Справа № 760/20959/18 Суддя першої інстанції: Шереметьєва Л.А.
03 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Літвіної Н.М.
суддів Сорочка Є.О.
Федотова І.В.
при секретарі Мідянці А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до інспектора роти № 3 батальйону № 3 полку № 2 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Вовнянка Олега Юрійовича, за участю третьої особи: Департаменту патрульної поліції, про визнання дій протиправними та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до інспектора роти № 3 батальйону № 3 полку № 2 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Вовнянка О.Ю. в якому просив суд: визнати дії відповідача щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 122 КУпАП протиправними та скасувати постанову від 02 серпня 2018 року серії НК №732900 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 122 КУпАП.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач - ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та здійснені порушення вимог процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову. Скаржник зазначає, що дії відповідача по складенню оскаржуваної ним постанови є неправомірними у зв'язку з невідповідністю таблички 7.17 «Інваліди» вимогам ст. 38 Закону України «Про дорожніх рух», п. 8.2-1 Правил дорожнього руху та ДСТУ 4100-2014. Крім того, вказує, що зміст постанови не відповідає вимогам, передбаченим ст. 283 і 284 КУпАП, оскільки в ній не наведені відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис події.
Станом на 03 квітня 2019 року учасниками справи не подано письмових відзивів на апеляційну скаргу.
У судове засідання з'явився позивач, який просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2018 року з підстав, які містяться у апеляційній скарзі.
Відповідач та третя особа, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, явку своїх представників у судове засідання, призначене на 03 квітня 2019 року, не забезпечили та про причини їх неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 313 КАС України, вирішила розглядати справу за відсутності представників вказаних учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 02 серпня 2018 року відповідачем була винесена постанова серії НК №732900 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.
Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, спростовуючих вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності. При цьому, суд зазначив, що незважаючи на незначну відмінність зображення таблички 7.17 «особи з інвалідністю» до знака 5.38 ПДР України, яка була наявна на місці події вимогам ДСТУ 4100:2014 «Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування», зазначена відмінність не впливає на розуміння значення цієї таблички, а також не дає підстав для невиконання Правил дорожнього руху позивачем, як учасником дорожнього руху.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух; не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом; у випадках, визначених Законом України «Про екстрену медичну допомогу», надавати необхідну домедичну допомогу та вживати всіх можливих заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги, у тому числі потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод.
Нормами ч. 5 ст. 122 КУпАП передбачено, що зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Колегія суддів зазначає, що дорожній знак - це технічний засіб організації дорожнього руху, який має умовні позначення, символи, які інформують учасників дорожнього руху про умови руху, його особливості і необхідні режими, а також про маршрут руху. Перелік і класифікація дорожніх знаків і їх вимоги до учасників дорожнього руху встановлюються главою 33 Правил дорожнього руху України, а їх умовний зовнішній вигляд - додатком № 1 до цих Правил.
Відповідно до розділу 33 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі - Правила дорожнього руху), дорожній знак 5.38 «Місце для стоянки» застосовується для позначення місць та майданчиків для стоянки транспортних засобів.
Пунктом 5.38 Розділу 33 Правил дорожнього руху визначається «Місце для стоянки». Застосовується для позначення місць та майданчиків для стоянки транспортних засобів. Знак з літерою «Р» та символом даху застосовується для критих стоянок. Знак з літерою «Р» та символом автобуса застосовується для критих стоянок з можливістю пересадки на маршрутні транспортні засоби.
Табличка 7.17 «Інваліди» означає, що дія знака 5.38 поширюється лише на мотоколяски і автомобілі, на яких установлено розпізнавальний знак «Інвалід» відповідно до вимог цих Правил.
Пунктом 22 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1342 визначено, що на майданчиках для паркування обов'язково облаштовуються місця (в обсязі 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
На місцях для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не можуть бути розміщені інші транспортні засоби.
У разі паркування на місцях, призначених для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», інших транспортних засобів користувачі цих засобів несуть відповідальність згідно із законодавством.
Виходячи із системного аналізу вказаних вище норм права, паркування (як стоянка, так і зупинка) водієм транспортного засобу на місці, що позначено дорожнім знаком 5.38 «Місце для стоянки» з табличкою 7.17 «Інваліди» та дорожньою розміткою 1.30, тобто на місці, де дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, які перевозять інвалідів (крім випадків вимушеної стоянки), створює об'єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП.
Згідно з п. 1 ст. 247 КпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 14 березня 2018 року у справі № 760/2846/17, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві, визначений ст. 71 КАС України, розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Колегія суддів звертає увагу, що 02 серпня 2018 року ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки «Опель», д.н.з. НОМЕР_1 у м. Києві на вул. Євгена Сверстюка, 7А, здійснив стоянку транспортного засобу на місцях для стоянки транспортних засобів інвалідів, чим порушив п. 1.30 розділу 34, а також п. 7.17 та 5.38 розділу 33 Правил дорожнього руху України.
Будь-яких доказів, які б спростовували обставини, викладені в постанові, щодо скоєного адміністративного павопорушення, позивач суду не надав.
Натомість, посилання скаржника на наявність певних відмінностей наявного на місці події зображення таблички 7.17 «особи з інвалідністю» до знака 5.38 ПДР України, яка була наявна на місці події вимогам ДСТУ 4100:2014 «Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування», як вірно зазначив суд першої інстанції, не випливає на однозначне розуміння змісту вказаної таблиці у сукупності з дорожніми знаками, що були наявні на місці події.
Навпаки, надані ОСОБА_4 відомості, які містяться в тексті позову та апеляційної скарги, свідчать про порушення Правил дорожнього руху та законність дій відповідача при застосуванні адміністративного стягнення.
Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що з оспорюваної позивачем постанови вбачається, що він, у порушення п. 1.30 розділу 34, а також п. 7.17 та 5.38 розділу 33 ПДР України, здійснив зупинку в зоні дії зазначених знаків.
З текстом оскаржуваної постанови позивач ознайомлений у день її складення, однак будь-яких заперечень щодо змісту постанови або неправомірності притягнення його до адміністративної відповідальності під час розгляду уповноваженою особою Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності позивачем не надано та у тексті оскаржуваної постанови не зазначено.
Постанова від 02 серпня 2018 року серії НК №732900 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 122 КУпАП була вручена особі, яка притягується до адміністративної відповідальності у день її скадення.
Колегія суддів вважає безпідставиними доводи позивача про відсутність в оскаржуваній постанові відомостей щодо технічного засобу для здійснення фотофіксації та/або відеозапису, з огляду на відсутність у поліцейських обов'язку вносити до постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі відомостей про технічний засіб, яким велась фото- чи відео- зйомка. Зразок постанови про накладення адміністративного стягнення, наведений у додатку 5 до Інструкції, не передбачає внесення до нього відомостей про технічний засіб фото- чи відео- фіксації. Такі відомості зазначаються у постанові, яка виноситься у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване саме в автоматичному режимі.
Аналогічна позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 536/583/17, висновки якого мають враховуватись судами при виборі та застосуванні норм права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, приймаючи постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, мав для цього достатні підстави, діяв у межах наданих повноважень та на підставі закону.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Н.М. Літвіна
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов