Справа № 275/1194/18
22 лютого 2019 року смт. Брусилів
Брусилівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючої судді Данилюк О. С.
за участю секретаря с/з ОСОБА_1,
позивача ОСОБА_2, представника позивача адвоката ОСОБА_3, представника відповідача адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Брусилів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про зміну формулювання причин звільнення, зобов'язання внести запис в трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ФОП ОСОБА_5 про зміну формулювання причин звільнення, зобов'язання внести запис в трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, в обґрунтування своїх позовних вимог зазначивши наступне. Так, з 01.10.2017р. він працював на посаді логіста у ФОП ОСОБА_5 29.10.2018р. на підставі наказу (розпорядження) № 179 від 12.11.2018р. його було звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпПУ, копію якого він отримав поштою 21.11.2018р. Вважає, що дії відповідача щодо його звільнення не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують його права. Зазначив, що 16.10.2018р. перебуваючи на робочому місці, в нього виникла конфліктна ситуація з відповідачем ОСОБА_5 через постійні примушування працювати понад встановлені норми часу без відповідного грошового відшкодування та несвоєчасну виплату заробітної плати. При цьому відповідач погрожував звільнити позивача за власною ініціативою. Наступного дня через погіршення стану здоров'я позивач звернувся до лікаря та був госпіталізований, про що повідомив відповідача, направивши йому копію медичної довідки про знаходження на лікарняному. Також 17.10.2018р. до даного листа позивач долучив заяву, в якій просив відповідача звільнити його до 30.10.2018р. на підставі ст. 38 КЗпПУ за власним бажанням. Цей лист зі всіма заявами відповідач отримав 22.10.2018р. На лікарняному позивач перебував з 17.10.2018р. до 27.10.2018р., по закінченні якого відправив ще один лист відповідачу з проханням надіслати йому копію наказу про його звільнення за власним бажанням та трудову книжку. 29.10.2018р. позивач не вийшов на роботу, оскільки розраховував, що відповідач вже виніс на підставі його заяви відповідний наказ. Однак 21.11.2018р. він отримав поштою від відповідача лист, в якому містилась копія наказу № 179 від 12.11.2018р. про його звільнення з 29.10.2018р. на підставі п. 4 ст. 40 КЗпПУ. Вважає вказаний наказ таким, що не відповідає вимогам трудового законодавства, оскільки він винесений «задніми числами», не містить посилання на частину ст. 40 КЗпПУ, а лише п. 4, підставою звільнення в ньому вказаний акт за результатами службового розслідування, що не передбачено законом. Вважає, що він завчасно попередив відповідача про своє звільнення та в заяві від 17.10.2018р. зазначив останній робочий день, тому неможливо вважати прогулом без поважних причин його відсутність на роботі після закриття лікарняного листа, а саме 29.10.2018р. Тому вважає, що відповідачем незаконно змінено визначену ним в своїй заяві про звільнення причину такого звільнення. Крім того, зазначив, що відповідач в порушення ст.ст. 47, 116, 117 КЗпПУ у день його звільнення не видав йому трудової книжки та не провів розрахунок, а також не виплатив йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Також вважає, що незаконним діями відповідача йому спричинена моральна шкода, яка полягає у приниженні, яке відчув позивач, коли його звільнили не за власним бажанням, а з ініціативи відповідача, у пов'язаних з цим переживаннях, перебуванні у постійному стресовому стані та необхідності звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Просив суд змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_2, вказаної у наказі ФОП ОСОБА_5 № 179 від 12.11.2018р., на розірвання трудового договору з ініціативи працівника на підставі ст. 38 КЗпПУ; зобов'язати ФОП ОСОБА_5 внести запис в трудову книжку ОСОБА_2 про зміну формулювання звільнення на підставі наказу № 179 від 11.12.2018р. з п. 4 ст. 40 КЗпПУ (вчинення прогулу без поважних причин) на ч. 1 ст. 38 КЗпПУ (звільнення за власним бажанням); стягнути з ФОП ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; стягнути з ФОП ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн.
Відповідач ФОП ОСОБА_5 подав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_2, згідно якого проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 заперечував через наступне. Так, 22.10.2018р. відповідач отримав від позивача ОСОБА_2 заяву з проханням звільнити його за власним бажанням без жодних посилань на поважні причини цього. Оскільки за вимогами ст. 38 КЗпПУ заява про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, подається працівником за два тижні до звільнення, позивач повинен був виконувати свої обов'язки до 05.11.2018р. Одночасно з заявою позивача про звільнення відповідач отримав заяву позивача про те, що він перебуває на лікарняному, додавши довідку Обласного медичного центру здоров'я та спортивної медицини Житомирської обласної ради від 17.10.2018р. При цьому в період з 17.10.2018р. до 22.10.2018р. позивач на зв'язок з відповідачем не виходив та на телефонні дзвінки не відповідав. 29.10.2018р. начальник відділу логістики ФОП ОСОБА_5 зателефонував у вказаний вище медичний заклад та дізнався, що лікарняний лист позивача закрито та останній повинен приступити до роботи 29.10.2018р., про що було складено доповідну записку, на підставі якої відповідачем було видано наказ про проведення службового розслідування та створено відповідну комісію. В ході проведення службового розслідування позивач на телефонні дзвінки членів комісії також не відповідав; за запит в медичний заклад відповідачем була отримана інформація щодо видачі ОСОБА_2 листка непрацездатності серія АДМ № 362109, який був закритий 27.10.2018р., та останній був зобов'язаний приступити до роботи 28.10.2018р. 02.11.2018р. на адреси позивача, зазначені в особовій картці, були направлені повідомлення з проханням надати пояснення по факту відсутності на робочому місці, на які від позивача відповіді не надходили. При цьому факти відсутності позивача на робочому місці були зафіксовані відповідними актами. Також членами комісії з проведення службового розслідування було здійснено виїзд за фактичною адресою проживання позивача, однак їм двері ніхто не відчинив, про що також було складено акт. 12.11.2018р. комісією був складений акт, згідно якого не було встановлено поважних причин відсутності позивача на робочому місці з 29.10.2018р. по 31.10.2018р. та рекомендовано застосувати до останнього дисциплінарне стягнення. На підставі зазначеного акту та всіх документів, отриманих в ході проведення службового розслідування, ФОП ОСОБА_5 було видано наказ № 179 від 12.11.2018р. про звільнення ОСОБА_2 з посади логіста на підставі п. 4 ст. 40 КЗпПУ (прогул) з 29.10.2018р., а саме першим днем, коли працівник повинен був з'явитись на роботі. При цьому відповідач зазначив, що саме така дата звільнення зазначена, оскільки позивач з дня виходу на лікарняний по день подання позову на робочому місці не з'являвся, до відповідача не звертався. При цьому згода профспілкової організації в даному випадку не вимагається через відсутність такої у ФОП ОСОБА_5
Також відповідач вказав, що 13.11.2018р. позивачу на адресу реєстрації та фактичного місця проживання, вказаних в особовій картці позивача, було направлено повідомлення про розірвання трудового договору на підставі п. 4 ст. 40 КЗпПУ з відповідною копією наказу та з проханням з'явитись для ознайомлення з матеріалами службового розслідування, для отримання повного розрахунку та трудової книжки, а також пропонувалось надати листок непрацездатності. Вказані повідомлення були отримані позивачем 20.11.2018р за адресою реєстрації, а 21.10.2018р. за місце фактичного проживання. Проте з дня отримання таких повідомлень від ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_5 жодних повідомлень не надходило, особисто він за отриманням розрахунку та трудової книжки не прибув. При цьому позивачу було нараховано 6979,98 грн., дані кошти були депоновані.
Крім того відповідач зазначив, що 05.11.2018р. від позивача на адресу відповідача надійшов лист з проханням направити трудову книжку та копію наказу про звільнення. Однак це не було зроблено, оскільки на той час тривало службове розслідування та не було прийнято рішення про звільнення останнього. В подальшому 20.12.2018р. за спливом місяця з моменту отримання позивачем повідомлення про звільнення та неявки останнього за трудовою книжкою та розрахунком, трудова книжка була направлена на адресу позивача та отримана ним 21.12.2018р.
Відповідач вважає, що ним було вжито всіх заходів для з'ясування обставин відсутності позивача на робочому місці, надано можливість надати пояснення з цього приводу, дотримано всіх інших вимог законодавства, а тому звільнення позивача відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства. Також відповідач заперечував понаднормову роботу позивача на його підприємстві та сварку з цього приводу 16.10.2018р. між ним та позивачем. Також зазначив, що копія заяви позивача про звільнення, додана до позовної заяви, не відповідає за змістом тій, що отримав відповідач та яка не містила жодних посилань на поважні причини звільнення, що, на думку відповідача, свідчить про маніпулювання фактами з боку позивача та підміну документів, тобто зловживання своїми правами.
Через викладене, на думку відповідача, не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди; крім того, саме позивач не з'являвся за отриманням належних йому коштів та трудової книжки.
Просив суд у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 22.01.2019р. після усунення позивачем ОСОБА_2 недоліків позовної заяви було відкрито спрощене позовне провадження та справу призначено до розгляду в судовому засідання на 22.02.2019р.
В судовому засіданні представник позивача адвокат ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_2 підтримав в повному обсязі з мотивів, викладених в позовній заяві, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача ФОП ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову ОСОБА_2 заперечував, підтримавши доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позову за безпідставністю.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 01.10.2017р. працював на посаді логіста у ФОП ОСОБА_5 на підставі укладеного безстрокового трудового договору № 2017 161 від 01.11.2017р. (а.с. 71).
17.10.2018р. позивачем ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_5 було направлено заяву про звільнення за власним бажанням до 31.10.2018р., яка була отримана відповідачем 22.10.2018р. (а.с. 42, 7).
Також окремою заявою ОСОБА_2 повідомив ФОП ОСОБА_5 про його знаходження з 17.10.2018р. на лікуванні в обласному медичному центрі здоров'я та спортивної медицини Житомирської обласної ради (а.с. 43).
Також судом встановлено, що 29.10.2018р. ОСОБА_2 не з'явився на роботі, про причини своєї відсутності ФОП ОСОБА_5 не повідомив, про що начальником відділу логістики ФОП ОСОБА_5 була складена доповідна записка та відповідний акт № 1 від 29.10.2018р.(а.с. 46, 48).
На підставі зазначених доповідної записки та акту наказом ФОП ОСОБА_5 № 10/29-1 від 29.10.2018р. було призначене службове розслідування за фактом відсутності логіста ОСОБА_2 на роботі та створено відповідну комісію (а.с. 47).
В ході проведення службового розслідування комісією 30.10.2018р. було здійснено виїзд за місцем проживання ОСОБА_2, під час якого було встановлено, що ОСОБА_2 вдома був відсутній, про що був складений акт (а.с. 50), також було отримано інформацію з Обласного медичного центру здоров'я та спортивної медицини Житомирської обласної ради про знаходження на лікарняному ОСОБА_2 з 17.10.2018р. по 27.10.2018р. та видачу йому лікарняного листа серії АДМ № 362109, який був закритий 27.10.2018р., та ОСОБА_2 мав приступити до роботи 28.10.2018р. (а.с. 54). Крім того ОСОБА_2 відповідним листом, отриманий позивачем особисто, пропонувалось надати пояснення з приводу відсутності на роботі (а.с. 55, 56).
12.11.2018р. за результатами проведеного службового розслідування комісією був складений акт № 5, згідно якого було встановлено, що ОСОБА_2 був відсутній на роботі 29.10.2018р., 30.10.2018р., 31.10.2018р. без поважних причин, визнавши це грубим порушенням трудової дисципліни, з огляду на що комісія рекомендувала накласти на ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення (а.с. 52).
Згідно наказу ФОП ОСОБА_5 № 179 12.11.2018р. ОСОБА_2 було звільнено з 29.10.2018р. з посади логісту відділу логістики ФОП ОСОБА_5 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин (а.с. 5).
12.11.2018р. на адресу проживання ОСОБА_2 було направлено повідомлення про розірвання трудового договору з пропозицією прибути до відділу кадрів ФОП ОСОБА_5 для ознайомлення з результатами службового розслідування, на підставі якого було розірвано трудовий договір, а також для отримання повного розрахунку, яке було особисто отримано позивачем 20.11.2018р. (а.с. 57, 58).
20.12.2018р. на адресу ОСОБА_2 за його письмовим зверненням та згодою було направлено поштою оригінал його трудової книжки (а.с. 59).
Згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Разом з тим, згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оскільки судом було встановлено, що позивачем ОСОБА_2 було направлено відповідачу ФОП ОСОБА_5 заяву про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, яку ФОП ОСОБА_5 отримав 22.10.2018р., то за вимогами ст. 38 ч. 1 КЗпП України позивач мав відпрацювати на підприємстві відповідача два тижні після зазначеної дати.
Враховуючи, що лікарняний лист, що був виданий позивачу ОСОБА_2 Обласним медичним центром здоров'я та спортивної медицини Житомирської обласної ради з 17.10.2018р., був закритий 27.10.2018р., у перший робочий день після цього, а саме 29.10.2018р. позивач мав приступити до роботи на підприємстві відповідача.
Зважаючи, що позивач без поважний причин 29.10.2018р. був відсутній на своєму робочому місці, що підтверджується актом службового розслідування, проведеним відповідачем, на думку суду, у відповідача ФОП ОСОБА_5 були наявні законні підстави для розірвання трудового договору з ОСОБА_2 саме згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Тому підстав для зміни формулювання причин звільнення ОСОБА_2, вказаного в наказі ФОП ОСОБА_5 № 179 від 12.11.2018р., суд не вбачає.
При цьому суд не приймає до уваги доводи позивача щодо наявності поважних причин, що зумовили неможливість продовження ним трудового договору з відповідачем та зобов'язували відповідача звільнити позивача у строк, вказаний у його заяві про звільнення, оскільки копія такої власноруч написаної заяви позивача, отримана 22.10.2018р. відповідачем та надана ним суду, жодних посилань позивача на неможливість продовження ним роботи на підприємстві відповідача не містить. Копія ж вказаної заяви, додана до позовної заяви позивачем, за змістом суттєво відрізняється від тієї заяви, що була отримана відповідачем, та не є достовірним доказом в розумінні ст. 79 ЦПК України.
Доводи позивача щодо неправомірності винесеного наказу про його звільнення через те, що його звільнено з 29.10.2018р., тоді як наказ було видано 12.11.2018р., на висновки суду не впливають. До того ж позивач дату свого звільнення в поданій позовній заяві не оскаржує.
Не є суттєвими та не впливають на висновки суду й зауваження позивача щодо незазначення частини ст. 40 КЗпП України в наказі відповідача № 179 від 12.11.2018р. Крім того, в наказі чітко вказано, що підставою розірвання трудового договору з позивачем є прогул, що відповідає змісту п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
При цьому згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи, що відповідач вживав передбачених законом заходів для проведення повного розрахунку з позивачем після його звільнення, про що свідчать надані суду докази направлення відповідного повідомлення на адресу позивача та його отримання останнім, і такий розрахунок не було проведено саме через бездіяльність позивача, який не звертався до відповідача за отриманням вказаних грошових коштів, які депоновані ФОП ОСОБА_5, в суду відсутні підстави для застосування положень ст. 117 КЗпП України.
Згідно ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи, що жодних порушень прав позивача ОСОБА_2 з боку відповідача ФОП ОСОБА_5 при його звільненні судом встановлено не було, на думку суду, відсутні підстави вважати, що діями відповідача ФОП ОСОБА_5 спричинена моральна шкоди позивачеві, з огляду на що відсутні підстави для її відшкодування.
Зважаючи на викладене, позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про зміну формулювання причин звільнення, зобов'язання внести запис в трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
Рішення постановлено суддею у нарадчій кімнаті.
СУДДЯ ОСОБА_6