24 січня 2019 року
м. Київ
справа № 755/3571/18
провадження № 61-677ск19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_4,
суб'єкт оскарження - державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Удавіцька Євгенія Валентинівна,
стягувач - Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк»,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року у справі за скаргою ОСОБА_4 на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Удавіцької ЄвгеніїВалентинівни, за участю стягувача - Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк»,
У березні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із скаргою, в якій просив визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Удавіцької Є. В.щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 53354321 від 7 лютого 2017 року після спливу строків для пред'явлення виконавчого документа до виконання, а також не виключено, використання підробленого виконавчого документа; скасувати постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 53354321 від 7 лютого 2017 року як незаконну; поновити строк для подання скарги.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року ОСОБА_4 поновлено процесуальний строк на звернення із скаргою на дії державного виконавця та відмовлено у задоволенні скарги.
Постановою Київського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року - без змін.
У грудні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до змісту пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Згідно з частиною п'ятою статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Розглядаючи скаргу суди встановили, що 16 лютого 2011 року Дніпровським районним судом м. Києва було видано п'ять виконавчих листів на виконання рішення від 16 листопада 2009 року у справі № 2-2080/1/09 про солідарне стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь АБ «Укргазбанк» заборгованості у розмірі 96 965,01 доларів США та 19 988,88 грн, строком пред'явлення до виконання три роки.
Виконавчий лист неодноразово пред'являвся стягувачем до виконання, в останнє був пред'явлений на виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
7 лютого 2017 року старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Удавіцькою Є. В. відкрито виконавче провадження № 53354321 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2080/1/09, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 16 лютого 2016 року.
На підставі заяви представника стягувача від 13 квітня 2018 року державним виконавцем 13 червня 2018 року винесено постанову про виправлення помилки у процесуальних документах, якою змінено дату видачі виконавчого документа з
16 лютого 2016 року на 16 лютого 2011 року.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У пунктах 6 та 7 розділу ХІІІ«Прикінцеві та перехідні положення» Закону
№ 1404-VIII (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавчем оскаржуваної постанови) визначено, що рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Згідно зі статтею 12 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавчем оскаржуваної постанови) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються
у разі:1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання
судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.
Судами попередніх інстанцій за матеріалами виконавчого провадження встановлено, що банк неодноразово пред'являв зазначений виконавчий документ до примусового виконання, а у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються. За таких обставин твердження ОСОБА_4щодо відкриття державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Удавіцькою Є. В. виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, в якого закінчився строк пред'явлення до виконання, не відповідають дійсним обставинам справи та положенням Закону № 1404-VIII, тому є необґрунтованими.
Виходячи зі змісту касаційної скарги й оскаржуваних ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року, касаційна скарга ОСОБА_4 є необґрунтованою. Правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення; ухвалені у справі судові рішення не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваних судових рішень.
Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність порушень прав та інтересів заявника через допущення державним виконавцем помилки у тексті постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки як встановлено судами виконавче провадження було відкрито саме на підставі виконавчого листа виданого 16 лютого 2011 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до
уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити
в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»
від 18 липня 2006 року).
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення нових доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції під час касаційного перегляду справи.
Оскільки ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року є законними і обґрунтованими, прийнятими із додержанням норм права, й оскаржувані судові рішення не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 колегія суддів відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського районного суду
м. Києва від 24 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду
від 5 грудня 2018 року у справі за скаргою ОСОБА_4 на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у
м. Києві Удавіцької Євгенії Валентинівни, за участю стягувача - Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк».
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов
В. А. Стрільчук