Іменем України
01 квітня 2019 року
Київ
справа №800/506/16
адміністративне провадження №П/9901/7/18
Верховний Cуд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Ханової Р.Ф.,
суддів Бившевої Л.І., Васильєвої І.А., Юрченко В.П., Шипуліної Т.М.,
при секретарі судового засідання Статілко Ю.С.
за участю сторін, їх представників:
від позивача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі довіреності від 27 вересня 2016 року,
від відповідача - Пантюхової Л.Р. на підставі довіреності від 19 лютого 2019 року №02-01/283
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження позовну заяву ОСОБА_4 до Президента України про визнання незаконним та скасування Указу Президента України від 24 вересня 2016 року №409/2016
І. ПРОЦЕДУРА І АРГУМЕНТИ СТОРІН У СПРАВІ
У вересні 2016 року ОСОБА_4 (далі - позивач у справі) звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Президента України (далі - відповідач у справі), у якому просив визнати незаконним та скасувати Указ Президента України 24 вересня 2016 року №409/2016 в частині звільнення його з посади судді Голосіївського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.
Позов обґрунтував тим, що спірний Указ є незаконним, оскільки рішення Вищої кваліфікаційної комісії України (далі - Комісія), яке стало підставою для внесення Вищою радою юстиції подання Президенту України про звільнення позивача, скасовано в судовому порядку, а отже всі наслідки, які настали внаслідок такого рішення Комісії мають бути скасовані і не повинні породжувати будь-яких обставин.
На підтвердження своєї позиції зазначає, що постановою Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2016 року у справі №800/125/16 визнано незаконним і скасовано рішення Комісії від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15 про направлення до Вищої ради юстиції висновку щодо встановлених фактів, які свідчать про порушення суддею Фроловим М.О. присяги.
Існування судового рішення, яким скасовано підстави для визнання в діях позивача ознак порушення присяги судді, перешкоджали відповідачу видання Указу про звільнення, оскільки його видання породжує негативні наслідки для позивача, в той час, коли судове рішення мало б припинити всі можливі негативні наслідки.
03 жовтня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження у справі № 800/506/16.
У запереченнях проти адміністративного позову представник відповідача просить відмовити в задоволенні адміністративного позову, оскільки Указ від 24 вересня 2016 року №409/2016 видано на підставі подання Вищої ради юстиції від 17 березня 2016 року, а не рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 22 вересня 2015 року, про що стверджує позивач.
08 листопада 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України зупинено провадження у справі № 800/506/16 до набрання законної сили судовим рішенням Вищого адміністративного суду України у справі № 800/235/16 за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення.
02 січня 2018 року відповідно до підпункту 5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України справу №800/506/16 передано до Верховного Суду.
03 січня 2018 року ухвалою Верховного Суду адміністративну справу №800/506/16 прийнято до свого провадження.
04 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду поновлено провадження в адміністративній справі № 800/506/16 за позовом ОСОБА_4 до Президента України про визнання незаконним та скасування Указу Президента України від 24 вересня 2016 року №409/2016.
У судовому засіданні сторони підтримали свої доводи та аргументи, висловлені в заявах по суті справи.
ІІ. ВСТАНОВЛЕНІ У СПРАВІ ОБСТАВИНИ
Суд, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи позовної заяви, встановив наступне.
14 лютого 2011 року Указом Президента України №209/2011 ОСОБА_4 призначено на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва.
22 вересня 2015 року Комісія прийняла рішення №2378/дп-15, яким вирішила направити до Вищої ради юстиції висновок щодо встановлених Вищою кваліфікаційною комісією суддів України фактів, які свідчать про порушення суддею Голосіївського районного суду м. Києва Фроловим М.О. присяги та рекомендувати Вищій раді юстиції розглянути питання про звільнення з посади судді Голосіївського районного суду м. Києва Фролова М.О. з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.
17 березня 2016 року Вища рада юстиції прийняла рішення №582/0/15-16 про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва за порушення присяги.
24 вересня 2016 року видано Указ Президента України №409/2016, яким звільнено з посади судді Голосіївського районного суду м. Києва Фролова М.О. за пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.
30 травня 2016 року постановою Вищого адміністративного суду України у справі № 800/125/16 скасовано рішення Комісії від 22 вересня 2015 року №2378/дп-15.
01 листопада 2016 року постановою Верховного Суду України скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2016 року, справу передано на новий судовий розгляд до цього ж суду.
15 березня 2017 року постановою Вищого адміністративного суду України у справі №800/125/16 визнано незаконним і скасовано рішення Комісії від 22 вересня 2015 року №2378/дп-15 про направлення до Вищої ради юстиції висновку щодо встановлених фактів, які свідчать про порушення суддею Фроловим М.О. присяги.
21 березня 2018 року постановою Верховного Суду у справі №800/125/16 (800/624/16), А/9901/58/18 відмовлено в задоволенні заяви Вищої ради правосуддя про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2017 року.
02 серпня 2018 року Рішенням Верховного Суду, залишеним без змін постановою Великої Палати Верхового Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 800/235/16 (П/9901/79/18) визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 17 березня 2016 року №586/0/15-16 про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Голосіївського районного суду м. Києва за порушення присяги.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА І ОЦІНКА СУДУ
Предметом спору у цій справі є правомірність звільнення позивача з посади судді у зв'язку з порушенням присяги.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
Питання звільнення судді за порушення присяги врегульовано приписами статті 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI, відповідно до частин другої - четвертої якої факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції". На підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видає указ про звільнення судді з посади.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи,зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України визначені у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України
Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України (пункт 1 частини першої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може визнати, зокрема, акт Президента України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Вирішуючи спір у цій справі Суд визнає наявними підстави звільнення від доказування, а саме наявність судових рішень, якими встановлена невідповідність закону рішення Комісії та рішення Вищої ради юстиції, прийняття яких зумовило звільнення позивача з посади шляхом видання Указу Президентом України.
Згідно з частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, оскільки обставини щодо наявності складу підстав звільнення судді за порушення присяги визнані відсутніми, рішення суб'єктів владних повноважень, покладені в основу звільнення судді, визнані протиправними та скасовані, Суд з урахуванням вищеозначених положень Кодексу адміністративного судочинства України, а саме пункту 1 частини четвертої статті 266 та пункту 2 частини другої статті 245 цього кодексу, вважає належним способом судового захисту визнання протиправним та скасування індивідуального акта, а саме Указу Президента України від 24 вересня 2016 року №409/2016 в частині звільнення ОСОБА_4 з посади судді Голосіївського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.
Спірний Указ Президента України про звільнення позивача з посади судді є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки рішеннями судів, які набрали законної сили, скасовані рішення Комісії і Вищої ради юстиції, що були підставою для видання вказаного Указу Президента України від 24 вересня 2016 року №409/2016.
За наведених обставин позов підлягає задоволенню частково, оскільки Суд дійшов висновку щодо протиправності оскаржуваного Указу Президента України на час вирішення спору з урахуванням наявності підстав, які обумовлюють таку протиправність. Щодо незаконності Указу Президента України Суд визнає прийнятними доводи відповідача стосовно наявності підстав щодо звільнення судді на момент видання Указу.
Керуючись статтями 2, 22, 194, 241, 243, 245, 246, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Позов ОСОБА_4 до Президента України про визнання незаконним та скасування Указу Президента України від 24 вересня 2016 року №409/2016 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 24 вересня 2016 року №409/2016 в частині звільнення ОСОБА_4 з посади судді Голосіївського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (з дня складення повного судового рішення).
Рішення складене та підписане 02 квітня 2019 року.
Головуючий: Р.Ф. Ханова
Судді: Л.І. Бившева
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко
Т.М. Шипуліна