02 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 357/11008/18
провадження № 22-ц/824/5563/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді- Кравець В.А.,
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю секретаря судового засідання - Нечваль А.А.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші»
відповідачі - ОСОБА_1, державний реєстратор Київської обласної філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Міхачов Вячеслав Анатолійович, Товариство з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», державний реєстратор Комунального підприємства «ПРІОРИТЕТ» Бартко Тетяна Миколаївна
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» - Танцюри Юлії Борисівни
на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2019 року у складі судді Кошель Б.І.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» до ОСОБА_1, державного реєстратора Київської обласної філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» МіхачоваВячеслава Анатолійовича, Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», державного реєстратора Комунального підприємства «ПРІОРИТЕТ» Бартко Тетяни Миколаївни про визнання недійсним правочину щодо дострокового розірвання договору оренди, визнання недійсним договору оренди, скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, -
У вересні 2018 року представник ТОВ Агрофірма «Матюші» - Грунський В.О. звернувся до суду з позовом про визнання недійсним правочину щодо дострокового розірвання договору оренди, визнання недійсним договору оренди, скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
У грудні 2018 року представник ТОВ Агрофірма «Матюші» - Танцюра Ю.Б. подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, площею 2,1256 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області та шляхом заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, усім суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки, площею 2,1256 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що власником вказаної земельної ділянки є відповідач ОСОБА_1, з якою позивач 19 серпня 2014 року уклав договір оренди землі №б/н, відповідно до якого відповідач ОСОБА_1 передала в оренду позивачу земельну ділянку.
Вказувала, що 20 лютого 2015 року за позивачем було зареєстровано право оренди на вказану земельну ділянку, однак 14 лютого 2018 року позивач отримав від відповідача ОСОБА_1 повідомлення про розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань щодо сплати орендної плати за 2016-2017 роки. У березні 2018 року позивачу стало відомо, що 17 лютого 2018 року було прийнято рішення про державну реєстрацію припинення права оренди позивача на земельну ділянку, а 19 лютого 2018 року відповідач ОСОБА_1 уклала договір оренди цієї земельної ділянки з відповідачем ТДВ «Шамраївський цукровий завод», на підставі чого було зареєстровано право оренди на земельну ділянку.
Уважає, що у разі задоволення позову позивач матиме можливість відновити свої порушені права шляхом звернення до будь-якого державного реєстратора речових прав на нерухоме майно з метою відновлення реєстрації права оренди на землю. Однак, як зазначає заявник, у процесі розгляду справи стало відомо, що власники орендованих земельних ділянок та відповідач ТДВ «Шамраївський цукровий завод» вчиняють незаконні дії щодо поділу своїх земельних ділянок, що вказує на існування загрози настання обставин, що унеможливлять виконання рішення суду та поновлення порушених прав. Вважає, що обрані заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2019 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаною ухвалою, 25 січня 2019 року представник ТОВ Агрофірма«Матюші» - Танцюра Ю.Б. подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та прийняти нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову у повному обсязі. Вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що на момент звернення із заявою про забезпечення позову вже було відомо про те, що власники земельних ділянок, які були передані позивачу в оренду, мають намір здійснити поділ таких земельних ділянок, у результаті чого будуть скасовані записи про державну реєстрацію та кадастрові номери, а також будуть сформовані нові земельні ділянки із новими кадастровими номерами. В обґрунтування необхідності застосування ходів забезпечення позову зазначає, що земельна ділянка відповідача ОСОБА_1 може припинити своє існування після закінчення процедури поділу земельних ділянок, а тому поновлення порушених прав законного орендаря стане технічно неможливим, оскільки після здійснення поділу земельної ділянки відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закривається і внесення змін до нього стає неможливим.
Зазначає, що скасування державної реєстрації та кадастрового номеру земельної ділянки призведе до неможливості виконання судового рішення у даній справі та унеможливить поновлення порушених прав позивача, як законного та єдиного орендаря земельної ділянки. Посилається на те, що, що суд першої інстанції не взяв до уваги все вищезазначене та дійшов помилкових висновків про передчасність та безпредметність вимог позивача про забезпечення позову.
Учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду не направили.
Представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягаєзадоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не доведено та судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, оскільки заявником належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо необхідності забезпечення позову, не надано жодних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 будь-яких дій, спрямованих на утруднення виконання можливого рішення суду.
Проте, колегія не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно зі статтею 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Пленум Верховного Суду України в п. 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 роз'яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні такої відповідності слід ураховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Тобто, законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Зі змісту позовних вимог убачається, що між сторонами дійсно виник спір з приводу оренди земельної ділянки площею 2,1256 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1, оскільки остання в односторонньому порядку розірвала договір оренди, укладений з ТОВ Агрофірама «Матюші».
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову представник позивача зазначала про порушення прав позивача як орендаря та можливе вчинення власником спірної земельної ділянки та власниками інших земельних ділянок, які першочергово були передані в оренду ТОВ Агрофірма «Матюші», дій щодо поділу таких земельних ділянок, внаслідок чого їхні кадастрові номери будуть скасовані, а новим земельним ділянкам, сформованим внаслідок поділу, будуть присвоєні нові кадастрові номери, що призведе до неможливості виконання судового рішення у даній справі та унеможливить поновлення порушених прав позивача у разі задоволення позову. Як на підставу для задоволення заяви про забезпечення позову посилалася на те, що після закінчення процедури поділу земельних ділянок поновлення порушених прав їх законного орендаря до того стану, в якому вони існували до поділу цих земельних ділянок, стане технічно неможливим.
На підтвердження вищезазначених обставин представником позивача надано суду інформаційні довідки від 11 грудня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, з яких убачається, що власники (орендодавці) земельних ділянок з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зверталися до реєстраторів, які вчиняють дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, для припинення договору оренди з первісним орендарем та подальшою реєстрацією права оренди на ці самі земельні ділянки за новим орендарем, з яким в подальшому розривають укладений договір оренди з метою поділу належних їм земельних ділянок та присвоєння таким землям нових кадастрових номерів та укладають новий договір оренди з останнім орендарем на ці самі земельні ділянки, сформовані внаслідок поділу. З інформаційних довідок, зокрема, убачається, що поділ земельних ділянок здійснювався досить швидко.
Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України та мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Вживаючи заходи забезпечення позову, суд повинен перевірити аргументованість заяви про забезпечення позову і застосовувати такі заходи у разі, коли є реальна небезпека, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду, в тому числі, якщо внаслідок цього заявнику може бути завдано шкоди.
З викладених у позовній заяві обставин убачається, що 19 лютого 2018 року ОСОБА_1 уклала з Товариством з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» договір оренди № б/н, за яким передала останньому в оренду земельну ділянку, а 24 лютого 2018 року державний реєстратор Комунального підприємства «Пріоритет» Бартко Т.М. прийняла рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за Товариством з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод».
Таким чином, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про достатньо обґрунтоване припущення сторони позивача про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Проте, постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції не надав оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, предмету позову та не проаналізував можливість утруднення виконання майбутнього рішення суду у випадку задоволення вимог позивача, обмежившись лише тим, що стороною позивача не надано суду жодних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на утруднення виконання можливого рішення суду.
Доводи представника позивача підлягають оцінці судом першої інстанції під час розгляду справи по суті, разом з тим, з урахування предмету позову, особливостей орендних земельних правовідносин та порядку проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, колегія суддів уважає, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду про задоволення позову, оскільки власник спірної земельної ділянки та новий орендар до ухвалення відповідного рішення по суті заявлених вимог матимуть можливість розпорядження такою земельною ділянкою на власний розсуд, у тому числі, здійснити її розподіл на декілька земельних ділянок, яким будуть присвоєні нові кадастрові номера.
Скасування державної реєстрації та кадастрового номеру спірної ділянки у результаті її поділу призведе до неможливості виконання судового рішення, внаслідок чого ефективне відновлення порушених прав позивача у випадку задоволення його вимог буде неможливим.
Отже, суд при з'ясуванні підстав для забезпечення позову повинен об'єктивно оцінювати можливість настання несприятливих наслідків, пов'язаних з виконанням судового рішення.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав та законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.
Забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав позивача не встановлений.
Для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується, а також спроможним запобігти виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце.
Арешт майна, як вид забезпечення позову, полягає в забороні розпорядження цим майном будь-яким чином та унеможливлює його відчуження до вирішення справи по суті.
Ураховуючи викладене, а також інтереси та не порушення прав усіх учасників справи, кожний з яких має сподівання на законне і справедливе вирішення виниклих спірних правовідносин об'єктивним та безстороннім судом, колегія суддів доходить висновку, що в даному випадку належним та ефективним видом забезпечення позову буде заборона усім суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірної земельної ділянки, оскільки накладення арешту на вказану земельну ділянку є неспівмірним видом забезпечення із заявленими позовними вимогами, які зводяться до визнання недійсним договору оренди та скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку.
З огляду на викладене, з'ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність забезпечення позову, який просить застосувати представник позивача заявленим позовним вимогам, оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого представник позивача звернувся до суду, а також ефективність способу захисту, про який просить сторона позивача, колегія суддів уважає, що задоволенню підлягає вимога про забезпечення позову шляхом встановлення заборони усім суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки, оскільки невжиття такого заходу забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення даного позову.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи з вимог статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмету спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену практику.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України" ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Також, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" , національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.
Судове рішення, яке не містить належного обґрунтування, не може вважатися ретельно вмотивованим та переконливим у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
За наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що питання забезпечення позову судом вирішено з неповним з'ясуванням обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення.
З огляду на наведене, ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову в частині встановлення заборони усім суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-яких реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Арофірма «Матюші» - Танцюри Юлії Борисівни - задовольнити частково.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2019 року - скасувати.
Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма«Матюші» - Танцюри Ю.Б. про забезпечення позову - задовольнити частково.
Заборонити усім суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки площею 2,1256 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
У задоволенні інших вимог заяви про забезпечення позову - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Повне судове рішення складено 02 квітня 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай