02 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 367/6206/18
провадження № 22-ц/824/5229/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді- Кравець В.А.,
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю секретаря судового засідання - Нечваль А.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3
на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 грудня 2018 року у складі судді Карабази Н.Ф.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та стягнення моральної шкоди, -
У вересні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та стягнення моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 15 червня 2018 року відповідач ОСОБА_2 у м. Буча Київської області, керуючи транспортним засобом марки «Рута 23» д.н.з. НОМЕР_1., власником якого є відповідач ОСОБА_3, не дотримався правил дорожнього руху та допустив зіткнення з транспортним засобом марки «VOLKSWAGENGOLF» д.н.з. НОМЕР_2, який належить позивачу, та транспортним засобом марки «ВАЗ 2108» д.н.з. НОМЕР_3.
Внаслідок зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 03 липня 2018 року відповідача ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 340,00 грн.
Зазначав, що згідно з висновком №418/08-18 щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вартість матеріального збитку позивачу, як власнику автомобіля «VOLKSWAGEN GOLF» д.н.з. НОМЕР_2, становить 86 247,26 грн.
Звертав увагу на те, що крім матеріальних збитків йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у завданні нервового стресу, душевних переживань, непередбачуваних витрат та інших негативних наслідків у результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідачів моральну шкоду, завдану протиправними діями, у сумі 30 000,00 грн., матеріальні збитки у сумі 86 247,26 грн., грошову суму 1 600,00 грн. на відшкодування проведеної оцінки визначення вартості матеріальних збитків та вирішити питання судових витрат.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 грудня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 86 247,26 грн., моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн., вартість проведення оцінки в розмірі 1 600,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 567,28 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, 28 січня 2019 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував того, що станом на 15 червня 2018 року транспортний засіб позивача марки «VOLKSWAGENGOLF» д.н.з. НОМЕР_2 не був відновлений в повному обсязі після попередніх дорожньо-транспортних пригод. Окрім того, відповідно до звіту №418/08-18 від 03 серпня 2018 року оцінка вартості матеріального збитку проводилася без використання програмного комплексу «Аудатекс Україна» для встановлення чи потрапляв раніше вказаний автомобіль позивача в дорожньо-транспортні пригоди та чи нараховувалася втрата вартості товарного виду цього автомобіля.
Уважає, що звіт №418/08-18 від 03 серпня 2018 року не відповідає вимогам «Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів».
Зазначає, що не вчиняв жодних дій, які б могли завдати моральної шкоди позивачу, оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача ОСОБА_2, до того ж, позивач не довів розмір спричиненої моральної шкоди належними та допустимими доказами.
Звертає увагу на те, що суд дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у матеріалах справи належних доказів страхування цивільно-правової відповідальності відповідача ОСОБА_2 та про наявність трудових відносин між відповідачами.
Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_3 подано клопотання про призначення авто-товарознавчої експертизи, яке до задоволення не підлягає з огляду на те, що таке клопотання в суді першої інстанції не заявлялося, хоча ОСОБА_3 безпосередньо приймав участь у судових засіданнях, користувався послугами адвоката, а отже мав можливість заявити вказане клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції, під час перегляду справи апеляційним судом не навів поважних причин, які унеможливили звернення ОСОБА_3 з відповідним клопотанням про призначення авто-товарознавчої експертизи під час розгляду справи в суді першої інстанції.
13 березня 2019 року до Київського апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
ОСОБА_2 не скористався своїм процесуальним правом та відзиву на апеляційну скаргу до суду не надіслав.
Представник ОСОБА_3 та ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Позивач та його представник у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували, просили її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом марки «Рута 23», державний номерний знак НОМЕР_1 та виконував функції водія автобуса, належного на праві власності ОСОБА_3, вартість матеріального збитку згідно висновку складає 86 247,26 грн., а тому такі кошти підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3, як власника транспортного засобу. Стосовно завданої позивачу моральної шкоди, суд дійшов висновку про правомірність заявлених вимог позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 30 000,00 грн.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія не погоджується з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 15 червня 2018 року о 10 год. 00 хв. ОСОБА_2 у м. Буча Київської області, керуючи транспортним засобом марки «Рута 23» державний номер НОМЕР_1 та рухаючись по вул. Енергетиків, виїжджаючи на вул. Польова, не дотримався вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» та допустив зіткнення з транспортним засобом марки «VOLKSWAGEN GOLF» державний номер НОМЕР_2, який рухався по головній дорозі по вул. Польова.
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 03 липня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Отже, вина ОСОБА_2 у скоєнні вказаного ДТП та обставини цього ДТП, не потребують доказування.
У результаті ДТП транспортний засіб «VOLKSWAGEN GOLF» державний номер НОМЕР_2, який належить ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію серія НОМЕР_4, отримав механічні пошкодження.
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, метою здійснення якого є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до пункту 1.8 статті 1 вказаного Закону страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутній поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_3, як власника транспортного засобу марки «Рута 23» державний номер НОМЕР_1, а отже відсутній доказ укладення такого договору.
Окрім того, згідно відповіді МТСБУ від 22 червня 2018 року № 3.1-04/20254 членство СТ «Домінанта» в МТСБУ припинено та станом на час надання відповіді МТСБУ не володіло інформацією щодо ліквідації ТОВ «СТ «Домінанта» чи визнання даної страхової компанії банкрутом.
Отже, доводи ОСОБА_3 про те, що його цивільно-правова відповідальність була застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ/1221598, укладеним з ТОВ «Страхове товариство «Домінанта» є безпідставними та не заслуговують на увагу суду, оскільки ані в суді першої, ані апеляційної інстанції стороною відповідача не було надано вказаного страхового полісу, а повідомлення про настання ДТП, направлене ОСОБА_3 на адресу «СТ «Домінанта», страховою компанією не отримано, оскільки повернуто на адресу відправника з відміткою «вибули», а тому не є належним повідомленням про настання дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до вимог статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відшкодування збитків повинне мати місце у разі наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.
