплати потерпілій особі у розмірі 19239,00 грн., а також 996,00 грн. за послуги аварійного комісара були здійснені позивачем 17.12.2014, а позивач із позовом до господарського суду звернувся 11.06.2018, тобто з пропущенням строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України.
Судом визнано необґрунтованими посилання позивача на переривання строку позовної давності у зв'язку із його зверненням з позовом до Вижницького районного суду Чернівецької області, оскільки звертаючись із позовом до Вижницького районного суду Чернівецької області МТСБУ зазначило відповідачем ОСОБА_1 при цьому, зазначення третьою особою військової частини № НОМЕР_1 , на думку суду, не є пред'явленням особою позову до боржника в розумінні приписів ч. 2 ст. 264 ЦК України.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, МТСБУ звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги МТСБУ.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування та недоведеність судом обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків викладених у рішенні суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.
На думку скаржника, строк позовної давності був перерваний у зв'язку із зверненням МТСБУ до Вижницького районного суду Чернівецької області з позовною заявою до ОСОБА_1 , оскільки на час звернення були підстави вважати його боржником за грошовими зобов'язаннями перед МТСБУ.
Крім наведеного, апелянт також вказує, що строк позовної давності якщо і було пропущено, то з поважних причин, так як про те, що ОСОБА_1 на час ДТП виконував службові обов'язки військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 , а також, що службовий автомобіль, яким він керував, належав вказаній військовій частині скаржнику стало відомо з надісланих останньому під час провадження документів, долучених до відзиву ОСОБА_1 .
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2019р. апеляційну скаргу залишено без руху; ухвалою суду від 08.02.2019р. відкрито апеляційне провадження та постановлено розгляд апеляційної скарги МТСБУ здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відзивів на апеляційну скаргу від Військової частини НОМЕР_1 та від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, дослідивши докази стосовно фактів, наведених скаржником та відповідачем, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.08.2014р. по справі №490/7512/14-п (а.с.31), встановлено, що 06.06.2014р. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки “КРАЗ 6322”, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався по вул. Пушкінська та при буксируванні із застосуванням жорсткого зчеплення транспортного засобу марки "ЗІЛ 131", реєстраційний номер НОМЕР_3 при виході із парку не простежив за справністю зчеплювального пристрою, внаслідок чого на перехресті пр. Леніна відбулося від'єднання пристрою, внаслідок чого транспортний засіб "ЗІЛ 131" реєстраційний номер НОМЕР_3 продовжив самовільний рух та допустив наїзд на стоячий автомобіль марки "Ford Transit Connect", реєстраційний номер НОМЕР_4 , водій якого, гр. ОСОБА_2 , знаходився всередині. Внаслідок зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження. За наслідками розгляду справи Центральний районний суд м. Миколаєва постановив визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в доход держави в розмірі 340 гривень.
Відповідно до висновку №78/07/2014 оцінки вартості (розміру) збитків, завданих транспортному засобу марки “Ford Transit Connect”, реєстраційний номер НОМЕР_4 від 15.07.2014р. (а.с. 37-40) вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля “Ford Transit Connect”, реєстраційний номер НОМЕР_4 становить 23086,80 грн.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , власника транспортного засобу Ford Transit Connect”, реєстраційний номер НОМЕР_4 , застрахована у Страховій компанії «СКАЙ» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/ 0491924 від 30.07.2013р., строк дії якого визначений до 30.07.2014р..
18.07.2014р. ОСОБА_2 звернувся до МТСБУ із заявою (а.с.35) в якій просив на підставі ст. 35 та пп.а ст.41.1 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснити відшкодуваня шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 06.06.2014р. в м. Миколаєві. Заявником зазначено, що розрахунки з винною особою (його представником) не проводилися.
Згідно наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення № 7172 від 28.08.2014р. МТСБУ здійснено виплату в розмірі 996,00 грн. за послуги аварійного комісара; відповідно до платіжного доручення № 1/23746 від 17.12.2014р. МТСБУ здійснено виплату ОСОБА_2 в розмірі 19239,00 грн. страхового відшкодування (а.с.42) .
З матеріалів справи також вбачається, що МТСБУ звенулося до Вижницького районного суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з регламентною виплатою в сумі 20235,00 грн.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 02.03.2018р. (а.с.32-34) по справі № 713/1894/17 у задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 , третя особа Військова частина НОМЕР_1 про відшкодування в порядку регресу - витрат, пов'язаних з регламентною виплатою в сумі 20235,00 грн., оскільки позов подано до неналежного відповідача. Місцевим судом зазначено, що оскільки ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони, призваний 10.04.2013р. призовною комісією Вижницького району на строкову військову службу, звільнений (демобілізований) в запас 07.04.2017р., потрапив у ДТП на автомобілі, що належить військовій частині, під час виконання службових обов'язків, тому вимога позивача МТСБ України про стягнення з нього витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування в розмірі 20235,00 грн. не може бути задоволена, оскільки повинна бути пред'явлена до юридичної особи за місцем проходження строкової військової служби ОСОБА_1 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
05.04.2018р. позивачем направлено ВЧ НОМЕР_1 претензію від 03.04.2018р. в якій позивач запропонував добровільно погасити заборгованість в розмірі 20235,00 грн.
Оскільки ВЧ НОМЕР_1 в добровільному порядку не компенсовано витрати МТСБУ, останнє звернулось з позовом до ВЧ НОМЕР_1 про стягнення в порядку регресу сплаченого страхового відшкодування в розмірі 20235,00грн.
Згідно зі ст. 6 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - Закон) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 39 Закону передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до ст. 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з врахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Частиною 4 ст.21 згаданого Закону передбачено, що у разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
Згідно з ст. 41 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до пп. 13.1 ст. 13 Закону учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Відповідно до ст. 38 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
ОСОБА_1 керував не власним транспортним засобом при скоєнні ДТП, що учасниками справи не оспорюється.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Частиною 1 статті 1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідною є наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправної поведінки працівника, завданої шкоди, причинного зв'язку та вини), так і певних спеціальних умов, лише за наявності яких може бути застосована зазначена стаття. До таких спеціальних умов відносяться: перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо та завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків треба розуміти виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу. Якщо шкода завдана працівником в робочий час, але діями, які не пов'язані з виконанням трудових (службових) обов'язків, роботодавець відповідальності нести не буде. Такі правові висновки викладено у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28.01.2015 р. у справі № 6-229цс14 та від 21.09.2016 р. у справі № 6-933цс16.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 , якого визнано винним у скоєному ДТП, проходив службу, був водієм Військової частини НОМЕР_1 та керував транспортним засобом, що належить вказаній Військовій частині .
Отже, за наведених обставин відповідно до норми ч.1 ст. 1172, ст. 1191 ЦК України саме на Військову частину НОМЕР_1 , як власника транспортного засобу, з яким у службових відносинах перебував ОСОБА_1 покладено обов'язок щодо відшкодування страхових виплат в порядку регресу позивачеві, оскільки завдано шкоду під час виконання трудових (службових) обов'язків.
Позивачем виплачено потерпілому 996,00 грн. згідно платіжного доручення № 7172 від 28.08.2014р. та 19239,00 грн. відповідно до платіжного доручення № 1/23746 від 17.12.2014р., розмір шкоди відповідачем не оспорюється.
Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми у розмірі виплаченого відшкодування 19239,00 грн. та витрат за послуги аварійного комісара у розмірі 996,00 грн. є обґрунтованими, підтверджені належними, допустимими доказами та відповідають законодавству.
В той же час, господарський суд підставно відмовив у задоволенні позову у зв'язку зі спливом сроку позовної давності.
Згідно з ч. першою ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини першої ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
За приписами ст. 253 цього ж Кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому згідно із частиною першою статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. До спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Право подати регресний позов до самого страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу виникає у страховика лише з припиненням основного деліктного зобов'язання за фактом здійснення ним виплати страхового відшкодування на користь сторони потерпілого - кредитора в деліктному зобов'язанні.
Зважаючи на викладене, правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається, регулюються саме положеннями ч. 6 ст. 261 та ст. 1191 ЦК України.
З огляду на положення ч.6 ст. 261 ЦК України моментом початку позовної давності для регресної вимоги страховика в правовідносинах буде день виконання основного зобов'язання і фактично день припинення цього зобов'язання належним виконанням - день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов'язанні)
Як свідчать обставини справи, позивачем здійснено виплати представнику потерпілого у розмірі 996,00 грн. 28.08.2014р. за послуги аварійного комісара (платіжне доручення № 7172 ) та 19239,00грн. 17.12.2014р. (платіжне доручення № 1/23746 ). Таким чином, строк позовної давності по зобов'язанням спливає 28.07.2017р та 17.12.2017р. відповідно, в той час, як звернувся позивач з даним позовом до господарського суду 07.06.2018р., що підтверджується відбитком штампу органу поштового зв'язку на конверті, тобто після спливу позовної давності.
Відповідно до ч.2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Аргументи скаржника щодо переривання строку позовної давності у зв'язку з зверненням до Вижницького районного суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_1 колегія суддів вважає неспроможними, з огляду на ту обставину, що первісно позов подавався до іншого відповідача, тобто визначеного позивачем боржника, що не може бути підставою для переривання строку позовної давності, як то передбачено ч.2 ст. 264 ЦК України, оскільки цією нормою передбачено переривання позовної давності при пред'явленні позову до одного з кількох боржників, а не для випадку пред'явлення позову до будь-якої особи, що не є боржником у зобов'язанні (визнана судом неналежним відповідачем).
Колегія суддів відхиляє аргумент скаржника щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, оскільки такий аргумент суперечить основній позиції МТСБУ, що строк позовної давності не пропущений у зв'язку з його перериванням.
Враховуючи встановлення судом обставин порушення прав позивача, але з огляду на те, що позовна давність спливла і про це зроблено заяву відповідачем у справі (Військовою частиною НОМЕР_1 ), господарський суд Миколаївської області обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.
Підстав для виходу судом апеляційної інстанції за межі доводів апелянта не убачається, оскільки при апеляційному розгляді справи не встановлено порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення господарського суду Миколаївської області від 08.11.2018р. залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до п.«в» ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
В даному випадку витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги), покладаються на скаржника, оскільки вимоги апеляційної скарги відхилені у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 235, 236, 240,269, 270,275, 276, 281- 284 ГПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 08 листопада 2018 року у справі №915/558/18 залишити без змін.
Витрати із сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Моторне (транспортне) страхове бюро України
Постанова в порядку ст..282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст.284 ГПК України.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення згідно положень ст.ст. 286, 287 ГПК України.
Головуючий суддя М.А. Мишкіна
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя С.В. Таран