ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.03.2019Справа № 910/15834/18
За позовомПублічного акціонерного товариства «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк»
до1. Міністерства юстиції України 2. Державного реєстратора Комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Грицай Наталії Володимирівни 3. Комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні
відповідачів1. ОСОБА_2 ОСОБА_3 2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Садіг Тофік»
провизнання протиправним та скасування дії
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:Гаврилюк О.О.
від відповідача 1:Муквич А.О.
від відповідача 2:не з'явився
від відповідача 3:не з'явився
від третьої особи 1:не з'явився
від третьої особи 2:Бебель О.О.
Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» (надалі - «Банк») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, Державного реєстратора Комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Грицай Наталії Володимирівни та Комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» про визнання протиправними та скасування дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним реєстратором Комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Грицай Н.В. було неправомірно здійснено реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - нежилу будівлю та споруди загальною площею 11073,7 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ «Садіг Тофік», в той час як право власності на таке майно належить саме Банку. У зв'язку з викладеним, позивач просить суд визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора №43139208 та №43139425 щодо спірного об'єкту нерухомого майна, а також зобов'язати Міністерство юстиції України провести перевірку дій державного реєстратора, за результатами якої притягнути до відповідальності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Садіг Тофік» в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, а також призначено підготовче засідання.
22.02.2019 представником відповідача 1 до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог, пред'явлених до Міністерства юстиції України, заперечував з огляду на те, що Мінюст може скасовувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно лише за результатом розгляду відповідної скарги, яка позивачем в установленому порядку не подавалася. Крім того, відповідач 1 вказує, що позивачем не було подано до Мінюсту звернення стосовно проведення перевірки дій державного реєстратора, а тому заявлені до відповідача 1 вимоги є передчасними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.
В судове засідання представник відповідача 1 з'явився, надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.
Представник третьої особи 2 в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
Представники відповідачів 2 та 3, а також третьої особи 1 в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З урахуванням викладеного, неявка представників відповідачів 2 та 3, а також третьої особи 1, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.
В судовому засіданні 27.03.2019 судом ухвалено рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
05.03.2015 між Банком (іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Фінбанк» (іпотекодавець) був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя за Іпотечним договором, посвідченим Бєлостоцькою М.Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 04.03.2015 за реєстровим №279, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
Пунктом 1.1 вказаного договору сторони вирішили питання про звернення стягнення за договором іпотеки на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Для позасудового врегулювання іпотекодавець цим договором передає, а іпотекодержатель набуває у власність в рахунок погашення боргу за основним договором та в рахунок виконання зобов'язань за іпотечним договором нерухоме майно, а саме: нежилу будівлю та споруди, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки), що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Білоусовою Н.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 10.11.2004 за реєстровим №2143.
Відомості про право власності позивача на нерухоме майно - нежилу будівлю та споруди загальною площею 11 073,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується витягом №34588157 від 05.03.2015.
21.09.2018 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Комунального підприємства Березанської міської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» було внесено запис про реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_2 (реєстраційний запис 28041580); підстава виникнення права власності - іпотечний договір від 02.11.2004, посвідчений приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу Одеської області Децик Е.М. за реєстровим №3986.
В цей же день, державним реєстратором також було внесено запис про реєстрацію права власності на спірне майно за товариством з обмеженою «Садіг Тофік (реєстраційний запис №28041738); підстава виникнення права власності - акт приймання-передачі нерухомого майна від 21.09.2018, підписаний між ТОВ «Садіг Тофік» та ОСОБА_2.
Спір у справі виник у зв'язку з неправомірним, на думку позивача, внесенням державним реєстратором відомостей про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за третіми особами.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
З урахування приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, наведені приписи законодавства визначають об'єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Право володіння, користування та розпорядження своїм майном становлять зміст права власності (стаття 317 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Отже передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності на нерухоме майно, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо витребуваного нерухомого майна, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на це майно.
У разі порушення права на нерухоме майно його захист здійснюється власником нерухомого майна, а відповідно право на звернення із таким позовом належить власнику цього майна або особі, яка відповідно до законодавства уповноважена та має право в інтересах власника звертатись за захистом його порушеного права із одночасним обґрунтуванням в позовній заяві підстав для звернення уповноваженої особи із позовом в інтересах власника нерухомого майна.
Право власності це правовий зв'язок між майном та суб'єктом цього права. За відсутності цього зв'язку (який встановлюється на підставі правовстановлюючих документів) відсутні підстави стверджувати про наявність права суб'єкта на об'єкт нерухомого майна, а відповідно і про наявність права, що підлягає захисту.
У разі звернення із позовом щодо захисту права власності на нерухоме майно встановленню підлягають у сукупності, зокрема, такі обставини: чи існує об'єкт нерухомого майна, щодо якого заявлені вимоги, чи існують правовстановлюючі документи, що підтверджують право на цей об'єкт, у особи, яка заявила вимоги щодо нього.
Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (стаття 179 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Частинами 1, 2 статті 182 Цивільного кодексу України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Як вбачається із матеріалів справи, право власності позивача на нерухоме майно - нежилу будівлю та споруди загальною площею 11 073,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, було зареєстроване на підставі договору від 05.03.2015 про задоволення вимог іпотекодержателя за Іпотечним договором, посвідченим Бєлостоцькою М.Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 04.03.2015 за реєстровим №279, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
В той же час, 21.09.2018 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Комунального підприємства Березанської міської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» було внесено запис про реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_2 (реєстраційний запис 28041580); підстава виникнення права власності - іпотечний договір від 02.11.2004, посвідчений приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу Одеської області Децик Е.М. за реєстровим №3986.
Позивач вказує, що він не передавав в заставу спірний об'єкт нерухомого майна, а в реєстрі відсутні записи про іпотечний договір від 02.11.2004, на підставі якого право власності було зареєстроване за третьою особою 1.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних (частина перша статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Разом з тим державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб'єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.
При цьому навіть якщо буде встановлено, що суб'єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача, тобто визначення позивачем державного реєстратора як відповідача у поданому позові не свідчить про наявність у цій справі адміністративно-правового спору між позивачем та цією конторою.
Спір про скасування запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за таким позовом має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Таку правову позицію сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16.
В той же час, позивачем у даній справі були визначено відповідачами - Міністерство юстиції України, державного реєстратора Комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Грицай Наталію Володимирівну, а також саме Комунальне підприємство Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації».
Тобто, згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, позивачем невірно обрано відповідачів, а за відсутності відповідного клопотання позивача в силу ст. 48 Господарського процесуального кодексу України суд був позбавлений можливості самостійно замінити відповідача на належного під час розгляду даної справи.
Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Суд відзначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
При цьому, позивачем не доведено суду які саме порушення чинного законодавства України були допущені державним реєстратором під час внесення спірних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Більш того, позивачем не доведено суду яким чином відповідач 1 (Міністерство юстиції України) та відповідач 3 (Комунальне підприємство Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації») порушили права та законні інтереси позивача у даній справі внаслідок внесення відповідних записів.
Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що Акціонерний комерційний банк «Фінбанк» (іпотекодавець за Іпотечним договором, посвідченим Бєлостоцькою М.Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 04.03.2015 за реєстровим №279) набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 10.11.2004, про що 13.11.2004 відповідні відомості були внесені до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
В той же час, спірний у даній справі запис про реєстрацію за третьою особою 1 права власності на нерухоме майно (№28041580) був внесений відповідачем 2 на підставі іпотечного договору від 02.11.2004, посвідченого приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу Одеської області Децик Е.М. за реєстровим №3986.
При цьому, позивачем у наданих суду поясненнях та долучених до матеріалів справи доказів не спростовано чинності даного договору, а також не надано доказів визнання його недійсним в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору від 02.11.2004) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.
Тобто, відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації щодо реєстрації іпотеки спірного нерухомого майна за іпотечним договором від 02.11.2004, не свідчить про недійсність такого договору, а лише може впливати на пріоритет відносно зареєстрованих прав на таке майно.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог до відповідачів в частині визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора Комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Грицай Наталії Володимирівни №43139208 та №43139425.
Щодо позовних вимог Банку в частині зобов'язання Міністерства юстиції України провести перевірку дій державного реєстратора, за результатами якої притягнути до відповідальності, суд відзначає наступне.
За приписами статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державні реєстратори, суб'єкти державної реєстрації прав за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом. Шкода, завдана державним реєстратором фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов'язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Міністерство юстиції України розглядає скарги, в тому числі, на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).
Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги: 1) на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав), дії або бездіяльність державного реєстратора; 2) на дії або бездіяльність суб'єктів державної реєстрації прав. Територіальний орган Міністерства юстиції України розглядає скарги щодо державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган. Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 30 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом 15 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав; б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України. Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ" та "д" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України. У рішенні Міністерства юстиції України чи його територіального органу за результатами розгляду скарги можуть визначатися декілька шляхів задоволення скарги. Рішення, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 2 частини шостої цієї статті, виконуються не пізніше наступного робочого дня після прийняття такого рішення шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Для виконання таких рішень повторне подання документів для проведення державної реєстрації прав та сплата адміністративного збору не вимагаються. Технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених підпунктами "г" та "ґ" пункту 2 частини шостої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання. Порядок тимчасового блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав визначається Міністерством юстиції України.
Процедура розгляду відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, що здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами визначена Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128).
Відповідно до п.п. 2, 3 Порядку № 1128 для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.
Розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено (далі - скаржник), що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обов'язкові відомості, передбачені Законами, а також відомості про бажання скаржника та/або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд.
Відповідно до п.2 розділу І Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2016 №37/5 (далі положення №37/5) Комісія є постійним діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, що в межах повноважень, визначених Законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань», Порядок №1128, забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації.
Згідно з п. 8 Порядку № 1128, під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження факту звернення позивача до Міністерства юстиції України з відповідними скаргами на дії (рішення) відповідача 2, а також зі зверненнями щодо проведення перевірки Міністерством юстиції України дій відповідача 2.
Відтак, в даному випадку, за відсутності факту звернення до відповідача 1 в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку, суд вважає позовні вимоги в частині зобов'язання Міністерства юстиції України провести перевірку дій державного реєстратора такими, що заявлені передчасно.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» необхідно відмовити повністю.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» до Міністерства юстиції України, Державного реєстратора Комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Грицай Наталії Володимирівни та Комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації», треті особи - ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Садіг Тофік», про визнання протиправним та скасування дії відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 02.04.2019.
Суддя В.П. Босий