02 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 754/453/18
провадження № 22-ц/824/388/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участі секретаря судового засідання - Нечваль А.А.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Литвиненко Олени Леонідівни
на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року у складі судді Бабко В.В.
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У січні 2018 року представник позивача ГаренкоН.В. звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості.
В обґрунтування вимог зазначала, що відповідач звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву №б/н від 27 лютого 2012 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 20 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Вказувала, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач при укладенні договору дала свою згоду на те, що прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну здійснюється за рішенням та ініціативою банку.
Так, позивач виконав свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг у повному обсязі, а саме, надав ОСОБА_1 можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах установленого ліміту, однак відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним зобов'язанням.
У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 19 грудня 2017 року має заборгованість у розмірі 35 595,59, яка складається з: 7 601,55 грн. - тіло кредиту; 15 973,68 грн. - нарахованих відсотків за користування кредитом; 9 849,14 грн. - пені; 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 1 671,22 грн. - штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути з відповідача.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 923,81 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, 23 жовтня 2018 року представник позивача Литвиненко О.Л. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 15 651,42 грн. та у стягненні неустойки і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, оскільки уважає, що рішення в цій частині ухвалене без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що 27 лютого 2012 року відповідач особисто заповнила та підписала Анкету-заяву та висловила згоду щодо приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг», що свідчить про прийняття відповідачем пропозиції банку. Відповідно до підписаної ОСОБА_1 Анкети-заяви вона ознайомлена та згодна з «Умовами та правилами надання банківських послуг»,«Тарифами Банку» та їх зміст розуміє. Уважає, що суд першої інстанції помилково стягнув заборгованість по процентам за користування кредитом лише у розмірі 322,26 грн. при наявній заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 15 973,68 грн., чим грубо порушив права кредитора. Посилається на те, що оскільки відповідач не приймала участі у розгляді справи, заперечень проти позову не надала, розмір обчисленої позивачем заборгованості, в тому числі нарахованих відсотків не оспорювала, факт укладення договору, отримання кредитних коштів та ознайомлення з Умовами та правилами, Тарифами банку не заперечувала, клопотання про призначення економічної експертизи не заявляла, власного розрахунку заборгованості по процентам не надала, тому позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного просила задовольнити апеляційну скаргу.
Відповідач не скористалася своїм процесуальним правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду не направив.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася відповідно до вимог закону.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам, пені та штрафів, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені позивачем Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. При цьому позивачем не надано доказів, а судом не встановлено наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 7 923,81 грн. не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.
Судом першої інстанції установлено, що 27.02.2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем було укладено кредитний договір б/н від 27.02.2012 року, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 20 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Банком зобов'язання за договором виконались, а саме відповідачу надано кредитні кошти в розмірі 20 000,00грн. Відповідач порушив умови договору в частині неповернення кредиту та несплати відсотків за його користування та не виконав взяті на себе зобов'язання, тобто в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов'язань.
Згідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 27.02.2012 року загальна заборгованість відповідача за невиконання умов договору станом на 19.12.2017 року, становить - 35 595,59 грн., що складається з тіла кредиту в розмірі 7 601,55 грн., нарахованих відсотків за користування кредитом в розмірі 15 973,68грн, з яких несплачені проценти на поточну заборгованість в розмірі 322,26 грн. та несплачені проценти на прострочену заборгованість в розмірі 0,39 грн. (відповідно до розрахунку заборгованості №б/н від 27.02.2012 року; заборгованість за пенею в розмірі 9 849,14 грн., штраф в розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 1 671,22 грн. (процентна складова).
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1ст. 1055 ЦК України).
Пунктом 2.1.1.5.5 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що відповідач зобов'язується погашати заборгованість за цим Кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором. Пунктом 2.1.1.5.6 Умов установлено зобов'язання Клієнта з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту Овердрафту), оплати Винагороди Банку.
Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, виписка з рахунків ОСОБА_1 та довідку, відповідно до якої між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_8 був підписаний договір №б/н, за яким видані кредитні картки, вказані номери карток, дата відкриття та термін їх дії.
Разом з тим, у копії анкети-заяви, яка надана позивачем на підтвердження доводів про укладення з відповідачем кредитного договору, зазначено лише дані відповідача та підпис. Відомості про те, яку саме картку бажає оформити позичальник, а також бажаний кредитний ліміт відсутні, також як і відсутня інформація про погоджений сторонами розмір процентів, штрафних санкцій, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту, тощо. Окрім того, відомості про вид тарифу та розмір процентів, передбачений відповідним тарифом відсутні і в позовній заяві. Отже, в матеріалах справи не містяться достовірні докази про вид картки, яку отримала відповідач та розмір погоджених нею процентів за користування кредитом, а також розмір неустойки у разі порушення зобов'язань за кредитним договором.
Окрім того, довідка, надана стороною позивача на підтвердження перевипуску карток із зазначенням строку їх дії, не є належним та достовірним доказом, оскільки відповідно до змісту вказаної довідки договір укладено між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_8, тоді як анкета-заява була підписана відповідачем 27.02.2012 року, коли банк мав статус приватного акціонерного товариства, а до матеріалів справи позивачем додано копію паспорта відповідача ОСОБА_1, а не ОСОБА_8, та не надано відомостей про те, що відповідач змінювала прізвище.
Оскільки для вирішення питання про стягнення процентів за користування кредитом основним питанням, яке підлягає встановленню, є розмір процентів, який визначений сторонами при укладенні кредитного договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за відсутності доказів про погодження умов договору про розмір процентів, такі вимоги задоволенню не підлягають.
Таким чином, колегія уважає, що суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку, що позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, не надав належних та допустимих доказів наявності між сторонами договірних відносин щодо нарахування відсотків за користування кредитом, пені та штрафу.
Незважаючи на те, що анкета-заява підписана відповідачем, у ній відсутні дані про те, яку саме картку видано відповідачеві, строк дії картки, розмір кредитного ліміту, відомості про видачу відповідачу пам'ятки клієнта тощо.
Розрахунок заборгованості, як такий, без надання доказів про те, які умови кредитування досягнуто між сторонами на час укладення договору не є підтвердженням правильності цього розрахунку.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статей 57, 60, 61 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Проте, стороною позивача не зазначено у позовній заяві та не доведено належними та допустимими доказами під час розгляду справи обставини та умови щодо укладення договору про надання банківських послуг та на підставі яких нараховані проценти за користування кредитом і штрафні санкції.
Окрім того, відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення позивача від доказування у відповідності до вимог статті 81 ЦПК України.
Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування рішення і ухвалення нового, а тому, дослідивши матеріали справи, надавши об'єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Литвиненко Олени Леонідівни - залишити без задоволення.
Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 02 квітня 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай