Постанова
Іменем України
13 березня 2019 року
м. Київ
справа № 643/207/16-ц
провадження № 61-33638св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Гулька Б. І., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 червня 2016 року у складі судді Ференчук О. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області
від 08 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Івах А. П., Бездітка В. М., Пономаренко Ю. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (далі - ПАТ «СК «Країна») про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої смертю потерпілого.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 21 лютого 2014 року ОСОБА_2, керуючи автобусом «БАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності приватному підприємству «ТМ-Віра»
(далі - ПП «ТМ-Віра»), не знижуючи швидкості перетнув на червоний сигнал світлофора пішохідний перехід, внаслідок чого здійснив наїзд на її
чоловіка - ОСОБА_3, який внаслідок отриманих тілесних ушкоджень
помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в Харківській міській клінічній лікарні невідкладної швидкої медичної допомоги ім. Мещанінова.
Вироком Московського районного суду м. Харкова від 26 червня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального Кодексу України (порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами, що спричинило смерть потерпілого).
Цивільно-правова відповідальність власника наземного транспорту, яким вчинено наїзд на її чоловіка, застрахована в ПАТ «СК «Країна» на підставі договору № АС/7421726.
20 серпня 2015 року вона звернулася до відповідача із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної смертю близької особи, на яку отримала відповідь про відмову.
Посилаючись на те, що внаслідок втрати близької людини змінився її життєвий уклад, вона зазнала значних моральних страждань, просила стягнути з ПАТ «СК «Країна» 43 848, 00 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, 14 616 ,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 4 000, 00 грн судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 червня 2016 року позов задоволено.
Стягнуто з ПАТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_1 шкоду, завдану смертю потерпілого, у розмірі 43 848,00 грн, 14 616,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 4 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є особою пенсійного віку, втратила єдину рідну їй людину - чоловіка, з яким проживала разом, розмір пенсійних виплат якого значно перевищував її дохід, у зв'язку з чим наявні підстави вважати, що вона перебувала на утриманні свого чоловіка, а тому має право на відшкодування шкоди, заподіяної його смертю у розмірі 36 мінімальних заробітних плат. Крім того, відповідач зобов'язаний відшкодувати завдану ОСОБА_1 моральну шкоду, достатній і обгрунтований розмір якої складає 14 616, 00 грн, а також відшкодувати понесені нею витрати за надання правової допомоги.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 серпня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «СК «Країна» відхилено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 червня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є обгрунтованими, відповідають вимогам закону і фактичним обставинам справи та не спростовані доводами апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у жовтні 2016 року, ПАТ «СК «Країна», посилаючись на неправильне застосування судам першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили коло утриманців померлого, та стягуючи на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 36 мінімальних заробітних плат, що є загальним сукупним розміром страхового відшкодування для всіх утриманців померлого. При цьому не звернули увагу на довідку
ЖК «Комунальщик-1» від 22 жовтня 2015 року, відповідно до якої до складу сім'ї померлого входить також його дочка - ОСОБА_4, а тому стягнення страхового відшкодування лише на користь позивача, порушує права ОСОБА_4 на отримання належної їй частки страхового відшкодування. Єдиним належним та допустим доказом, що підтверджує право особи на отримання страхового відшкодування є свідоцтво про право на спадщину, доказів на підтвердження перебування позивача на утриманні померлого, ОСОБА_1 не надала. Крім того, вирішуючи питання про відшкодування витрат, понесених на правову допомогу, суд першої інстанції залишив поза увагою встановлений законодавством граничний розмір компенсації таких витрат, а також відсутність доказів на підтвердження понесених нею витрат, зокрема розрахунку.
Касаційна скарга не містить доводів, що зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями попередніх інстанцій в частині відшкодування моральної шкоди, а тому в цій частині судові рішення не підлягають перегляду в касаційному порядку (статті 400 ЦПК України).
ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не подала.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
05 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклик) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлені судами фактичні обставини справи
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_3
Згідно висновку судово-медичної експертизи від 28 лютого 2014 року
№ 66-Ат/14 причиною смерті ОСОБА_3 є важка сукупна травма тіла, яку він отримав 21 лютого 2014 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - наїзду автобусом «БАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2
Вироком Московського районного суду м. Харкова від 26 червня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Цивільно-правова відповідальність власника автобуса «БАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1, - ПП «ТМ-Віра» застрахована в ПАТ «СК «Країна» згідно з полісу № АС/7421726.
20 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до ПАТ «СК «Країна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого та моральної шкоди.
20 листопада 2015 року ПАТ «СК «Країна» повідомила ОСОБА_1 про відсутність підстав для здійснення страхової виплати у зв'язку з ненаданням свідоцтва про право на спадщину та довідки про надання пенсії по втраті годувальника.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 979 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон).
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями статті 27 Закону встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є прямим наслідком цієї ДТП.
Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого, право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Шкода відшкодовується, зокрема, одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, ? до досягнення ними чотирнадцяти років.
Пунктом 27.3 Закону визначено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим); загальний розмір страхового відшкодування цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.
Для отримання страхового відшкодування, матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, встановлено спеціальний порядок, який включає в себе обов'язкове подання потерпілим чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, страховику заяви про страхове відшкодування з наданням документів, перелік яких закріплений у п. 35.2 вказаної статті, а саме: а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого;
д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого;
е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника; є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).
Підпунктом «е» пункту 35.2 статті 35 Закону не встановлено чіткого переліку документів на підтвердження факту перебування особи на утриманні потерпілого, а тому необхідно дійти висновку, що такими документами можуть бути, в тому числі, надана довідка житлово-експлуатаційної організації з місця проживання (реєстрації) або довідка органу місцевого самоврядування про перебування на утриманні чи про спільне проживання із заявником.
Звертаючись до ПАТ «СК «Страхування» із заявою про виплату страхового відшкодування, ОСОБА_1 на підтвердження перебування її на утриманні ОСОБА_3 надала довідку ЖК «Комунальщик-1» від 22 жовтня 2015 року за вих. № 190, з якої убачається, що ОСОБА_1 з 04 листопада 2009 року по теперішній час проживає у квартирі АДРЕСА_1, до складу сім'ї якої належали: ОСОБА_3, який був знятий з реєстрації з 05 березня 2014 року у зв'язку зі смертю та дочка -
ОСОБА_4, а також довідки, надані Управлінням Пенсійного фонду України в Московському районі у м. Харкові про отримані ОСОБА_3 та
ОСОБА_1 доходи.
Зазначені документи обгрунтовано визнано судами, як допустимі докази на підтвердження перебування позивача на утриманні померлої особи, з яких убачається, що пенсія позивача є значно меншою за розмір пенсії її померлого чоловіка.
Щодо оцінки доводів касаційної скарги про не надання позивачем до заяви про виплату страхового відшкодування свідоцтва про право на спадщину.
Відмова у здійсненні страхового відшкодування, відповідно до вимог статті 37 цього Закону, можлива за наявності виключних таких підстав:
37.1.1. навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;
37.1.2. вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону);
37.1.3. невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди;
37.1.4. неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
37.2. Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
37.3. Незадовільне фінансове становище страховика (МТСБУ) не є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Зазначені вимоги закону не містять, наведених відповідачем підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, як не надання свідоцтва про право на спадщину.
Ураховуючи наведене, суди дійшли обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача регламентної виплати.
Посилання ПАТ «СК «Країна» на те, що задовольняючи позовні вимоги
ОСОБА_1про стягнення страхового відшкодування у розмірі 36 мінімальних заробітних плат, що є загальним розміром страхового відшкодування на всіх утриманців, суди попередніх інстанцій попередніх інстанцій не урахували, що до складу сім'ї загиблого ОСОБА_3 входить його дочка - ОСОБА_4, яка має право на відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого та моральної шкоди у рівних частинах, Верховний Суд відхиляє як таке, що не впливає на правильність висновків судів, оскільки ОСОБА_4 таких вимог не заявляла. Крім того доводи заявника про наявність у ОСОБА_4 права на відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого та можливість пред'явлення нею такого позову, грунтується на припущеннях.
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу.
Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України 2004 року судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 79 ЦПК України 2004 рокудо витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», діючого на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України
2004 року).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, їх граничний розмір визначено відповідним законом.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги.
Стороною має бути документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, зокрема: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про їх оплату та деталізований розрахунок таких витрат.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу ОСОБА_1 надала договір про надання правової допомоги від 21 серпня 2015 року, укладений між нею та Адвокатським об'єднанням «Ледаправо», зі змісту якого не вбачається у якій справі сторони погодили надання правової допомоги, та квитанцію до прибуткового касового ордера від 21 серпня
2015 року № 21 про сплату нею 4 000, 00 грн. Документів, які б підтверджували склад та розрахунок таких витрат, акт приймання-передачі наданих послуг, матеріали справи не містять, а тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, неправильно застосував положення Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», діючого на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, не звернули увагу, що зі змісту договору про надання правової допомоги неможливо ідентифікувати в межах якої справи сторони договору погодили надання/отримання правових послуг, а також на відсутність розрахунку вартості надання таких послуг та акту приймання-передачі виконаних робіт, у зв'язку з чим дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення вимог про відшкодування витрат на правову допомогу.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу у підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.
В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова
від 23 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області
від 08 вересня 2016 року необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 08 вересня 2016 року в частині вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу скасувати, та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на правову допомогу.
В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова
від 23 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області
від 08 вересня 2016 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: Б. І. Гулько
А.С. Олійник
С.О. Погрібний
Г.І. Усик