Провадження № 11-кп/803/274/19 Справа № 200/18903/17 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
29 березня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №42017040000000541 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2018 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Дніпропетровськ, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України,
В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок суду скасувати, та ухвалити щодо нього виправдувальний вирок, у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-1 КК України та відсутністю самої події кримінального правопорушення.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час судового розгляду не було встановлено фактів, що вказують на умисел не подавати декларацію при звільненні, тим більше, що ця декларація була подана ним 23.06.2017 року та на момент складання обвинувального акту співробітникам прокуратури було відомо про подання ним декларації, таким чином в його діях можливо міститься склад адміністративного правопорушення за ст.172-6 КУпАП.
Вказує на те, що внесення відомостей до ЄРДР щодо нього на підставі рапорту прокурора ОСОБА_9 без обгрунтованого висновку НАЗК є безпідставним, а дії вказаного прокурора щодо перевірки декларацій на сайті НАЗК є перевищенням службових повноважень.
Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги надані стороною захисту в якості доказів листи УПП в м. Дніпро та НАЗК, які підтверджують, що ніяких повідомлень про необхідність подання декларації у строк 10 днів, згідно ст.49 Закону України “Про запобігання корупції”, на його адресу не надходило, таким чином, порушення прокурором ОСОБА_9 порядку перевірки факту подання декларації обмежило його права на виправлення помилки з неподання декларації у 10-денний строк після отримання повідомлення НАЗК про необхідність подання цієї декларації, що завдало істотної шкоди охоронюваним законам правам, та його правам подати декларацію у строк визначений Законом.
Також висновки суду про те, що рішення НАЗК № 3 від 11.08.2016 року щодо Роз'яснення для суб'єктів декларування застосування окремих положень Закону України “Про запобігання корупції” стосовно заходів фінансового контролю є підзаконним нормативним актом є невірним, оскільки останній абзац цього роз'яснення носить рекомендаційний характер та не містить нових правових норм, крім того це роз'яснення не має відмітки на сайті zakon.rada.gov.ua.
Вказує на те, що у відомості ознайомлення особового складу 6 роти 3 батальйону УПП у м. Дніпро ДПП НП України з дорученням № 3684/19/41-01/2017 “про організацію та забезпечення вимог ЗУ “Про запобігання корупції” в частині подачі декларацій за 2016 рік міститься не його підпис, про що він зазначав в судовому засіданні, однак суд першої інстанції проігнорував цей факт, та визнав вказану відомість належним та допустимим доказом.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_8 , у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-1 КК України.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що декларація обвинуваченим була подана 23.06.2017 року, про що стороні обвинувачення було відомо, а тому на момент складання обвинувального акту, а саме 31.10.2017 року, був відсутній факт неподання вказаної декларації.
Вказує, що посилання суду на те, що подання декларації після оголошення про підозру не може бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, а відсутність повідомлення НАЗК жодним чином не впливає на висновки суду є необгрунтованим, оскільки суд у цьому своєму рішенні не посилається на норми закону, які б передбачали таку заборону, окрім того, сторона захисту не просила суд про звільнення від кримінальної відповідальності на цій підставі, а лише зазначала факт подачі декларації до пред'явлення обвинувачення та вказувала на цей факт, як на доказ необізнаності обвинуваченого щодо строків подання декларації.
Зазначає, що обвинувачений не отримував попередження від НАЗК про необхідність подання декларації, та не мав змоги її подати у 10-денний строк, а тому рішення про внесення відомостей до ЄРДР за ст.366-1 КК України щодо ОСОБА_8 на підставі рапорту прокурора ОСОБА_9 без обгрунтованого висновку НАЗК є безпідставним.
Також посилається на те, що обставини, які б вказували на умисел обвинуваченого щодо вчинення ним інкримінованого йому злочину, ні під час досудового розслідування, ні під час судового слідства не встановлено.
Вказує на те, що ОСОБА_8 подав декларацію в той же день, коли йому стало відомо про необхідність та строки її подання, що свідчить про відсутність в його діях умислу щодо несвоєчасного подання декларації.
Посилається на те, що у відомості ознайомлення особового складу 6 роти 3 батальйону УПП у м. Дніпро ДПП НП України з дорученням № 3684/19/41-01/2017 “про організацію та забезпечення вимог ЗУ “Про запобігання корупції” в частині подачі декларацій за 2016 рік міститься підпис, який не належить ОСОБА_8 , про що останній зазначав в судовому засіданні, однак суд першої інстанції проігнорував цей факт, та визнав вказану відомість належним та допустимим доказом.
Зазначає, що обвинувачений був впевнений, що декларацію при звільненні він має подавати наступного року, оскільки саме про такий термін йшла мова в абзаці 3 листа ОСОБА_10 від 15.02.2017 року № 686/711/41/01-2017 “Про виконання вимог антикорупційного законодавства”, з яким ОСОБА_8 був ознайомлений під підпис 06.03.2017 року в день звільнення.
Висновки суду про те, що рішення НАЗК № 3 від 11.08.2016 року щодо Роз'яснення для суб'єктів декларування застосування окремих положень Закону України “Про запобігання корупції” стосовно заходів фінансового контролю є підзаконним нормативним актом є невірним, оскільки останній абзац цього роз'яснення носить рекомендаційний характер та не містить нових правових норм, крім того це роз'яснення не має відмітки на сайті zakon.rada.gov.ua.
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2018 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України, та призначено покарання у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн. з позбавленням права обіймати в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях всіх форм власності посади, пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків строком на 2 роки.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_8 , працюючи на посаді інспектора роти № 7 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в місті Дніпра Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в період 06.03.2017 року по 23.06.2017 року, перебуваючи на території м. Дніпра та області, в порушення вимог антикорупційного законодавства не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції» у зв'язку з припиненням діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави, за період з 01.01.2017 року по 06.03.2017 року за наступних обставин.
Відповідно підпункту «з» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є у тому числі поліцейські.
Відповідно до частин 1, 2 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» і «в» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язання щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» і «в» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.
Порядком перевірки факту подання суб'єктами декларування декларацій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» та повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про випадки не подання чи несвоєчасного подання таких декларацій, затвердженим Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 06.09.2016 № 19 передбачено, що припинення діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, є день видачі трудової книжки суб'єкту декларування, із зазначенням підстав такого припинення.
Згідно роз'яснень щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затвердженим Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11.08.2016 № 3, декларація суб'єкта декларування, який припиняє діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими таким суб'єктом декларування та містить інформацію станом на останній день такого періоду. Останнім днем такого періоду є день, що передує дню подання декларації.
Наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України підполковника поліції ОСОБА_10 від 01.03.2017 за № 76 о/с, лейтенант поліції ОСОБА_8 інспектор роти № 7 батальйону № 2 звільнений з 06.03.2017 року за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» та 06.03.2017 року йому було вручено трудову книжку.
Встановлено, що 17.03.2017 року ОСОБА_8 подав, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_8 у період з 01.01.2017 року по 06.03.2017 року був службовою особою, уповноважено на виконання функцій держави і місцевого самоврядування та зобов'язаний був у порядку і у строк до 24-00 години 06.03.2017 року подати до Єдиного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування декларацію, у зв'язку з припиненням діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави за період з 01.01.2017 року по 06.03.2017 року.
Таким чином, ОСОБА_8 , діючи умисно, достовірно знаючи про обов'язковість подання декларації у зв'язку з припиненням діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави, будучи попередженим 21.02.2017 року щодо необхідності декларування шляхом реєстрації та внесення відповідних відомостей на офіційному веб-сайті національного агентства з питань запобігання корупції, маючи реальну можливість, а також достовірно знаючи про те, що в строк 06.03.2017 року він зобов'язаний подати до Єдиного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування декларацію у зв'язку з припиненням діяльності, пов'язаної з виконання функцій держави за період з 01.01.2017 року по 06.03.2017 року - у період з 06.03.2017 по 23.06.2017 року, перебуваючи на території України, умисно не подав до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування декларацію у зв'язку з припиненням діяльності, пов'язаної з виконання функцій держави за період 01.01.2017 і 06.03.2017 року.
Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого та захисника, які в судовому засіданні підтримали доводи своїх апеляційних скарг, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали провадження в межах апеляційних скарг, обговоривши їх доводи, дослідивши докази в повному обсязі, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника задовольнити частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених кримінальним процесуальним законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно із ч.1 ст.92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладений на слідчого та прокурора.
Колегія суддів вважає, що вирок суду підлягає скасуванню з закриттям провадження по справі, а доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника щодо незаконності обвинувального вироку через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає такими, що заслуговують в цій частині на увагу з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст.94 КПК України суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів- з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Судом першої інстанції не було дотримано зазначених вимог, внаслідок чого він дійшов необґрунтованих висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, внаслідок чого судом були необґрунтовано відкинуті доводи захисту та обвинуваченого ОСОБА_8 щодо незаконності його засудження за ст. 366-1 КК України.
Апеляційним переглядом встановлено, що в обґрунтування винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за ст. 366-1 КК України суд першої інстанції поклав показання свідка ОСОБА_11 , яка повідомила, що про необхідність подання декларацій поліцейські повідомляються посередництвом месенджера «Вайбер», про що всі розписуються у відомості, свідка ОСОБА_12 , який також підтвердив, що про необхідність подання декларацій поліцейські повідомлялися посередництвом месенджера «Вайбер», їм давали незаповнені відомості, в яких він розписувався, а ОСОБА_8 свій підпис ніколи не ставив, матеріали особової справи ОСОБА_8 , протокол огляду від 26.06.2017, яким оглянуто лист начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №686/зн/41/4/01-2017 від 15.02.2017 року «Про виконання антикорупційного законодавства», яким звернуто увагу на недопущення порушень вимог п.2,3 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» (а.п.100), доручення начальника Управління патрульної поліції у м.Дніпрі ДПП НПУ №3684/19/41-01/2017 від 10.02.2017 «Про організацію та забезпечення виконання вимог ЗУ «Про запобігання корупції» в частині подачі декларації за 2016 рік», яким доручено керівникам відділів та секторів, командирам батальйонів Управління організувати вивчення Роз'яснення для суб'єктів декларування застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням НАЗК №3 від 11.08.2016 та пунктом 3 орієнтовано особовий склад на необхідність подання декларацій (а.п.53,101), відомість про ознайомлення особового складу 6 роти 3 батальйону УПП у м.Дніпрі ДПП НП України з дорученням №3684/19/41-01/2017, в якій ОСОБА_8 21.02.2017 поставив свій підпис про ознайомлення з ним (а.п.54), протокол огляду офіційного веб-сайту НАЗК від 23.06.2017, відповідно до якого виявлено щодо обвинуваченого один файл за датою публікації щорічної декларації 17.03.2017, інформаційну довідку щодо подачі обвинуваченим щорічної декларації за 2016 рік 17.03.2017 та ще однієї декларації 23.06.2017 в період з 22:57 по 23:38 години, повідомлення про підозру, яке вручене обвинуваченому 23.06.2017 о 15:30, тобто до часу подачі декларації.
Обвинувачений ОСОБА_8 вину у інкримінованих йому злочинах не визнав та заперечував наявність умислу неподання декларації.
Дослідивши докази, покладені в основу вироку, судова колегія дійшла висновку, що зазначені в ньому докази не доводять винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за ст. 366-1 КК України, на що суд першої інстанції не звернув уваги, з огляду на таке.
Згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення),
2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення,
3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат,
4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження,
5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання,
6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення,
7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
За положеннями ст.94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд - за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Обов'язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, за винятком випадків, передбачених ст.92 ч.2 КПК України, покладається на слідчого, прокурора, та, в установлених КПК України випадках - на потерпілого (ст.92 ч.1 КПК України).
Так, згідно обвинувального акту, дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфікуються стороною обвинувачення за ст.366-1 КК України, тобто умисне неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».
З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 366-1 КК України може виявлятися у формі умисного неподання суб'єктом декларування декларації.
З суб'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 366-1 КК України характеризується лише прямим умислом, тобто особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання, що передбачено ч.2 ст.24 КК України.
Відповідно до ст.49 Закону України «Про запобігання корупції»:
«2. Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов'язані перевіряти факт подання суб'єктами декларування, які в них працюють (працювали або входять чи входили до складу утвореної в органі конкурсної комісії, до складу Громадської ради доброчесності, відповідних громадських рад, рад громадського контролю, утворених при державних органах), відповідно до цього Закону декларацій та повідомляти Національне агентство про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку.
Національне агентство перевіряє факт подання відповідно до цього Закону декларацій особами, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону.
3. Якщо за результатами контролю встановлено, що суб'єкт декларування не подав декларацію, Національне агентство письмово повідомляє такого суб'єкта про факт неподання декларації, і суб'єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону.
Одночасно Національне агентство письмово повідомляє про факт неподання декларації спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції, а також керівнику державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, вищому органу управління відповідного громадського об'єднання, іншого непідприємницького товариства про факт неподання декларації відповідним суб'єктом декларування.»
Отже, законодавством передбачений порядок повідомлення суб'єкта декларування про факт неподання декларації та строк подання декларації після отримання зазначеного повідомлення.
Стороною обвинувачення не надано доказів того, що ОСОБА_8 отримував повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про факт неподання декларації, і таким чином не доведено, що ОСОБА_8 , у встановленому законом порядку був повідомленим про неподання декларації, після чого у передбачений ст.49 Закону України «Про запобігання корупції» десятиденний строк умисно не подав декларацію, тобто вчинив умисні протиправні дії щодо неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».
Зазначені положення Закону України «Про запобігання корупції» спростовують позицію прокурора щодо наявності умислу у ОСОБА_8 на неподання декларації, яку він подав після повідомлення про підозру.
Крім того, суд приймає до уваги, що показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , письмові докази, наявні в матеріалах кримінального провадження, не містять переконливих даних, які б безумовно свідчили про скоєння ОСОБА_8 інкримінованого злочину.
Так, ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду свідокОСОБА_11 не підтвердила, що ОСОБА_8 був попереджений про необхідність подання ним декларації у день звільнення, сама свідок не змогла надати відповідь на питання, коли саме слід подавати декларацію при звільненні, не надавав таких свідчень і свідок ОСОБА_12 .
Пояснення свідка ОСОБА_11 про те, що поліцейські ставили свої підписи на відомостях при ознайомленні із інформацією про необхідність подання декларацій не можуть свідчити про наявність умислу ОСОБА_8 на неподання ним декларації у день звільнення, оскільки дослідженням відомості про ознайомлення особового складу 6 роти 3 батальйону УПП у м.Дніпрі ДПП НП України з дорученням №3684/19/41-01/2017, яку суд першої інстанції прийняв до уваги, в ході апеляційного перегляду встановлено, що відомість складалась щодо необхідності подачі декларації за 2016 рік, про що у ній і зазначено, тоді як вказана відомість та доручення інформації про термін подання декларації при звільненні не містять (а.п.53,54,101), а ОСОБА_8 обвинувачується не у ненаданні декларації за 2016 рік, а у разі припинення діяльності, що є іншим видом декларації.
Відповідальність за ст.366-1 КК України настає за умисне неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».
Однак в разі припинення здійснення діяльності термін подання декларації ст.45 Закону України «Про запобігання корупції» не визначений взагалі.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.12 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство має право приймати з питань, що належать до його компетенції, обов'язкові для виконання нормативно-правові акти. При цьому згідно із ч.5 ст.12 Закону України «Про запобігання корупції» нормативно-правові акти Національного агентства підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 11.08.2016 №3, яке роз'яснює щодо строку подачі декларації при звільненні, має посилання на рекомендаційний характер, а тому відсутні підстави стверджувати про настання кримінальної відповідальності за його невиконання.
Рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 06.09.2016 №19, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 15.11.2016 за №1479/29609, стосується затвердження Порядку перевірки факту подання суб'єктами декларування декларацій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» та повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій, та передбачає у п.2, що припиненням діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування є день видачі трудової книжки суб'єкту декларування, із зазначенням підстав такого припинення. Разом з тим, строку подачі декларації при припиненні діяльності не визначено.
Крім того, у п.7 зазначеного Порядку вказано, що у випадку встановлення факту неподання декларації суб'єктом декларування Національне агентство письмово повідомляє такого суб'єкта про факт неподання декларації, і суб'єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію.
Однак такого повідомлення обвинуваченому не направлялось, що не вказує на наявність умислу на неподання декларації.
Наданий до суду лист начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №686/зн/41/4/01-2017 від 15.02.2017 року «Про виконання антикорупційного законодавства», яким звернуто увагу на недопущення порушень вимог п.2,3 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» (а.п.100), який містить витяги із ст.45 Закону України «Про запобігання корупції», не містять інформації щодо терміну подання декларації в разі припинення діяльності, а тому не може підтверджувати наявність умислу ОСОБА_8 на неподання ним декларації у день звільнення. Крім того, в частині відомостей щодо ознайомлення з цим листом прізвище обвинуваченого відсутнє (а.п.100 зворот).
Оцінивши надані докази кожен окремо та у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що інкриміноване обвинувачення та обставини, викладені в обвинувальному акті, базуються лише на припущеннях, які не давали підстав суду першої інстанції покласти їх в основу обвинувального вироку, встановлені в ході апеляційного перегляду обставини є підставою для розумного сумніву в доведеності вини обвинуваченого, оскільки надані докази не підтверджують наявність умислу обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, що свідчить про відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.4 ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.284 КПК України - кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Як витікає з положень ст.417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст.284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.
Отже, встановлені апеляційним судом вищезазначені обставини є підставою для скасування обвинувального вироку щодо ОСОБА_8 за ст. 366-1 КК України, та закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Повноваження щодо постановлення виправдувального вироку у суду апеляційної інстанції відсутні, крім того, в ході апеляційного перегляду не встановлено такої підстави для закриття кримінального провадження як відсутність події кримінального правопорушення, тому апеляційні скарги сторони захисту підлягають частковому задоволенню.
Запобіжний захід не обирався. Судові витрати у справі та речові докази відсутні.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2018 року - задовольнити частково.
Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2018 року щодо ОСОБА_8 - скасувати, кримінальне провадження №42017040000000541 щодо ОСОБА_8 за обвинуваченням за ст. 366-1 КК України закрити на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Кримінального касаційного суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
_____________ _________ __________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4