Постанова
Іменем України
27 березня 2019 року
м. Київ
справа № 462/8526/14-ц
провадження № 61-11705св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
суб'єкти оскарження - посадові особи Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції та Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 07 грудня 2016 року у складі судді Бориславського Ю. Л. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2017 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Ніткевича А. В.,
Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2016 року ОСОБА_1звернувся до суду зі скаргою, яку уточнив у процесі розгляду справи, про визнання неправомірними дій посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - Залізничний ВДВС Львівського МУЮ) та Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» (далі - ДАП «Львівські авіалінії»), скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, зобов'язання вчинити певні дії. Обґрунтовуючи вимоги скарги, ОСОБА_1посилався на те, що 04 червня 2015 року Залізничний районний суд міста Львова ухвалив заочне рішення про стягнення з ДАП «Львівські авіалінії» на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з урахуванням індексації та компенсації в сумі 1 583 279,32 грн та 10 000 грн - на відшкодування моральної шкоди. Зазначене рішення набрало законної сили 21 липня 2015 року, а 29 липня 2015 року місцевим судом було видано виконавчий лист. 05 серпня 2015 року Залізничним ВДВС Львівського МУЮ відкрито виконавче провадження, однак 30 вересня 2015 року було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження та надіслано виконавчий документ ліквідаційній комісії ДАП «Львівські авіалінії». Боржник є державним підприємством і рішення суду повинно виконуватися відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», однак суб'єкти оскарження проігнорували ці вимоги законодавства. Враховуючи викладене, ОСОБА_1просив: визнати неправомірними дії посадових осіб боржника - ДАП «Львівські авіалінії» і Залізничного ВДВС Львівського МУЮ, які виявилися у невиконанні рішення суду; скасувати постанову Залізничного ВДВС Львівського МУЮ від 30 вересня 2015 року про закінчення виконавчого провадження ВП №48331832; зобов'язати посадових осіб ДАП «Львівські авіалінії» і Залізничного ВДВС Львівського МУЮвиконати рішення Залізничного районного суду міста Львова від 04 червня 2015 року у спосіб, визначений частиною другою статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 07 грудня 2016 року в задоволенні скарги відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що рішення Залізничного районного суду міста Львова від 04 червня 2015 року повинно виконуватися в загальному порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIVв редакції, чинній на час подання скарги (далі - Закон № 606-XIV). Підстави його виконання у спосіб, визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відсутні, а відтак дії Залізничного ВДВС Львівського МУЮ є правомірними, а права скаржника не порушені. Враховуючи, що виконавчий лист на виконання рішення суду від 04 червня 2015 року виданий Залізничним районним судом міста Львова 29 липня 2015 року, тобто після 01 січня 2013 року (дата набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»), дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження у зв'язку з ліквідацією боржника та надіслання виконавчого листа голові ліквідаційної комісії підприємства, як це передбачено частиною другою статті 67 Закону № 606-XIV, є законними. Також суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання неправомірними дій посадових осіб боржника ДАП «Львівські авіалінії», оскільки в порядку, передбаченому статтями 383-389 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року), можуть бути оскаржені лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, до яких ні ДАП «Львівські авіалінії», ні голова ліквідаційної комісії зазначеного підприємства не відносяться.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 07 грудня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У червні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 07 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та вирішити питання по суті.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскільки боржником є державне підприємство, яке не визнано банкрутом, рішення повинно виконуватися відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Суди неправильно застосували вказаний Закон і не забезпечили виконання судового рішення, що набрало законної сили та не виконане протягом тривалого часу.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
01 березня 2018 року справу № 462/8526/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 383 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Судами встановлено, що заочним рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 04 червня 2015 року, яке набрало законної сили 21 липня 2015 року, стягнено з ДАП «Львівській авіалінії» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку з врахуванням індексації та компенсації в сумі 1 583 279,32 грн та 10 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.
На виконання зазначеного рішення 29 липня 2015 року Залізничним районним судом міста Львова видано виконавчий лист № 462/8526/14-ц, на підставі якого постановою старшого державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського МУЮ Гудковською Н. С. від 05 серпня 2015 року відкрито виконавче провадження ВП № 48331832.
При здійсненні виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №462/8526/14-ц старшим державним виконавцем Гудковською Н. С. встановлено, що наказом Міністерства інфраструктури України від 03 листопада 2011 року № 496 прийнято рішення про припинення шляхом ліквідації ДАП «Львівські Авіалінії».