Положеннями ч. 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Нормами ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортного засобу, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, яка завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом використання. Зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок не переробної сили або умислу потерпілого.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» передбачено, що розглядаючи позов про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до ст. 1172 ЦК України відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.
Виходячи з аналізу норми вказаної статті, фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником іншій особі у разі, коли такий працівник завдав шкоду під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Судом першої інстанції під час розгляду справи було встановлено, що власником транспортного засобу марки «Рута 23» державний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_3
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у трудових відносинах, а ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом, який належить ОСОБА_3 та на якому він вчинив ДТП, виконував свої трудові обов'язки.
Окрім того, у протоколі про адміністративне правопорушення серії ОБ № 024134 зазначено, що ОСОБА_2 не працює.
Таким чином, посилання сторони позивача на те, що ОСОБА_2 працював водієм та перевозив пасажирів на автомобілі марки «Рута 23» державний номер НОМЕР_1 по маршруту № 421 Буча-Київ-Героїв Дніпра, на підтвердження чого надано диск з відеозаписом з місця ДТП, не є достовірним доказом на підтвердження існування саме трудових відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
З огляду на викладене, колегія уважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_2 виконував функції водія транспортного засобу марки «Рута 23» державний номер НОМЕР_1, належного ОСОБА_3 та перебував з останнім у трудових відносинах.
Згідно висновку щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу №418/08-18 вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_1, як власнику автомобіля «VOLKSWAGEN GOLF», державний номер НОМЕР_2 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0,65 становить 86 247,26 грн.
З матеріалів указаного висновку вбачається, що він проведений з використанням нормативних та довідкових джерел, зокрема, Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачі не заперечували проти висновку щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу №418/08-18 та розміру такого збитку, оціненого у 86 247,26 грн., клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи не заявляли.
Окрім того, з Державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності убачається, що експерту ОСОБА_6 видано Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності НОМЕР_5 від 23 січня 2018 року ТОВ «Клевер Експерт».
Отже, оцінка та висновок вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу здійснено повноважною на це особою, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, а тому сумнівів у колегії суддів не викликає. Іншого розрахунку відповідачами не надано.
Таким чином, виходячи з установленої вини ОСОБА_2 у вчиненні ДТП, відсутності доказів перебування ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у трудових відносинах, а також відсутності доказів укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_3, як власника транспортного засобу марки «Рута 23» державний номер НОМЕР_1, колегія суддів доходить висновку, що шкода, завдана майну ОСОБА_1, має відшкодовуватись у повному обсязі особою, яка її завдала - ОСОБА_2
Враховуючи, що вартість матеріального збитку згідно висновку складає 86 247,26 грн., тому з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 86 247,26 грн. та грошові кошти за проведення оцінки визначення вартості матеріального збитку у розмірі 1 600 грн.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При цьому, згідно із ч.3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилався на те, що після дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 15 червня 2018 року, переніс дуже великий моральний стрес, отримав травму голови і забій ребер, у зв'язку із віком позивача та отриманих внаслідок ДТП травм у позивача почались ще більші болі голови та ребер, а також на те, що порушився нормальний хід його життя, оскільки машина - це засіб пересування позивача, а після отриманих внаслідок ДТП пошкоджень транспортного засобу він не міг тривалий час ним користуватися.
На підтвердження отриманих травм позивач надав довідку Ірпінської центральної міської лікарні №6598, з якої убачається, що ОСОБА_1 надано медичну допомогу 15 червня 2018 року у зв'язку з різаною раною чола та рекомендовано амбулаторне лікування.
Разом з тим, з указаної довідки не вбачається, причинно-наслідкового зв'язку між дорожньо-транспортною пригодою та отриманою травмою голови, оскільки у довідці не зазначено внаслідок чого було отримано травму, після ДТП швидка допомога не викликалася, а тому неможливо встановити, що вказану травму ОСОБА_1 отримав саме після ДТП.
Окрім того, на підтвердження решти зазначених позивачем травм не надано будь-яких доказів, а тому, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності стосовно завданої позивачу моральної шкоди, ураховуючи душевні страждання та стрес, яких позивач зазнав у зв'язку із пошкодженням його власного автомобіля, тривалість часу на його відновлення, вимушеність змін у повсякденному житті, зважаючи на вимоги розумності та справедливості, колегія суддів доходить висновку про відшкодування позивачеві моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн.
Виходячи з наведеного, колегія уважає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином докази по справі, не врахував відсутність доказів на підтвердження перебування відповідачів у трудових відносинах, неправильно застосував норми статей 1166, 1187, 1172 ЦК України та, задовольняючи позов в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000 грн., не зважив на вимоги розумності та справедливості, а також на відсутність доказів на підтвердження заявлених позивачем вимог щодо розміру моральної шкоди, внаслідок чого дійшов помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи.
У п. 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» визначено, що в судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. В умовах дії такого принципу, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи при вирішенні позову, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про безпідставність заявлених позовних вимог до ОСОБА_3 є обґрунтованими, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, з ОСОБА_2 на користьОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 567,28 грн. ЗОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 350,93 грн.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 грудня 2018 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1матеріальну шкоду у розмірі 86 247,26 грн., кошти, сплачені за проведення оцінки визначення вартості матеріального збитку у розмірі 1 600 грн. та моральну шкоду у розмірі 3 000 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 567,28 грн.
Стягнути з ОСОБА_1на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 350,93 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 квітня 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай