справа №761/14730/18 головуючий у суді І інстанції: Осаулов А.А.
провадження №22-ц/824/4406/2019 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
Іменем України
02 квітня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Мельника Я.С., Сержанюка А.С.,
секретар судового засідання: Чорнобривець В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, який діє через представника - адвоката Курильченка Костянтина Олеговича, та Публічного акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень», що діє через представника - адвоката Єфремову Ірину Вікторівну, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року у складі судді Осаулова А.А. у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень», треті особи ОСОБА_7, ОСОБА_8, в особі законного представника ОСОБА_7, ОСОБА_9 про визнання договору поруки недійсним,
У квітні 2018 року позивач ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» (далі - ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень»), треті особи ОСОБА_7, ОСОБА_8, в особі законного представника ОСОБА_7, ОСОБА_9, обґрунтовуючи його тим, що він є сином позичальника ОСОБА_10, між яким та АТ «УКРСОЦБАНК» 25 грудня 2007 року було укладено договір кредиту ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10 помер, а 25 серпня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поручник А.Ю. відкрито спадкову справу №2/2015 щодо майна померлого. Позивачем було подано заяву про вступ у спадщину, і 22 липня 2016 року отримано свідоцтво про право на спадщину. Позивачу стало відомо, що у листопаді 2017 року до Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_3 було подано позовну заяву про стягнення боргу в сумі 32888942,25 грн., відповідно до якої, зокрема, позивач є відповідачем. Як стало відомо, за життя ОСОБА_10 не встиг повністю перерахувати кошти за кредитом до АТ «Укрсоцбанк» згідно із умовами кредитного договору. Залишок по сплаті кредиту залишився у розмірі 1254438,63 доларів США. При цьому, 31 березня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» уступив ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» право вимоги по договору кредиту, та у цей же день між відповідачами по справі ОСОБА_3 та ПАТ «Банк інвестицій заощаджень» було укладено спірний договір поруки, згідно якого ОСОБА_3 поручається за свого, у той момент вже померлого брата ОСОБА_10щодо виконання решти від зобов'язань по кредитному договору.В цей же день, 31 березня 2016 року, ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» звернувся з вимогою до поручителя ОСОБА_3 сплатити суму заборгованості у розмірі невиконаних боржником зобов'язань за кредитним договором та 31березня 2016 року ОСОБА_3 розрахувався перед банком та сплатив решту по кредиту - 33307471,89 грн..
На думку позивача, договір поруки є недійним з огляду на те, що не відповідає вимогам ЦК України, має дефекти змісту правочину, оскільки забезпечує виконання зобов'язання померлої особи, а сторони під час укладення договору діяли недобросовісно, оскільки на час підписання оспорюваного договору ОСОБА_3 був акціонером цього ж банку (з корпоративними правами в обсязі 1,494%), що суперечить ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Отже, позивач вважає, що договір поруки спрямований на штучне створення боргу позивача перед ОСОБА_3, що розширює обов'язки позивача, чим одночасно порушує його права.
Тому, позивач просив суд визнати недійсним договір поруки №070-22-95/07/1-П від 31 березня 2016 року, який укладено між ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» та ОСОБА_3.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір поруки №070-22-95/07/1-П від 31 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень».
Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, і неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати, і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обов'язковість передбачення у основному договорі заходів забезпечення зобов'язань. Вказує, що можливість укладання договору поруки за боржника, який помер, у випадку наявності у такого спадкоємців, існує. Вказує, що він виконав свій обов'язок у строк, встановлений договором поруки, оскільки строк повернення кредитних коштів настав у момент прийняття спадкоємцями спадщини, а не достроково, як це зазначив суд першої інстанції.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідач ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, і неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати, і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважає, що поручитель за договором поруки поручився саме за виконання боржником (спадкоємцями) за кредитним договором своїх зобов'язань. Вказує, що після смерті ОСОБА_10 всі його права та обов'язки за договором кредиту перейшли до спадкоємців, а тому в силу ст.ст.1216, 1218 ЦК України, саме спадкоємці є боржниками за кредитним договором. Вказує, що предмет договору поруки не було можливим викласти іншим чином, у зв'язку із ненаданням інформації нотаріусом про спадкоємців. Вважає, що суд першої інстанції задовольнив позов та тій підставі, що не заявлена позивачем. Вказує, що відсутні підстави ставити під сумнів намір поручителя, який своїми діями підтвердив свій дійсний намір.