З 14 листопада 2011 року ДАП «Львівські Авіалінії» перебуває у стані припинення юридичної особи шляхом ліквідації, що відображено у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Оголошення про початок процедури ліквідації надруковано в газеті «Голос України» від 18 листопада 2011 року № 217.
30 вересня 2015 року старшим державним виконавцем Гудковською Н. С. на підставі пункту 7 частини першої статті 49, статті 50, частини другої статті 67 Закону № 606-XIV виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії ДАП «Львівські авіалінії» для вирішення питання про подальше виконання рішення у встановленому законом порядку та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з ліквідацією боржника ДАП «Львівські авіалінії».
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Частиною п'ятою статті 124 Конституції України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанції) передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Зазначене конституційне положення відображено й у статті 14 ЦПК України 2004 року, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції передбачено право на справедливий суд. Тривале невиконання рішень, постановлених національними судами є системною проблемою України, яка констатована у декількох рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
ЄСПЛ в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення ЄСПЛ у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).
Стаття 1 Закону № 606-XIV визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований (частина друга статті 67 Закону № 606-XIV).
Відмовляючи в задоволенні скарги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що з 14 листопада 2011 року ДАП «Львівські авіалінії» перебуває у стані припинення юридичної особи шляхом ліквідації, а тому постанова від 30 вересня 2015 року про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 49, частин другої статті 67 Закону № 606-XIV є правомірною.
Наведені висновки судів є помилковими з огляду на таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 303 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
ЄСПЛ у пункті 25 рішення від 04 жовтня 2005 року у справі «Чернобривко проти України» вказав, що на даний момент рішення суду, винесене на користь заявника, залишається повністю не виконаним. Враховуючи встановлену відповідальність держави за боргами перед заявником у цій справі, період невиконання не повинен обмежуватися лише стадією виконання, а має включати період повернення боргу в ході ліквідаційної процедури.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, боржником є державне підприємство, що перебуває у процесі ліквідації.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.
Тлумачення пункту 7 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV свідчить, що виконавче провадження підлягає закінченню при визнанні боржника банкрутом, а не здійснення процедури ліквідації юридичної особи.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 1309/7674/12-ц (провадження № 61-20379св18), предметом розгляду якої були аналогічні правовідносини.
Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував вищевказані обставини справи та дійшов передчасного висновку про безпідставність скарги в частині порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що виконавче провадження № 48331832 стосується виконання судового рішення від 14 червня 2015 року, яке набрало законної сили 21 липня 2015 року, а тому це рішення не підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», і його необхідно виконувати в загальному порядку - відповідно до Закону № 606-XIV, оскільки згідно з Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440, пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (30 вересня 2015 року), виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є державне підприємство, примусова реалізація майна якого забороняється відповідно до законодавства, які видані або ухвалені до 01 січня 2013 року, подаються до органів державної виконавчої служби для здійснення їх обліку, інвентаризації та подальшої передачі органам, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів для погашення заборгованості.
Зазначені висновки судів також не ґрунтуються на нормах чинного законодавства з огляду на таке.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що при виконанні судових рішень про задоволення позовних вимог до державних підприємств гарантом виконання таких рішень виступає держава Україна. Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» регулює ті випадки, коли здійснюється стягнення з державних органів, установ та підприємств, а тому є спеціальним і його норми мають пріоритет у випадку не врегулювання будь-яких питань з виконання таких судових рішень.
Відповідно до частин першої-третьої статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови державного виконавця, виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Закону № 606-XIV, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
Отже, основними умовами для застосування Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є відкрите виконавче провадження та невиконання судового рішення протягом шести місяців.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 462/2418/15-ц (провадження № 61-84св18).
Апеляційний суд не звернув уваги на вказані вище норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду ґрунтується на неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального і постановлена з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки апеляційним судом не досліджені належним чином зібрані у справі докази, зокрема документи, які визначають правовий статус боржника як державного підприємства, а також оскаржувана постанова державного виконавця на предмет її відповідності вимогам закону, яким врегульовано спірні правовідносини, та у зв'язку з цим не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною і обґрунтованою та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також завдань та основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частини перша, третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд для повного, всебічного та об'єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для її правильного вирішення.
Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді:С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник С. О. Погрібний