Постанова
іменем України
28 березня 2019 року
м. Київ
справа № 154/3213/16
провадження № 51-6359км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 3 травня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016030060000334 за обвинуваченням
ОСОБА_9 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Львові, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 жовтня 2017 року ОСОБА_9 засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Прийняте рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за те, що він 24 квітня 2016 року о 18 годині керуючи технічно справним автомобілем марки «Volkswagen-Golf2»., д.р.н. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, рухаючись зі сторони м. Володимир-Волинський на 46 км+700 м автодороги «Ковель-Жовква», передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, був не уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміну, перевищив максимальну швидкість поза населеними пунктами, здійснив зіткнення із задньою частиною автомобіля марки «Урал-4320», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , який рухався в попутному напрямку та здійснював поворот ліворуч. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Volkswagen-Golf 2»., д.р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.
В прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення ОСОБА_9 вимог пунктів 2.3 (б), 12.1, 12.6, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України.
Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 3 травня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_9 залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що суддя місцевого суду упереджено проводив судовий розгляд, однак у його відводі стороні захисту було безпідставно відмовлено. Зазначає, що суд не надав належної оцінки доказам, зокрема експертному висновку щодо технічного стану автомобіля, який проведений з порушеннями вимог КПК. Крім того, зауважує, що факт перебування засудженого у стані алкогольного сп'яніння під час вчинення злочину не підтверджений належними та допустимими доказами, а для з'ясування всіх обставин дорожньо-транспортної пригоди не проведена автотехнічна експертиза. Ці порушення, на думку захисника, залишились поза увагою апеляційного суду, який провів розгляд з порушенням вимог ч.3 ст.404, ст.419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 просив задовольнити касаційну скаргу з викладених в ній підстав.
Потерпіла ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.
Прокурор ОСОБА_5 просила залишити судові рішення без зміни як законні, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи захисника щодо незгоди з оцінкою доказів, яка надана судами, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зазначене свідчить, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлені, зокрема, дотриманням порядку оцінки доказів і визначенням їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів повинна бути оцінена судом з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст.94 КПК України).
Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог, оскільки висновок про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, ґрунтується на об'єктивно з'ясованих обставинах та підтверджений доказами, які досліджено та оцінено за критеріями, визначеними у ст. 94 КПК України.
Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_9 та доведеності його вини у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, за обставин, викладених у вироку, суд обґрунтовано послався, у тому числі, на: показання засудженого, який не заперечував, що за проханням потерпілого сів за кермо належного останньому автомобіля та під час керування транспортним засобом порушив правила безпеки дорожнього руху; показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, які пояснили, що автомобіль марки «Урал-4320» під час руху призупинився для здійснення повороту наліво і в цей час із його задньою частиною відбулось зіткнення автомобіля марки «Volkswagen-Golf 2» під керуванням ОСОБА_9 , який рухався на високій швидкості, внаслідок чого передня частина цього автомобіля була пошкоджена, а водій та пасажир отримали численні травми та перебували без свідомості.
Показання свідків узгоджуються з даними, що містяться у протоколі огляду місця події від 24 квітня 2016 року, у якому зафіксовано, крім іншого, розташування транспортних засобів після зіткнення.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 30 червня 2016 року №53, у ОСОБА_15 виявлено численні тілесні ушкодження, які належать до тяжких як небезпечних для життя в момент заподіяння і викликали його смерть.
За результатами проведення огляду автомобіля марки «Урал-4320» у протоколі від 25 квітня 2016 року зафіксовано виявлені пошкодження його задньої правої частини, а також зазначено про результати перевірки рульового управління, гальмівної системи, освітлювальних і сигнальних приладів, вітрового і бокового скла, дзеркал заднього виду цього автомобіля, які знаходяться у технічно-справному стані.
Крім того, суд дослідив та визнав допустимим як доказ висновок експертизи технічного стану автомобіля «Volkswagen-Golf 2», з чим не погоджується захисник, оскільки вважає, що цей автомобіль під час огляду місця події був вилучений та в подальшому визнаний речовим доказом з порушенням вимог закону, а експерт не мав законних підстав для доступу до цього транспортного засобу. Проте доводи захисника є необґрунтованими.
Відповідно до ст.237 КПК України огляд - це слідча дія, під час якої слідчий, прокурор оглядає місцевість, приміщення, речі та документи з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. При проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Вилучені речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Разом з тим, на відміну від обшуку, вилучення таких речей під час огляду не завжди має примусовий характер пошуку прихованих слідів злочину та не пов'язане із вторгненням у сферу особистих прав та інтересів громадян.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що під час огляду місця події 24 квітня 2016 року був вилучений належний потерпілому (на праві користування) автомобіль «Volkswagen-Golf 2», за участю якого сталася дорожньо-транспортна пригода. У подальшому цей автомобіль у встановленому законом порядку був визнаний речовим доказом та приєднаний до матеріалів кримінального провадження.
Посилання захисника на необхідність обов'язкового отримання ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей при вилученні цього речового доказу є безпідставним з огляду на таке.
Збирання доказів, в тому числі й речових, відбувається через інститут слідчих дій. Не можна ототожнювати такі поняття, як слідчі дії та заходи забезпечення кримінального провадження. Неправильним є намагання шляхом застосування заходів забезпечення кримінального провадження досягти мети, яка саме таким заходам не властива. Зокрема, це стосується випадків, коли розглядається питання про тимчасовий доступ до речей і документів з метою збирання доказів.
Необхідно брати до уваги, що згідно з ч. 4 ст. 132 КПК України для оцінки потреб досудового розслідування слід враховувати можливість без застосування заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні. У цьому контексті потрібно зазначити, що речі і документи могли би бути отримані шляхом проведення слідчих дій, тобто без застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 223 цього Кодексу саме слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Зважаючи на наведене, підміна окремих процесуальних дій одного процесуального інституту процесуальними діями іншого такого інституту суперечить завданням кримінального провадження.
А тому всупереч доводам захисника закон не зобов'язував сторону обвинувачення отримувати у слідчого судді ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів для вилучення як речового доказу під час огляду місця дорожньо-транспортної пригоди належного потерпілому автомобіля, на якому були очевидні сліди кримінального правопорушення.
Твердження захисника про недопустимість як доказу висновку експертизи технічного стану автомобіля, зробленого шляхом безпосереднього дослідження експертом цього речового доказу, не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до цього докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Оскільки речові докази є джерелом отримання інформації, то для її безпосереднього отримання слід здійснити ряд процесуальних дій (огляд, експертизу та ін.). З огляду на те, що під час вилучення транспортного засобу та визнання його речовим доказом не встановлено таких обставин, які б згідно з положеннями ст.87 КПК України свідчили про недопустимість цього доказу, то відповідно немає підстав визнавати недопустимим доказом висновок проведеної щодо цього транспортного засобу технічної експертизи.
До того ж, всупереч доводам захисника, експерт, заявивши клопотання про забезпечення йому можливості безпосередньо оглянути транспортний засіб, який був об'єктом дослідження, за межі своїх повноважень не вийшов, а діяв згідно з обов'язками, передбачених положеннями ст. 69 КПК України.
Посилання у касаційній скарзі на те, що речові докази та отримані на підставі їх дослідження висновки експертиз не можуть бути визнані допустимими доказами, оскільки речові докази усупереч вимогам ст. 290 КПК України не відкривалися стороні захисту, також не заслуговують на увагу.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що стороні захисту були відкриті усі матеріали досудового розслідування, вручався реєстр цих матеріалів, в якому, зокрема, було зазначено про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів. Обвинувачений та його захисник не були позбавлені права ознайомитися із цими речовими доказами. Отже, порушень вимог ст. 290 КПК України не встановлено, а тому суд обґрунтовано взяв до уваги та поклав в основу вироку безпосередньо досліджені у судовому засіданні, крім іншого, постанову про визнання речових доказів та висновки експертів, які досліджували ці речові докази.
Доводи захисника щодо недоведення належними й допустимими доказами факту перебування ОСОБА_9 під час керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння є необґрунтованими з огляду на таке.
При встановленні зазначеної обставини суди попередніх інстанцій з'ясували, що з місця дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 був доставлений в лікарню у непритомному стані та з тяжкими травмами. У приймальному відділенні лікарні у нього був проведений відбір крові для хіміко-токсикологічного дослідження на наявність алкоголю, у подальшому відібрані біологічні проби були направлені у лабораторію, що окрім наданих прокурором письмових доказів, підтвердила допитана як свідок медична сестра. За результатами лабораторного дослідження виявлено вміст алкоголю у крові засудженого 1,6%, про що зазначено в аналізі №863, копія якого була досліджена судом. Крім того, під час судового розгляду прокурор здійснив відкриття стороні захисту додаткових матеріалів, серед яких повідомлення Волинського обласного наркологічного диспансеру від 15 травня 2017 року, згідно з яким підтверджено проведення зазначеного дослідження та його результатів.
Всупереч твердженням захисника, відбір та направлення на дослідження біологічних проб ОСОБА_9 для виявлення стану алкогольного сп'яніння проведено відповідно до правил, передбачених у пункті 12 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу на швидкість реакції, і проведення такого огляду (затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 зі змінами), а також у п. 14 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (затвердженої наказом МВС України, МОЗ України від 9 листопада 2015 року № 1452/735), якими встановлено порядок відповідного дослідження біологічного середовища водіїв - учасників дорожнього руху, які внаслідок ДТП перебувають у несвідомому стані або отримали тяжкі травми.
Доводи захисника про те, що копія медичного аналізу №863 з результатами дослідження вмісту алкоголю у крові ОСОБА_9 є недопустимим доказом з підстав лише відсутності оригіналу цього документа не відповідають приписам ст. 99 КПК України.
Так, частина 3 вказаної статті дійсно містить загальну норму про зобов'язання сторони кримінального провадження, потерпілого надати суду оригінал документа як джерела доказів.
Однак згідно з п. 1 ч. 5 ст. 99 КПК України, для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й інші відомості, якщо оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, якщо він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає.
Отже, з урахуванням того, що стороною обвинувачення надані достатні відомості на підтвердження змісту зазначеного документу, а тому його завірена копія, яка містить відомості щодо предмету доказування, передбаченим ст. 99 КПК України критеріям допустимості письмових доказів не суперечить.
Крім того, відкриття прокурором під час судового провадження стороні захисту додаткових документів як доказів факту перебування ОСОБА_9 у стані алкогольного сп'яніння не суперечить вимогам ст.290 КПК України, оскільки ці докази були отримані стороною обвинувачення саме під час судового провадження, натомість на момент звернення до суду з обвинувальним актом вони не існували.
Щодо тверджень захисника про те, що сторона обвинувачення не представила висновок автотехнічної експертизи на підтвердження події інкримінованого ОСОБА_9 злочину, то ці доводи стосуються неповноти судового розгляду, яка виходячи з вимог ст.438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Разом з тим, слід зазначити, що для встановлення обставин справи, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин.
У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з'ясувавши усі обставини, передбачені у ст.91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв'язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення проти безпеки дорожнього руху.
Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України, правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено.
Докази, на які послався суд у вироку, є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК України та не викликають у суду сумнівів у їх правдивості. А тому суд дійшов вмотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, за який його засуджено.
Отже, оскільки підстави визначені ст.242 КПК України для обов'язкового проведення автотехнічної експертизи у цьому провадженні відсутні, натомість інші зібрані у справі докази у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, а саме те, що дії водія ОСОБА_9 не відповідали зазначеним вище вимогам Правил дорожнього руху України і знаходяться в причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та її суспільно небезпечними наслідками (загибель потерпілого), доводи захисника про неналежне встановлення події цього злочину є непереконливими.
Покарання, призначене ОСОБА_9 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. 65 КК України.
У касаційній скарзі захисник стверджує, що суддя, який ухвалив вирок, підлягав відводу у зв'язку з упередженістю при розгляді цього кримінального провадження. Ці доводи були належним чином перевірені у встановленому ст.80 КПК України порядку та не знайшли свого підтвердження. З огляду на відсутність передбачених положеннями ст.75 КПК України обставин, які виключають участь судді в кримінальному провадженні, ухвалою від 16 серпня 2017 року у задоволенні заяви захисника про відвід судді відмовлено. Переконливих доводів, які б викликали сумнів в неупередженості судді під час розгляду цього кримінального провадження захисник у касаційній скарзі не наводить та з матеріалів справи таких обставин не вбачається. Сама по собі незгода захисника з конкретними рішеннями судді за результатами розгляду клопотань учасників процесу не може свідчити про упередженість та необ'єктивність судді та бути підставою для відводу.
Розглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника, суд апеляційної інстанції з достатньою повнотою перевірив викладені у скарзі доводи.
Безпідставними є твердження у касаційній скарзі захисника про порушення апеляційним судом вимог ч.3 ст.404 КПК України щодо повторного дослідження доказів, про що йшлося в поданому клопотанні, оскільки такий обов'язок на апеляційний суд законодавцем не покладається безумовно, а лише за наявності відповідних умов, яких апеляційним судом у даному випадку встановлено не було.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, як і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції не встановлено.
Враховуючи зазначене, підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
Вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 3 травня 2018 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_16 ОСОБА_2 ОСОБА_3