02 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 367/6815/15-ц
провадження № 22-ц/824/4585/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді- Кравець В.А.,
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю секретаря судового засідання - Нечваль А.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - ОСОБА_2, Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія»
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргупредставника Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» - Медведченко Тетяни Миколаївни
на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 жовтня 2018 року у складі судді Карабаза Н.Ф.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про солідарне стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, 3% річних та інфляційних втрат, -
У вересні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
В обґрунтування вимог зазначав, що 13 липня 2015 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю його автомобіля марки «VOLKSWAGEN» д.н.з. НОМЕР_3 та автомобіля відповідача ОСОБА_2 марки «LEXUS» д.н.з. НОМЕР_2. Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 04 серпня 2015 року відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 124, 122-4 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 380,00 грн. Звертав увагу на те, що згідно з висновком спеціаліста від 14 серпня 2015 року вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача марки «VOLKSWAGEN» д.н.з. НОМЕР_3 після його пошкодження при дорожньо-транспортній пригоді складає 35 065,68 грн., матеріальний збиток, завданий позивачу, складає 13 653,55 грн., а вартість проведення експертизи становить 1 069,00 грн. Окрім того, зазначав, що 01 грудня 2014 року між ним та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір оренди транспортного засобу, відповідно до якого позивач надав свій автомобіль в оренду терміном на 24 місяці з розміром орендної плати 200,00 грн. на добу, що є підставою для стягнення упущеної вигоди. Враховуючи викладене, з урахуванням збільшення позовних вимог просив стягнути солідарно з відповідачів майнову шкоду (збитки) в розмірі 35 065,68 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн., упущену вигоду в розмірі 13 800,00 грн. та судові витрати.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь позивача матеріальний збиток у сумі 13 153,55 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 матеріальну шкоду у сумі 500,00 грн. та моральну шкоду 2 000,00 грн. Вирішено питання судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року рішення суду від 18 лютого 2016 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині вирішення позову про стягнення моральної шкоди та упущеної вигоди залишено без змін.
15 листопада 2017 року позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог та просив стягнути з ПрАТ «Українська страхова компанія» та ОСОБА_2 у солідарному порядку 3% річних у розмірі 2 476,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 9 695,47 грн., що разом становить 12 162,47 грн.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» суму інфляційних втрат у розмірі 9 695,47 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 04 грудня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, оскільки вважає, що суд порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, невірно та неповно оцінив докази, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.
Апеляційну скаргу також мотивує тим, що після передачі справи судом касаційної інстанції на новий розгляд суд першої інстанції всупереч вимогам ЦПК України не розпочав розгляд справи спочатку. Крім того, суд при розгляді позовної заяви з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог задовольнив по суті тільки заяву про збільшення позовних вимог. Уважає, що суд не виконав свій обов'язок щодо встановлення всіх фактичних обставин справи, що мають значення для справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
02 січня 2019 року представник ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» Медведченко Т.М. також звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та вирішити питання про розподіл судових витрат, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного дослідження матеріалів справи.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що позивач не звертався до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» ні з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, ні з заявою про виплату страхового відшкодування, ні з будь-якими іншими документами, передбаченими Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому відсутні підстави для примусового стягнення страхового відшкодування. Зазначає, що позивач не виконав вимоги вказаного закону, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є неправомірними. Вважає, що вимога позивача щодо солідарного стягнення відшкодування з відповідачів є безпідставною.
Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом та відзивів на апеляційні скарги до суду не надіслали.
Представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні проти апеляційної скарги представника позивача заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Представник ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» у судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована приватним акціонерним товариством «Українська Транспортна страхова компанія» в межах 50 000 грн., а тому позовні вимоги до ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки сума, яку вимагає позивач в результаті ДТП, покривається лімітом страхового відшкодування. А також з того, що кошти позивачу страховою компанією не виплачені, а тому вимога про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних ґрунтується на законі.
Проте, з таким висновком суду колегія не погоджується з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що з вини водія ОСОБА_2, який керував автомобілем Lexus, 13 липня 2015 року в м. Буча Київської області сталася ДТП, внаслідок якої автомобілю позивача Volkswagen завдано механічних пошкоджень.
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 04 серпня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 124, 122-4 КУпАП.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, збільшивши позовні вимоги, просив стягнути на свою користь з ОСОБА_2 та ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» в солідарному порядку завдану майнову шкоду у розмірі 35 065,68 грн., моральну шкоду у сумі 10 000 грн., упущену вигоду у розмірі 13 800 грн. та вирішити питання судових витрат.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь позивача матеріальний збиток у сумі 13 153,55 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 матеріальну шкоду у сумі 500,00 грн. та моральну шкоду 2 000,00 грн. Вирішено питання судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 лютого 2016 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині вирішення позову про стягнення моральної шкоди та упущеної вигоди залишено без змін.
