02 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 367/ 8426/17
провадження № 22-ц/824/5241/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.,
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю секретаря судового засідання - Нечваль А.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі -Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно - інвестиційна компанія "КиЄвінвестбуд", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
треті особи - Комунальне підприємство КП КОР «Ірпінське БТІ», приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєва Інна Миколаївна, приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Копилова Валентина Василівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Караваєва ЛюдмилаАнатоліївна, відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1
на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 листопада 2018 року у складі судді Оладько С.І.
у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «КиЄвінвестбуд», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, 3-і особи: Комунальне підприємство КП КОР "Ірпінське БТІ» приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєва Інна Миколаївна,приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Копилова Валентина Василівна, приватний нотаріус Київського нотаріального округу Караваєва ЛюдмилаАнатоліївна, відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради про визнання майнових прав на квартиру, визнання недійсними договорів купівлі-продажу,
У грудні 2017 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання майнових прав на квартиру, визнання недійсними договорів купівлі-продажу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначала, що 26 січня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «КиЕвінвестбуд» та ОСОБА_10 укладено Договір № 1/17 на придбання квартири АДРЕСА_1, за умовами якого Замовник доручає, а фірма приймає на себе обов'язок за рахунок коштів Замовника придбати житлове приміщення (квартиру) АДРЕСА_1 (будівельна адреса), площею 45,96 кв.м.
На виконання умов Договору Замовником на поточний рахунок фірми було перераховано грошові кошти в розмірі 209 118,00 грн. 00 коп.
15 квітня 2008 року між ТОВ «БІК «КиЕвінвестбуд», ОСОБА_10 та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги, на підставі якого до позивача перейшли всі права і зобов'язання Замовника за Основним договором в обсязі і на умовах, що існували на момент підписання даного Договору, в тому числі право вимагати від Фірми передачі частини новозбудованого житла згідно з термінами та на умовах, визначених в Основному договорі, за умови виконання новим Замовником в повному обсязі зобов'язань за Основним договором.
Позивачеві ОСОБА_1 була видана довідка від ТОВ «БІК «КиЕвінвестбуд» про сплату 100 відсотків вартості загальної площі квартири.
Позивач зазначає, що всупереч п.1.8. Договору №1/17 на придбання квартири № АДРЕСА_1 від 26 січня 2007 року, відповідно до якого ТОВ «БІК «КиЕвінвестбуд» зобов'язувався ввести будинок в експлуатацію в II кварталі 2008року, останній не виконав взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого позивач позбавлений можливості для реєстрації за собою права власності на квартиру, що перешкоджає володіти, користуватися, розпоряджатися майбутньою квартирою, у зв'язку з чим змушений звертатися за захистом прав та інтересів до суду.
Оскільки 30 липня 2008 року між ТОВ «БІК «КиЕвінвестбуд» та ОСОБА_1 був підписаний Акт прийому-передачі майнових прав, листом від 18 січня 2016 року відповідач визнав за собою договірні зобов'язання, позивач просила визнати за нею майнові права - право на отримання у власність після завершення будівництва будинку АДРЕСА_3 та введення його в експлуатацію однокімнатної квартири АДРЕСА_3, зобов'язати реєстраційну службу зареєструвати майнові права ОСОБА_1 на вказану квартиру в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У подальшому позивач, збільшивши позовні вимоги, вказувала на наступне.
У лютому 2012 року вона дізналася, що 06 січня 2011 року спірна квартира стала об'єктом договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського округу Миколаївської області Матвєєвою І.М. та який, на думку позивача, суперечить вимогам чинного законодавства України, що є підставою про визнання правочину недійсним з огляду на наступне:
У договорі було зазначено, що квартира належить продавцю на праві приватної власності на підставі рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 16 вересня 2010 року (справа № 2-3429/10), що зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно в КП КОР Ірпінському БТІ, яке рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 24 січня 2011 року у справі № 22ц-31/2011 у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності, у тому числі і на квартиру АДРЕСА_1 (нині АДРЕСА_1 загальною площею 755,24 кв.м., було скасовано.
Отже, укладаючи договір купівлі-продажу, ОСОБА_2 ввів в оману ОСОБА_3, щодо його права власності на вищезазначену квартиру, оскільки продавець ОСОБА_2 відчужив квартиру на підставі рішення суду, яке на момент укладення договору купівлі-продажу не набрало законної сили та в подальшому було скасоване судом апеляційної інстанції. Відповідач ОСОБА_2 не був власником зазначеної квартири, а тому не мав права на укладання такого договору.
