Постанова
Іменем України
28 березня 2019 року
м. Київ
справа № 501/2706/17
Провадження № 51-10256 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017160160001304 та № 120171601600001103 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Іллічівськ (м. Чорноморськ) Одеської області, проживає по АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 11 березня 2014 року за ч. 2 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України, на 4 роки 10 місяців позбавлення волі, звільненого 10 лютого 2016 року по відбуттю строку покарання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.185, ч. 2 ст. 187 КК України,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 31 серпня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за:
- ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі;
- ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_6 визначено остаточне покарання 7 років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 залишено без зміни до набрання вироком законної сили.
Вирішені питання про речові докази та цивільний позов у провадженні.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року це вирок залишений без зміни.
За вироком суду, ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він 14 серпня 2017 року, приблизно о 19 год. 20 хв., перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 , таємно повторно викрав майно потерпілого ОСОБА_8 , загальною вартістю 500 грн.
Крім того, 1 жовтня 2017 року, приблизно о 2 год., біля будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_6 , за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, умисно, з корисливих мотивів здійснили розбійний напад на ОСОБА_9 , застосували до нього насильство, яке є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, а саме - нанесли удари руками та ногами, в результаті чого потерпілий впав на землю, після чого особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, продовжила бити ОСОБА_9 , а ОСОБА_6 заволодів його майном на загальну суму 6800 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що суд першої інстанції вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 337 КПК України, що призвело до неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК України. Наголошує, що за формулюванням обвинувачення, яке викладене в обвинувальному акті, дії його підзахисного необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 186 КК України. Зазначає, що апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув, обставини, встановлені під час кримінального провадження, повторно не дослідив, відповідей на доводи апеляції не надав, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ухвалу апеляційного суду вважав законною і обґрунтованою та заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, по епізоду від 14 серпня 2017 року, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 185 КК України, та призначене покарання за даним законом, у касаційному порядку не оспорюються.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й вмотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 404 КПК України, апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
За вимогами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Недотримання вказаних положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Під час перегляду вироку щодо ОСОБА_6 апеляційний суд зазначених вимог закону не дотримався.
З матеріалів провадження вбачається, що захисник засудженого, не погодившись із вироком суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу.
Зокрема, в апеляційній скарзі, захисник просив змінити вирок суду, перекваліфікувати дії його підзахисного з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України та відповідно призначити покарання за цим законом. На обґрунтування своїх вимог вказував, що суд першої інстанції вийшов за межі висунутого обвинувачення, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 337 КПК України, що призвело до неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 . Стверджував, що за обвинуваченням, яке викладене в обвинувальному акті, дії його підзахисного необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 186 КК України. Повідомляв, що згідно обвинувального акту ОСОБА_6 не обвинувачувався у вчиненні розбійного нападу, а також у нанесенні ударів потерпілому ногами та руками, в результаті чого потерпілий впав на землю, а невстановлена особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, продовжила бити потерпілого. Наголошував, що його підзахисному не висувалося обвинувачення щодо заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, перелічених у висновку експерта, а короткочасний розлад здоров'я взагалі не інкримінувався.
Проте, суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, ретельно не перевірив усіх доводів і не дав на них вичерпних відповідей. В своїй ухвалі, по суті виклав зміст вироку, відображені в ньому докази та висновки місцевого суду попри те, що вони оспорювалися. Також, апеляційний суд зазначив, що при розгляді справи в суді першої інстанції прокурор встановивши ряд неточностей в обвинувальному акті, змінив обвинувачення та затвердив його.
Переглядаючи вирок місцевого суду, апеляційний суд не врахував вимоги ч. 1 ст. 337 КПК України, відповідно до яких судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Як вбачається з матеріалів провадження, відповідно до формулювання обвинувачення у зміненому обвинувальному акті (а.к.п. 150 - 156 том №1) ОСОБА_6 , крім іншого, обвинувачувався у тому, що він 1 жовтня 2017 року, приблизно о 2 год., біля будинку АДРЕСА_3 , за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, умисно, з корисливих мотивів здійснили розбійний напад на ОСОБА_9 , застосувавши до нього насильство, яке є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, заволоділи майном останнього на загальну суму 6800 грн.
При цьому ОСОБА_6 не висувалось обвинувачення у нанесенні потерпілому ударів руками та ногами, в результаті чого останній впав на землю, після чого особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, продовжила бити потерпілого, як про це обґрунтовано зазначає захисник.
Таким чином, місцевий суд, ухвалюючи вирок, вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, що погіршило становище ОСОБА_6 та позбавило можливості належного захисту від пред'явленого обвинувачення.
Погоджуючись із рішенням місцевого суду про правильність кваліфікації дій ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 187 КК України, апеляційний суд не з'ясував суті обсягу пред'явленого обвинувачення та обставин, які належать до предмета доказування в юридичному розумінні, з урахуванням усіх зазначених в зміненому обвинувальному акті кваліфікуючих ознак злочину та належно не перевірив правильності встановлення у вироку фактичних обставин кримінального провадження. Умотивованої позиції з цього питання на спростування аргументів захисника в ухвалі не міститься.
За таких обставин ухвалу суду апеляційної інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно усунути вказані недоліки та ухвалити рішення, яке буде відповідати вимогам кримінального процесуального закону.
Як вбачається із матеріалів провадження та судових рішень, до набрання вироком законної сили, місцевий суд залишив ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Вирішуючи питання щодо цього заходу забезпечення кримінального провадження після скасування ухвали суду апеляційної інстанції, колегія суддів Верховного Суду враховує таке.
Касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням певних особливостей (стаття 434 КПК України). У свою чергу ст. 418 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу, який зобов'язує суд, серед іншого, вирішити питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Беручи до уваги мету застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яка передбачає досягнення дієвості цього провадження (стаття 131 КПК України), з огляду на необхідність попередження ризику переховування ОСОБА_6 від суду під тиском тягаря можливого відбування покарання за вироком місцевого суду, враховуючи, що він раніше неодноразово судимий, обвинувачується, в тому числі, у вчиненні тяжкого злочину, суд вважає за необхідне обрати щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб.
Керуючись ст. ст. 434, 436, 438 КПК України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 26 травня 2019 року включно.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_11