ОСОБА_6 надав відзив на апеляційні скарги відповідачів, у якому зазначив, що судом першої інстанції враховано перехід прав та обов'язків від померлої особи до спадкоємців. Вважає, що після смерті боржника, кредитні зобов'язання припиняються, а позичальник і спадкоємці керуються вимогами ЦК України у частині спадкування обов'язків, а не у частині положень про кредитний договір. Вказує, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, а договором кредиту та договором про відступлення прав вимоги не встановлено, що зобов'язання боржника, його спадкоємців перед кредитором забезпечуються порукою. Вказує, що погашення коштів за договором поруки це етап виконання недійсного договору. Вважає, що спірний правочин має дефект змісту - забезпечення зобов'язання померлої особи.
ОСОБА_7, ОСОБА_8, в особі законного представника ОСОБА_7, ОСОБА_9 відзиви на апеляційні скарги у встановлений апеляційним судом строк не надали.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що за умовами договору поруки ОСОБА_3 поручився за виконання зобов'язань ОСОБА_10, вже після смерті останнього, і на момент укладення спірного договору - 31 березня 2016 року, вже відбулась заміна боржника за законом у кредитному зобов'язанні за договором кредиту, тоді як порукою забезпечено виконання самим лише первісним боржником без умови про правонаступників за законом (спадкоємців). Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оспорюваний договір поруки укладений після смерті боржника, особисті зобов'язання якого за кредитним договором припинилися зі смертю, і з того часу існують правовідносини між кредитором та спадкоємцями, за яких поручитель не поручався. Суд вважав, що померла особа не може мати цивільні права і обов'язки за виконання яких може поручитися інша особа, що є порушенням частини третьої статті 203 ЦК України та за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання поруки недійсною.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Суд апеляційної інстанції, погоджується з доводами суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальнее настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 546 ЦК України встановлені види забезпечення виконання зобов'язання, що може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до частини першої статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 553 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладання спірного договору) визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1281 ЦК України (у редакції від 12 серпня 2015 року) встановлено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.
Відповідно до статті 1282 ЦК України (у редакції від 12 серпня 2015 року) спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Судом установлено, що 25 грудня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_10 було укладено договір кредиту №070-22-95/07, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику у тимчасове платне користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 2000000,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 24 грудня 2027 року на умовах, визначених договором. Кредит було надано для придбання нерухомого майна. Вказаним договором передбачено право позичальника достроково погасити кредит.
Пунктом 1.3 укладеного АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_10 договору кредиту №070-22-95/07 від 25 грудня 2007 року визначено, що в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, кредитор укладає з позичальником іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку нерухоме майно, для придбання якого, згідно п.1.2 цього договору, надається кредит загальною заставною вартістю - 12625000 грн..
В якості забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 26 грудня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_10 було укладено іпотечний договір, предметом якого стало нерухоме майно, а сааме: шестикімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 14,8 кв.м. та машиномісце АДРЕСА_2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10 помер.
Матеріалами спадкової справи підтверджено отримання Шостою київською державною нотаріальною конторою претензії кредитора ПАТ «Укрсоцбанк» (вих. №08.42-186/84-2592 від 04 вересня 2015 року), у якій зазначено про наявність грошових вимог за договором кредиту № 070-22-95/07 від 25 грудня 2007 року до спадкоємців в сумі заборгованості - 1254438,59 доларів США станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Листом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А.Ю. за вих. №345/02-14 від 21 вересня 2015 року кредитора - ПАТ «Укрсоцбанк» повідомлено про долучення до спадкової справи після смерті ОСОБА_10 отриманої претензії (вимоги), зазначено про можливість оформлення прав спадкоємців на успадковане майно та визначення розміру часток у спадщині після спливу шестимісячного терміну з моменту смерті спадкодавця, встановленого законодавством для прийняття спадщини.
31 березня 2016 року між ПАТ «УКРСОЦБАНК» та ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» укладено договір про відступлення прав вимог за договором кредиту № 070-22-95/07 від 25 грудня 2007 року, відповідно до умов якого, ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» набув право вимоги за кредитним договором, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_10
Договором про відступлення прав вимоги від 31 березня 2016 року (абз.2 п.5) визначено, що після передачі прав та обов'язків первісного кредитора новому кредитору за кредитним договором, новий кредитор та спадкоємці позичальника самостійно визначають умови повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів, що передбачені кредитним договором.
