Дата документу 28.03.2019 Справа № 333/323/17
Провадження № 11-кп/807/471/19
Єдиний унікальний № 333/323/17 Головуючий в 1-й інстанції - ОСОБА_1
Категорія -ч.2 ст.286 КК України Доповідач в 2-й інстанції - ОСОБА_2
28 березня 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, матеріали кримінального провадження, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2018 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Семипалатинськ, Республіка Казахстан громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі п.«є» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року №1810-VIII звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_7 по даному кримінальному провадженню не обирався.
Арешт майна - автомобіля «SCANIA R124», реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом «SCHMITZ SPR 24», реєстраційний номер НОМЕР_2 , накладений ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_11 21.11.2016 року, після набрання вироком законної сили - скасовано.
Цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 , на користь потерпілого ОСОБА_9 , моральну шкоду у розмірі 200000 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів при проведенні судових експертиз у розмірі 10559,36 грн.
Згідно зі змістом вироку, 17.11.2016 року, приблизно о 12 годині 30 хвилин, водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «SCANIA R124», реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом «SCHMITZ SPR 24», реєстраційний номер НОМЕР_2 здійснював рух по вул. Чумаченка в м. Запоріжжя, з боку вул. Космічної в напрямку вул. Європейської, зі швидкістю не менше 70 км/год, що перевищує максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті.
В цей же час, в районі буд. № 18, проїжджу частину вул. Чумаченка у недозволеному для цього місці, перетинав пішохід ОСОБА_12 , який рухався зліва направо за напрямком руху автомобіля «SCANIA R124».
Водій ОСОБА_7 , маючи об'єктивну можливість завчасно виявити на проїжджій частині пішохода ОСОБА_12 , та маючи при цьому технічну можливість уникнути наїзду на нього, своєчасних заходів до зниження швидкості аж до зупинки транспортного засобу не вжив і скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_12 .
Своїми діями водій ОСОБА_7 , згідно висновку судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод № 987/16 від 23.12.2016 року, порушив вимоги п.п. 12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, зі змінами № 869 від 21.10.2015 року, відповідно до яких:
п. 12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»;
п. 12.4. «у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.»;
п. 12.9. «Водієві забороняється:
б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7».
Порушення пункту 12.3 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 знаходиться в причинному зв'язку з подією даної дорожньо-транспортної пригоди.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_12 отримав смертельні тілесні ушкодження.
Так, згідно висновку судово-медичної експертизи № 3946 від 16.12.2016 року, смерть ОСОБА_12 настала від відкритої черепно-мозкової травми, яка виразилася в виникненні лінійного перелому кісток склепіння та основи черепа, забиття головного мозку, крововиливів під м'які мозкові оболонки і в м'які покриви голови, синця і саден в області голови, що ускладнилося набряком головного мозку.
Всі пошкодження, виявлені при експертизі трупа ОСОБА_12 , з огляду на їх морфологічні характеристики, могли утворитися 17.11.2016 року в результаті дорожньо-транспортної пригоди при зіткненні автомобіля, що рухається з пішоходом.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 зазначає, що вирок постановлений з порушенням норм процесуального та матеріального законодавства, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, призначене покарання не відповідає особі обвинуваченого. Вказівка суду про невизнання вини ОСОБА_7 , не відповідає дійсним обставинам, оскільки обвинувачений не погоджувався з висновком судової інженерно-транспортної експертизи, яка на думку останнього не відповідала дійсним обставинам справи. Однак, після того, як у обвинуваченого зникли всі сумніви щодо достовірності вихідних даних, які покладені в основу висновку додаткової судової інженерно-технічної експертизи №146-18 від 22.03.2018, останній щиро визнав свою провину у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушення. Судом не враховано та не зазначено покази свідка ОСОБА_13 суд необґрунтовано послався на те, що обвинувачений змінив свої покази. Також апелянт вказує на невідповідність висновків суду, стосовно врахування в якості доказу протоколу слідчого експерименту від 03.12.2016 за участю свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які під час судового розгляду вказували на невідповідність даних, зазначених у вказаному протоколі. На підставі чого, апелянт ставить під сумнів висновок експертизи №987/16 від 23.12.2016, при проведенні якої враховувались дані, отримані з протоколу слідчого експерименту від 03.12.2016. Крім того, в основу оскаржуваного вироку покладено висновок експерта №146-18 від 22.03.2018 та досудову доповідь органу пробації про обвинуваченого, які під час судового слідства не були оголошені судом та не досліджувались.
Судом необґрунтовано зроблено висновок, що обвинувачений не виконує обов'язок надавати матеріальну допомогу дружині загиблого. Разом з тим, судом встановлено, що після ДТП обвинувачений надавав грошові кошти потерпілій стороні на поховання, однак обвинувачений не працевлаштований, не є пенсіонером, тому додаткових грошей для надання допомоги не має. Крім того, тривалий час до обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту, у зв'язку з чим, він втратив наявний у нього неофіційний заробіток. Також слід врахувати, що цивільна відповідальність ОСОБА_7 застрахована, тому обговорення питання про невиконання обов'язку щодо відшкодування завданої шкоди, є передчасним.
Також апелянт посилається на необхідності зменшення терміну призначеного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, який встановлено судом на 3 роки.
В скарзі захисник посилається на те, що судом першої інстанції помилково задоволено позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 200000 грн., оскільки потерпілий ОСОБА_9 не є адвокатом, не є представником своєї матері ОСОБА_15 , а тому твердження суду про дію останнього в інтересах своєї матері є хибним, що унеможливлює задоволення позову на користь ОСОБА_9 про стягнення суми моральної шкоди.
Окремо апелянт зазначає, про порушення судом першої інстанції під час судового розгляду норм ст.376 КПК України. Зазначає, що в судових засіданнях від 25.09.2017 та 20.02.2018, після виходу суду з нарадчої кімнати, текст прийнятого рішення проголошує не головуючий суддя ОСОБА_1 , а третя невідома особа. Тому на думку апелянта постає питання про законність розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні та проведення повторної судової інженерно-транспортної експертизи.
Просить скасувати вирок та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі п. «є» ст.1 ЗУ «про амністію у 2016 році» звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання. В задоволенні цивільного позову ОСОБА_9 відмовити у повному обсязі. Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів при проведенні судових експертиз у розмірі 10559,36 грн.
Заслухавши в засіданні апеляційної інстанції доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; в судових дебатах: обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу; потерпілого, його представника і прокурора, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника та вважали вирок законним та обґрунтованим; перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання колегії суддів, вирок суду в цілому відповідає вказаними вимогам.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про кваліфікацію його дій за ч.2 ст.286 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження, підтверджені наявними доказами.
Доводи зазначені в апеляційній скарзі захисника на предмет порушення судом норм процесуального та матеріального законодавства, і невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження- є необґрунтованими. Формальні недоліки і порушення, на які вказує апелянт, не спростовують правильності остаточного рішення щодо обставин кримінального правопорушення, вини обвинуваченого і кваліфікації його дій. Крім того з позиції сторони захисту під час дебатів і останнього слова обвинуваченого, а також зі змісту апеляційної скарги випливало, що ОСОБА_7 свою вину визнавав і щиро розкаявся у вчиненому.
Розмір призначеного судом остаточного покарання (5 років позбавлення волі) у вказаному випадку, фактично відіграє другорядне значення, адже судом обвинувачений був звільнений від призначеного покарання на підставі п.«є» ст.1 Закону України «По амністію у 2016 році». Захисник же прохав призначити основне покарання у виді трьох років позбавлення волі і так само звільнити ОСОБА_7 від покарання на підставі Закону України «По амністію у 2016 році» (наслідки однакові - звільнення від основного покарання у виді позбавлення волі).
Посилання апелянта на предмет того, що судом при призначенні покарання не враховано щире каяття обвинуваченого, є необґрунтованими, оскільки з огляду на усі обставини провадження ( ОСОБА_7 46 разів притягався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР) і наслідки події (загибель людини), колегія суддів вважає, що висновок суду про необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, є обґрунтованим. Так само колегія суддів погоджується з розміром додаткового покарання і вважає його таким, що є законним і справедливим, який відповідає меті покарання.
Процесуальних порушень під час оголошення вироку, колегією суддів також не встановлено.
Разом з цим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта на предмет безпідставного часткового задоволення позову потерпілого і стягнення на його користь з обвинуваченого моральної шкоди у сумі 200 000 грн.
Так, задовольняючи позов в цій частині, суд послався на положення ст.1167 ЦК України відповідно до якої, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала. Однак при цьому суд залишив без уваги положення ч.2 ст.1168 ЦК України, яка по відношенню до ст.1167 ЦК України в цьому випадку фактично виступає як спеціальна до загальної.
Згідно з ч.2 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
З матеріалів провадження встановлено, що потерпілий ОСОБА_9 , не відноситься до осіб перелічених у ч.2 ст.1168 ЦК України хоча і виступає в інтересах своєї матері, яка є дружиною загиблого ОСОБА_12 і якій беззаперечно заподіяно моральну шкоду.
З огляду на вказані обставини рішення суду про часткове задоволення цивільного позову не можна визнати законним, тому вирок в цій частині підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду провадження в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства про стягнення моральної шкоди.
В решті вирок суду доречно залишити без змін.
З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2018 року, стосовно ОСОБА_7 , скасувати в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 , про стягнення моральної шкоди.
Призначити новий розгляд провадження в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства про стягнення моральної шкоди.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала Запорізького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4