Іменем України
Київ
02 квітня 2019 року
справа №810/4411/15
адміністративне провадження №К/9901/28041/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства»
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року у складі судді Басай О.В.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року у складі колегії суддів Бєлової Л.В., Гром Л.М., Міщука М.С.
у справі №810/4411/15
за позовом Державної податкової інспекції у місті Славутичі Головного управління ДФС у Київській області
до Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства»
про стягнення податкового боргу,
У вересні 2015 року Державна податкова інспекція у місті Славутичі Головного управління ДФС у Київській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» (далі - Підприємство, платник податків, відповідач у справі) про стягнення податкового боргу в сумі 1824027,96 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року, позов задоволено, стягнуто з Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» на користь Державного бюджету України заборгованість щодо сплати податкового боргу у розмірі 1824027,96 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що враховуючи відсутність факту сплати відповідачем податкового боргу, що зумовлює наявність у відповідача заборгованості з відповідного податку, тому позовні вимоги про стягнення податкового боргу та пені у розмірі 1824027,96 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У березні 2016 року відповідачем подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково в розмірі 759144,82 грн.
У касаційній скарзі платник податку зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано постанови Київського окружного адміністративного суду у справах №2а-3117/11/1070, №2а-3116/11/1070, №2а-3115/11/1070 та №2а-3113/11/1070, згідно з якими визнано протиправними дії податкового органу щодо самостійного розподілу коштів, не за призначенням платежу, та зобов'язано податковий орган неправомірно зараховану суму на оплату пені з податку на додану вартість 2007-2010 років в розмірі 283488,18 грн зарахувати в оплату основного боргу.
У запереченні на касаційну скаргу податковий орган просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача після усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі цього ж суду від 01 березня 2016 року, та витребувано справу № 810/4411/15 з Київського окружного адміністративного суду.
28 липня 2016 року справа № 810/4411/15 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.
23 лютого 2018 року справа № 810/4411/15 разом з матеріалами касаційного провадження №К/9901/28041/18 передана з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.
Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковий борг відповідача виник на підставі уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2014 року, уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за жовтень 2014 року, податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2015 року, податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2015 року, податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року, податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2015 року, уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за січень 2015 року, а також виставленої податковим органом податкової вимоги форми «Ю1» від 05 грудня 2001 року № 1/28.
Перевіривши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, Суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для їх скасування, виходячи з наступного.
За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання вимог цієї норми податковим органом сформовано податкову вимогу форми «Ю1» від 05 грудня 2001 року № 1/28, яку отримав директор Підприємства 10 грудня 2015 року. З часу виставлення цієї податкової вимоги за відповідачем рахується податкова заборгованість, сума якої змінюється, проте повне погашення боргу не відбувається, вказана вимога є чинною.
Положеннями пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Отже, твердження відповідача щодо протиправності дій податкового органу з самостійного розподілу коштів, отриманих за призначенням на погашення грошового зобов'язання з податку на додану вартість є безпідставним, а посилання на постанови Київського окружного адміністративного суду у справах № 2а-3117/11/1070, № 2а-3116/11/1070, № 2а-3115/11/1070 та № 2а-3113/11/1070 - необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини у цих справах стосуються попереднього періоду та виникли і відбулися до прийняття Податкового кодексу України.
Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, аналізуючи положення Податкового кодексу України, враховуючи відсутність факту сплати відповідачем податкового боргу, що зумовлює наявність у відповідача заборгованості з відповідного податку, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав у податкового органу для стягнення з відповідача боргу в загальному розмірі 1824027,96 грн у судовому порядку.
Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року у справі №810/4411/15 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф.Ханова
Судді: І.А.Гончарова
І.Я.Олендер