Іменем України
Київ
02 квітня 2019 року
справа №815/6751/16
адміністративне провадження №К/9901/37891/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченка Андрія Миколайовича
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року у складі судді Танцюра К.О.
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів Шляхтицького О.І., Запорожана Д.В., Романішина В.Л.,
у справі №815/6751/16
за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області
про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,
У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання недійсною та скасування податкової вимоги від 09 листопада 2016 року № 2068-17.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року, відмовлено в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що оскільки позивачем не сплачено узгоджене грошове зобов'язання у загальному розмірі 11257,40 грн в установлені законодавством строки, тому надсилання відповідачем податкової вимоги від 09 листопада 2016 року №2068-17 про стягнення податкового боргу є правомірним.
У серпні 2017 року позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
У касаційній скарзі платник податків зазначає, що направлення податкової вимоги є складовими процедури примусового стягнення податкового боргу, тому є протиправним, оскільки відповідно до пункту 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою платника податків після усунення недоліків касаційної скарги, визначених ухвалою цього суду від 08 серпня 2017 року, та витребувано справу № 815/6751/16 з Одеського окружного адміністративного суду.
06 грудня 2017 року справа № 815/6751/16 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.
14 березня 2018 року справа № 815/6751/16 та матеріали касаційного провадження №К/9901/37891/18 передані з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.
Заперечення або відзив від податкового органу до Суду на касаційну скаргу позивача не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25 лютого 2016 року №261 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ«РОДОВІД БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку, розпочато процедуру виведення ПАТ «РОДОВІД БАНК» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 26 лютого 2016 року по 25 березня 2016 року та призначено уповноважену особу Фонду.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25 березня 2016 року №419 «Про продовження строків тимчасової адміністрації в АТ «РОДОВІД БАНК» продовжено строк тимчасової адміністрації в неплатоспроможному банку з 26 березня 2016 року по 25 квітня 2016 року.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25 квітня 2016 року №610 продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «РОДОВІД БАНК» Куліша Віктора Миколайовича до дати отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «РОДОВІД БАНК» після скасування заходів забезпечення позову, накладених ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року у справі №757/19277/16-ц.
Судом встановлено, що у позивача виник податковий борг по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, який сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 4846,42 грн та по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, юридичних осіб, які є власниками об'єктів житлової нерухомості у розмірі 1616,38 грн, у результаті самостійно нарахованих ним сум податкового зобов'язання згідно з податковою декларацією з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік від 15 лютого 2016 року №9017165171.
Також, у позивача виник податковий борг по земельному податку у розмірі 4794,60 грн, у результаті самостійно нарахованих ним сум податкового зобов'язання згідно з податковою декларацією з плати за землю за 2016 рік від 22 лютого 2016 року №9021497150.
Згідно з обліковою карткою позивача з плати за землю станом на 30 жовтня 2016 року рахується заборгованість у розмірі 4794,60 грн; по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачені юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості станом на 31 жовтня 2016 року рахується заборгованість у розмірі 4846,42 грн; по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачені юридичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості станом на 31 жовтня 2016 року рахується заборгованість у розмірі 1616,38 грн.
09 листопада 2016 року податковим органом складено податкову вимогу №2068-17, якою повідомлено позивача про те, що станом на 09 листопада 2016 року сума податкового боргу платника податку склала 11257,40 грн.
Перевіривши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги Суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для їх скасування, виходячи з наступного.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори у строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За правилами пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
За правилами пункту 8 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, для правовідносин, що виникають під час дії тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пріоритетними є норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 36 цього Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).
Однак, скерування на адресу банку податкової вимоги не свідчить про провадження органом доходів і зборів заходів, спрямованих на погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу. Такі дії відповідача лише формують та документально визначають податковий борг, при цьому останні об'єктивно передують процесу погашення податкових зобов'язань або стягненню податкового боргу.
Сама собою обставина прийняття податкової вимоги не порушує приписів підпунктів 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки в даному випадку контролюючим органом не здійснювалось нарахування будь-яких санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), не накладався арешт на кошти чи майно банку, не здійснювалось примусове стягнення його коштів та майна.
Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зо оскільки позивачем не сплачено узгоджене грошове зобов'язання по податковому боргу у загальному розмірі 11257,40 грн в установлені законодавством строки, а тому надсилання податковим органом податкової вимоги від 09 листопада 2016 року №2068-17 про стягнення 11257,40 грн є правомірним.
За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченка Андрія Миколайовича залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі №815/6751/16 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф.Ханова
Судді: І.А.Гончарова
І.Я.Олендер