Між спадкоємцями та новим кредитором (ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень») не існує домовленостей щодо порядку задоволення вимог кредитора.
У п. 5 договору про відступлення прав вимоги від 31 березня 2016 року передбачені умови набуття прав вимоги новим кредитором (ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень») за договором, забезпечення яким є іпотечний договір.
31 березня 2016 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 26 грудня 2007 року.
31 березня 2016 року між ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №070-22-95/07/1-П, згідно умов якого поручитель поручається перед кредитором за належне виконання боржником, взятих на себе зобов'язань, що витікають з договору кредиту №070-22-95/07 від 25 грудня 2007 року, а також всіх майбутніх додаткових договорів та угод до нього, майнові права за яким передані (відступлені) кредитору (новому кредитору) від ПАТ «УКРСОЦБАНК» (первісного кредитора) згідно договору про відступлення прав вимоги за договором кредиту №070-22-95/07 від 25 грудня 2007 року, укладеним 31 березня 2016 року між кредитором (новим кредитором) та первісним кредитором.
31 березня 2016 року на письмову вимогу ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень», ОСОБА_3 згідно умов договору поруки, було погашено кредитну заборгованість за договором кредиту №070-22-95/07 від 25 грудня 2007 року, що підтверджується платіжними дорученнями в іноземній валюті № 40503, № 40493.
Також судом установлено, що договором кредиту №070-22-95/07 від 25 грудня 2007 року та договором про відступлення прав вимоги від 31березня 2016 року не передбачено, що зобов'язання боржника, його спадкоємців перед кредитором забезпечуються порукою.
Таким чином, проаналізувавши норми законодавства у їх сукупності, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що після смерті боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, а умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 25 квітня 2018 року за результатами розгляду справи №645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18), що ураховується судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи виходить із наступного.
Спадкування, перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб'єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників.
Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту.
Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.
Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.
У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.
Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.
Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обов'язковість передбачення у основному договорі заходів забезпечення зобов'язань, відхиляються апеляційним судом, оскільки частиною першою статті 548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Разом з тим, кредитним договором №070-22-95/07 від 25 грудня 2007 року, укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_10, не було встановлено, що зобов'язання забезпечується порукою.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що можливість укладання договору поруки за боржника, який помер, у випадку наявності у такого спадкоємців, існує також не приймаються судом апеляційної інстанції з огляду на вищезазначені положення статті 548 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» про те, що поручитель за договором поруки поручився саме за виконання боржником (спадкоємцями) за кредитним договором своїх зобов'язань, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки після смерті боржника, кредитні зобов'язання припиняються, а позичальник і спадкоємці керуються вимогами ЦК України у частині спадкування обов'язків, зокрема статтею 1282 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» про те, що предмет договору поруки не було можливим викласти іншим чином, у зв'язку із ненаданням інформації нотаріусом про спадкоємців, не ґрунтуються на вимогах закону та спростовуються пояснень представника ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень», який вказав, що після спливу шести місячного строку для прийняття спадщини, банк не звертався до нотаріуса з вимогою до спадкоємців про погашення суми заборгованості по кредитному договору та не ставив питання про звернення стягнення на спадкове майно в порядку визначеному главою 87 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» про те, що суд першої інстанції задовольнив позов та тій підставі, що не заявлена позивачем, відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal v. the United Kingdom" (заява N 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
Доводи апеляційної скарги ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» про те, що відсутні підстави ставити під сумнів намір поручителя, який своїми діями підтвердив свій дійсний намір, не приймаються апеляційним судом, оскільки уклавши договору поруки сторони договору збільшили обсяг зобов'язань спадкоємця, який виходить за межі прийнятої ним частки спадщини, що порушує його майнові права.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що спадкові права позивача (щодо зобов'язання задовольнити вимоги кредитора) були порушені відповідачами.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами, положення статей 203, 215, 546, 548, 553, 1216, 1218, 1282 ЦК України.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційних скаргах.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «03» квітня 2019 року.
Головуючий суддяЛ.П. Сушко
СуддіЯ.С. Мельник А.С. Сержанюк