Також зазначила, що 01 березня їй стало відомо, що ОСОБА_5, яка придбала квартиру АДРЕСА_2 28 березня 2012 року, під час розгляду справи в Ірпінському суді, у представника ОСОБА_3, ОСОБА_12, в подальшому, 31 грудня 2013 року, склала договір дарування на ОСОБА_6, про що свідчить витяг з реєстру про реєстрацію прав власності на нерухоме майно.
Позивач просила визнати спірні договори купівлі - продажу квартири та дарування недійсними з моменту їх вчинення, визнати за нею майнові права - право на отримання у власність після завершення будівництва будинку АДРЕСА_1 та введення його в експлуатацію однокімнатної квартири АДРЕСА_1
Зобов'язати Державну реєстраційну службу зареєструвати в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно майнові права ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3.
Вирішити питання судових витрат.
Окрім того, вказувала, що весь цей час ТОВ «БІК «КиЕвінвестбуд» користувався грошима, які ОСОБА_10 перерахував на поточний рахунок ТОВ «БІК «КиЕвінвестбуд», виконуючи своє зобов'язання по Договору № 1/17 від 26 січня 2007 року, а ОСОБА_1 компенсувала ОСОБА_10 за Договором відступлення права вимоги від 15 квітня 2008 року кошти в сумі 209 грн. 00 коп. та просила стягнути з відповідача ТОВ «БІК «КиЕвінвестбуд» 34 213 грн.43 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 18 820 грн. 62 коп. процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання по Договору №1/17 від 26 січня 2007 року.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 01 лютого 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову, оскільки вважає, що суд порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, невірно та неповно оцінив докази, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.
Апеляційну скаргу також мотивує тим, що суд не дав належної оцінки тим обставинам, що за договором про відступлення права вимоги Фірма зобов'язувалась передати замовнику придбану та індивідуально визначену в цьому Договорі квартиру, Акт прийому-передачі майнових прав передбачав право розпоряджатися своїми майновими правами на квартиру, тобто станом на момент укладання договору купівлі - продажу квартири від 06 січня 2011 року такі права належали позивачеві.
Проте, відчуження квартири без відома та згоди позивача, яка є предметом оскаржуваних договорів, призвело до порушень прав та інтересів ОСОБА_1, а самі договори є нікчемними правочинами, а тому, на думку апелянта, строк на пред'явлення позову стосовно визнання нікчемних договорів купівлі - продажу квартири не пропущено.
Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом та відзивів на апеляційну скаргу до суду не надіслали.
Позивач свою апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з вищевказаних підстав.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
01 квітня 2019 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєва І.М. про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, щодоговір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 06 січня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, був укладений у порушення вимог ст.ст. 203,215 ЦК України та прав позивача по справі ОСОБА_1, з якою раніше був підписаний договір про відступлення права вимоги та акт про передачу майнових прав на квартиру, проте, усупереч ст.ст. 256 ЦК України позивач звернулася до суду з вимогою про захист свого цивільного права поза межами строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.
Проте, колегія не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом установлено, що 26 січня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «КиЕвінвестбуд» та ОСОБА_10 укладено Договір № 1/17 на придбання квартири АДРЕСА_1
Відповідно до п.1.1, 1.2 даного Договору, Замовник доручає, фірма приймає на себе обов'язок за рахунок коштів Замовника придбати житлове приміщення (квартиру). За фактом придбання Об'єкту, Фірма зобов'язується передати Замовнику придбану та індивідуально визначену в цьому Договорі квартиру (Об'єкт).
Згідно з п.1.6. Договору, визначалася наступна характеристика Об'єкту (квартири): район забудови АДРЕСА_1 (будівельна адреса); серія будинку індивідуальна; поверх 4 (четвертий); номер квартири 17(сімнадцять); кількість кімнат 1 (одна); загальна площа 45,96 кв.м.
Відповідно до п. 4.2 Договору, ціна договору на момент укладання Договору становила 209 118,00 грн. 00 коп. в т. ч. ПДВ 20% - 34 853, 00 грн., яка сплачена ОСОБА_10 01.02.2007 року. Наведені обставини справи підтверджуються копією вказаного договору та копією квитанції (а.с. 12-17 т. 1).
15 квітня 2008 року між ТОВ «БІК «КиЕвінвестбуд», ОСОБА_10 та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги.
Відповідно до п.1.1,1.2. Договору про відступлення права вимоги сторони домовились про відступлення права вимоги Замовником, Новому Замовнику за Договором №1/17 на придбання квартири № АДРЕСА_1 від 26 січня 2007 року, укладений між Замовником та Фірмою, за умовами якого Фірма взяла на себе зобов'язання придбати та передати у власність Замовнику частину новозбудованого житла, а саме: 1(одну) 1- кімнатну квартиру за НОМЕР_1 загально площею 45,96 кв.м., що розташована на 4 поверсі відповідно до Основного Договору.