Оскільки судом касаційної інстанції дану цивільну справу направлено на новий розгляд лише в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, тому судом першої інстанції мали би вирішуватися вказані позовні вимоги в межах, встановлених судом касаційної інстанції.
З огляду на зазначене, оскаржуване рішення підлягає перегляду в апеляційному порядку лише в частині заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, з ОСОБА_2 та з обов'язковим урахуванням висновків Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, як суду вищої інстанції, викладених в ухвалі від 26 жовтня 2016 року.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди з ОСОБА_2, колегія суддів виходить з наступного.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року в частині вирішення позовних вимог до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» установлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована ПрАТ«Українська транспортна страхова компанія» згідно полісу № 5959 9737 від 02 квітня 2015 року, відповідач у триденний строк повідомив страховика про дорожньо-транспортну пригоду. Згідно висновку експерта-товарознавця від 14 серпня 2015 року величина матеріальних збитків, завданих автомобілю Volkswagen, становила 13 653,65 грн., а вартість відновлювального ремонту - 35 065,68 грн., при цьому у п. 3.5 вказаного звіту зазначено, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становила 13 653,55 грн.
Таким чином, судами дійдено висновку про стягнення з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь позивача матеріального збитку з урахуванням розміру франшизи, який складає 500 грн., у сумі 13 153,55 грн. (13 653,65 грн. - 500 грн.).
Отже, судами вирішено питання щодо відповідальності страхової компанії у деліктному зобов'язанні та розміру відшкодування шкоди, завданої третій особі, відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», умов договору страхування та в межах страхової суми.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Положеннями ч. 1 ст.1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортних засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
А тому, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок зі виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Таким чином, суб'єктом, який має задовольнити вимогу позивача про стягнення різниці між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, а також розміру франшизи відповідно до статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є саме завдавач шкоди - ОСОБА_2
Відповідно до статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до п. 36.6 ст. 36 Закону саме страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно полісу обов'язкового страхування №АІ/5959737 розмір франшизи становить 500 грн.
Таким чином, оскільки розмір фактично понесених витрат на ремонт автомобіля ОСОБА_1 становив 35 065,68 грн., а сума страхової виплати з урахуванням франшизи судом встановлена у розмірі 13 153,55 грн., тому з ОСОБА_2, як з винної у вчиненні ДТП особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування у розмірі 21 912,13 грн. (35 065,68 грн. - 13 153,55 грн.).
Отже, ураховуючи межі, в яких має розглядатися дана цивільна справа, вимоги позивача про стягнення з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними з огляду на те, що оскаржуване рішення переглядається апеляційним судом лише в частині стягнення матеріальної шкоди з ОСОБА_2 Позовні вимоги, заявлені до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія», вирішено Ірпінським міським судом Київської області у рішенні від 18 лютого 2016 року, залишеним без змін в цій частині судом апеляційної та касаційної інстанції.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат з ОСОБА_2, то такі вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, виходячи з аналізу норм статті 625 ЦК України, право позивача на пред'явлення вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат виникає у зв'язку з невиконанням боржником існуючого грошового зобов'язання.
Проте, оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договірні правовідносини відсутні, а виникло між ними деліктне зобов'язання у зв'язку із завданням відповідачем шкоди майну позивача, розмір якої станом на час розгляду даної справи не встановлено, тому вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є передчасними.
Разом з тим, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися з окремим позовом до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у разі невиконання рішення суду.
Виходячи з викладеного, колегія уважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою висновки касаційного суду, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року, не врахував право позивача звертатися до суду з позовом про стягнення шкоди з винної особи у випадках, передбачених статтею 1194 ЦК України, та відсутність підстав для стягнення в солідарному порядку з відповідачів 3% річних та інфляційних втрат, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги до ОСОБА_2 є безпідставнимита про стягнення з ПрАТ «Українська страхова компанія» інфляційних втрат.
Доводи представника ПрАТ «Українська страхова компанія», викладені в апеляційній скарзі, щодо відсутності у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту звернення позивача до ПрАТ «Українська страхова компанія» із заявою про виплату страхового відшкодування, не заслуговують на увагу суду, оскільки вимоги до ПрАТ «Українська страхова компанія» були вирішені судами у попередніх рішеннях та не є предметом перегляду апеляційним судом у даній справі.
У п. 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» визначено, що в судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. В умовах дії такого принципу, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи при вирішенні позову, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог частково.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, з ОСОБА_2 на користьОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 401,26 грн. та апеляційної скарги - 601,89 грн., а всього 1 003,15 грн.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» - МедведченкоТетяни Миколаївни- задовольнитичастково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 жовтня 2018 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про солідарне стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, 3% річних та інфляційних втрат - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 21 912,13 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1 003,15 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 квітня 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай