Постанова
Іменем України
13 березня 2019 року
м. Київ
справа № 286/4169/17
провадження № 61-37880 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Гулька Б. І., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 21 травня 2018 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Григорусь Н. Й.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» (далі ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат») про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з 13 серпня 2013 року по
01 вересня 2017 року він працював у відповідача на посаді електрика цеху та був звільнений з займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Однак, в день звільнення відповідач не виплатив всі належні йому суми. На його звернення керівник товариства запевняв, що заборгованість буде погашено в найближчий час, однак своїх обіцянок не виконав. Невиплатою належних йому грошових сум при звільненні відповідачем порушено його права на задоволення його життєвих потреб, що завдавало моральні страждання.
Посилаючись на наведене, просив стягнути з ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат» заборгованість по заробітній платі за
лютий-серпень 2017 року у розмірі 15 594,42 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 02 вересня 2017 року по
24 січня 2017 року у розмірі 17 150,76 грн, та на відшкодування моральної шкоди 15 594,42 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 23 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 15 594,42 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 17 150,76 грн та 2 400,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 із займаної посади не здійснив повного розрахунку по заробітній платі, а тому відповідно до статті 117 КЗпП України з роботодавця на користь працівника додатково підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення. Оскільки позивач у зазначеній частині позовні вимоги не уточнював, суд дійшов висновку, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку по 24 січня 2018 року, в межах позовних вимог. Суд вважав обрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення його трудових прав, розмір якої з урахуванням принципів розумності та справедливості визначив у сумі 2 400, 00 грн.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 21 травня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат» задоволено частково, рішення Овруцького районного суду Житомирської області від
23 лютого 2018 року скасовано у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалено у цій частині нове рішення.
Стягнуто з ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 3 095,67 грн (без урахування податків та обов'язкових платежів) за період 27 грудня 2017 року по 24 січня 2018 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про не виконання відповідачем вимог статей 115, 116 КЗпП України щодо виплати заробітної плати за період з лютого по серпень 2017 року, а тому суд першої інстанції обгрунтовано стягнув з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 15 594,42 грн та частково задовольнив вимоги про відшкодування моральної шкоди, з урахуванням тривалості та істотності порушення трудових прав ОСОБА_1 Оскільки позивач у день звільнення, 01 вересня 2017 року, не працював, що підтверджується табелем робочого часу та розрахунковим листком за вересень 2017 року, з вимогою про виплату заробітної плати звернувся
26 грудня 2017 року шляхом подання позовної заяви до суду, періодом затримки виплати належних йому сум при звільненні є період з 27 грудня 2017 року по 24 січня 2018 року (в межах позовних вимог), тобто 19 робочих днів, що становить 3 095, 67 грн.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1, у якій він просив скасувати постанову Апеляційного суду Житомирської області від 21 травня 2018 року у частині вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та залишити в силі у цій частині рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 23 лютого 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції покладався на неналежні докази, зокрема табель обліку робочого часу по електроцеху ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат» за вересень
2017 року, у якому відсутні відомості щодо ОСОБА_1, хоча останнім його робочим днем було 01 вересня 2017 року, а тому він повинен був містити відомості про явку чи неявку його на робоче місце. Відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на спростування факту відпрацювання ним 01 вересня 2017 року повного робочого дня, в кінці якого заявник отримав трудову книжку без належного йому розрахунку. Крім того, апеляційний суд невірно розрахував розмір середньоденного заробітку за липень-серпень 2017 року, оскільки при його розрахунку не урахував індексацію заробітної плати за серпень 2017 року у розмірі 62,31 грн та доплати за шкідливі умови праці за серпень 2017 року у розмірі 82,11 грн.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в частині вирішення позовних вимог про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, а тому постанова апеляційного суду в цій частині у касаційному порядку не переглядається.
Перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваної постанови, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат» з 2013 року по 01 вересня
2017 року на посаді електрика цеху.
Наказом від 30 серпня 2017 року № 60-к його звільнено з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, в трудовій книжці здійснено запис про звільнення з 01 вересня 2017 року, яка була йому видана в цей день.
В період з лютого по серпень 2017 року заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась, але не виплачувалась.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звiльненнi працiвника виплата всiх сум, що належать йому вiд пiдприємства, установи, органiзацiї, провадиться в день звiльнення. Якщо працiвник в день звiльнення не працював, то зазначенi суми мають бути виплаченi не пiзнiше наступного дня пiсля пред'явлення звiльненим працiвником вимоги про розрахунок. В разi спору про розмiр сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цiй статтi строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать в день звільнення; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд виходив з того, що 01 вересня 2017 року, в день звільнення, позивач був відсутній на робочому місці, що підтверджується наданим відповідачем табелем обліку робочого часу за вересень 2017 року, з вимогою про проведення розрахунку позивач звернувся шляхом подання позову до суду 27 грудня 2017 року, а тому саме з цієї дати необхідно обраховувати період затримки відповідачем розрахунку при звільненні.
Оскільки останнім робочим днем ОСОБА_1 є день звільнення 01 вересня 2017 року, і в цей день йому була видана трудова книжка, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що не проведення розрахунку з позивачем в день звільнення відбулося з вини ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат», а тому затримку розрахунку при звільненні позивача необхідно обраховувати з дня звільнення позивача, а не з моменту звернення до суду, як помилково вважав суд апеляційної інстанції.
Щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.
За змістом статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами та доповненнями) (далі Порядок).
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Апеляційний суд наведеного не урахував та здійснив розрахунок середньоденної заробітної плати, виходячи із заробітної плати позивача за липень-серпень 2017 року без урахування усіх її складових, зокрема не урахував індексацію заробітної плати за серпень 2017 року у розмірі 62,31 грн та доплати за шкідливі умови праці за серпень 2017 року у розмірі 82,11 грн.
Натомість суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, що підлягають застосуванню, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2017 року по
24 січня 2018 року у розмірі 17 150,76 грн є таким, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд помилково скасував у цій частині законне та обгрунтоване рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яке відповідає вимогам закону, постанова Апеляційного суду Житомирської області від 21 травня 2018 року у цій частині підлягає скасуванню, із залишенням в цій частині у силі рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 23 лютого 2018 року.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 21 травня 2018 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, залишити в силі у цій частині рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 23 лютого 2018 року.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: Б. І. Гулько
А. С. Олійник
С.О. Погрібний
Г. І. Усик