На підставі даного Договору до Нового Замовника переходять всі права і зобов'язання Замовника за Основним договором в обсязі і на умовах, що існували на момент підписання даного Договору, в тому числі право вимагати від Фірми передачі частини новозбудованого житла згідно з термінами та на умовах, визначених в Основному договорі, за умови виконання Новим Замовником в повному обсязі зобов'язань за Основним договором.
На підставі статті 190 ЦК України майном вважається не лише окрема річ чи сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами.
Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не вважаються речовими правами на чуже майно, тому що об'єктом цих прав є не чуже майно, а також не вважаються правом власності.
Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Таким чином, майнове право - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.
Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Згідно статті 876 ЦК України, власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
Частинами першою та другою статті 883 ЦК України визначено, що підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору.
Таким чином, вказаними вище нормами матеріального закону передбачено способи захисту прав замовника внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору будівельного підряду.
Відповідно до статей 526, 527, 530 - 532 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (нині АДРЕСА_1, укладений 06 січня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, був укладений у порушення вимог ст.ст. 203,215 ЦК України та прав позивача по справі ОСОБА_1, з якою раніше був підписаний договір про відступлення права вимоги та акт про передачу майнових прав на квартиру.
Наразі, як убачається з матеріалів справи, відповідно до п. 1.1, 1.2 Договору, укладеного з ОСОБА_10, який було переуступлено позивачці, Замовник доручає, фірма приймає на себе обов'язок за рахунок коштів Замовника придбати житлове приміщення (квартиру). За фактом придбання Об'єкту, Фірма зобов'язується передати Замовнику придбану та індивідуально визначену в цьому Договорі квартиру (Об'єкт), що не передбачає нічого спільного з набуттям будь-яких прав на спірну квартиру, у тому числі, і майнових, та не є договором будівельного підряду, а є договором доручення, в якому права та обов'язки обумовлені виключно придбанням житлового приміщення за рахунок коштів замовника.
Отже, звертаючись до суду з указаним позовом, позивач обрала спосіб захисту порушеного права, який не передбачений ні умовами самого договору, ні нормами матеріального закону, які регулюють спірні договірні правовідносини, тому суд дійшов передчасного висновку про порушення прав позивачки укладеними договорами з огляду на наявність підстав до визнання за нею майнових прав на спірне житлове приміщення.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Зі змісту цих статей вбачається, що заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа.
Посеред іншого, позивач оспорює правочини, вчинені з приводу спірної квартири, іншими сторонами, посилаючись на порушення її прав, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваних договорах.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказувала, що, укладаючи договір купівлі-продажу, ОСОБА_2 увів в оману ОСОБА_3, щодо його права власності на вищезазначену квартиру, оскільки продавець ОСОБА_2 відчужив квартиру на підставі рішення суду, яке на момент укладення договору купівлі-продажу не набрало законної сили та в подальшому було скасоване судом апеляційної інстанції. Відповідач ОСОБА_2 не був власником зазначеної квартири, а тому не мав права на укладання такого договору, тому і послідуючі правочини є недійсними.
Між тим, як зазначено вище і встановлено при апеляційному розгляді справи, позивач обрала спосіб захисту порушеного права, який не передбачений ні умовами самого договору, ні нормами матеріального закону, які регулюють спірні договірні правовідносини, а тому права і законні інтереси позивача безпосередньо не порушені оспорюваними договорами, оскільки у результаті визнання договорів недійсними майнові інтереси позивача відновлені бути не можуть.
Відповідно до частин 3,4,5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, з огляду на наведене, колегія дійшла висновку, що, застосовуючи позовну давність у спорі, суд помилково виходив з того, що права позивача є порушеними, а тому, скасовуючи рішення місцевого суду, колегія доходить висновку про відсутність підстав до задоволення позову з огляду на те, що позивач обрала спосіб захисту порушеного права, який не передбачений ні умовами самого договору, ні нормами матеріального закону, які регулюють спірні договірні правовідносини.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов'язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів доходить висновку про скасування рішення з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 листопада 2018 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «КиЄвінвестбуд», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, 3-і особи: Комунальне підприємство КП КОР "Ірпінське БТІ», приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєва Інна Миколаївна, приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Копилова ВалентинаВасилівна, приватний нотаріус Київського нотаріального округу Караваєва ЛюдмилаАнатоліївна, відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради про визнання майнових прав на квартиру, визнання недійсними договорів купівлі-продажу - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Повне судове рішення складено 02 квітня 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай