Іменем України
Київ
02 квітня 2019 року
справа №808/3013/16
адміністративне провадження №К/9901/41259/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Роджерс»
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року у складі судді Прасова О.О.
та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року у складі суддів Чепурнова Д.В., Мельника В.В., Сафронової С.В.
у справі № 808/3013/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Роджерс»
до Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,
У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Роджерс» (далі Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму податку на додану вартість, збільшено суму з орендної плати за землю, застосовано штрафні санкцій, з мотивів безпідставності їх прийняття.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 14 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, в задоволенні позову відмовив повністю.
Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем доведено правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
У червні 2017 року позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі
У запереченні на касаційну скаргу, яке надав відповідач, стверджується, що судові рішення прийняти з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що податковим органом у період з 29 квітня 2016 року по 31 травня 2016 року та з 1 червня 2016 року по 14 червня 2016 року проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 листопада 2014 року по 31 грудня 2015 року, за наслідками якої складено акт №59/08-01-14-01/23285637 від 22 червня 2016 року.
Висновками акта, зокрема, встановлено порушення позивачем:
- підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.3 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.7, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 95197 грн, в т.ч. по періодах: за листопад 2014 року на суму 38171 грн; за січень 2015 року на суму 8126 грн; за березень 2015 року на суму 11204 грн; за жовтень 2015 року на суму 37696 грн;
- підпункту 271.1.1, пункту 271.1 статті 271, розділу ХІІ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено орендну плату за землю на загальну суму 4623,92 грн, в т.ч. по періодах: за листопад-грудень 2014 року на суму 321,90 грн; за 2015 рік на суму 4302,02 грн;
- пункту 2.2, пункту 2.6 глави 2 Постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (із змінами та доповненнями) в частині не повного оприбуткування та несвоєчасного оприбуткування готівки в КОРО на загальну суму 39064,42 грн.
На підставі акта перевірки податковим органом 7 липня 2016 прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
1) №0001251401, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 118996 грн 25 коп., з яких: 95197 грн 00 коп. - за податковими зобов'язаннями; 23799 грн 25 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
2) №0001261401, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на суму 3419 грн 39 коп., з яких: 2735 грн 51 коп. - за податковими зобов'язаннями; 683 грн 88 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
3) №0001271401, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 195322 грн. 10 коп.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
Щодо податкового повідомлення-рішення №0001251401 від 7 липня 2016 року.
Як зазначено в пункті 3.2.1 акта перевірки податковим органом встановлено заниження податкових зобов'язань на загальну суму 95197 грн, в т.ч. по періодах: за листопад 2014 року на суму 38171 грн; за січень 2015 року на суму 8126 грн; за березень 2015 року на суму 11204 грн; за жовтень 2015 року на суму 37696 грн.
Вказані суми податку нараховані Товариством внаслідок здійснення витрат на ремонт приміщень, перевіркою встановлено, що Товариством проводяться ремонтні роботи приміщень, які не знаходяться у власності та не орендуються, тому, на думку податкового органу, вказані операції не відносяться до господарської діяльності платника.
Податковий орган зазначає, що за переліченими в акті перевірки адресами знаходяться аптеки, раніше дані об'єкти знаходилися у власності Товариства. В той же час, податковий орган вказує, що у періодах, які перевірялись, вказані приміщення не знаходяться у власності Товариства та не орендуються. Податковий орган не зазначає, у кого в власності знаходились вказані приміщення, висновки щодо втрати Товариством права власності на приміщення базуються на припущеннях.
Частинами 3, 4 статті 334 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) встановлено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Судами не досліджено, кому належить нерухоме майно за переліченими адресами, хто саме і на яких підставах здійснює діяльність у вказаних аптеках, чи використовувало Товариство вказані приміщення у своїй господарській діяльності у вказані періоди.
Суд першої інстанції обмежився цитуванням норм Податкового кодексу України та зробив висновок, що податковим органом доведено порушення Товариством підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.3 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.7, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
Крім того, судами не з'ясовано, в чому полягало порушення Товариством підпунктів 14.1.36, підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, яке заявлено податковим органом серед підстав нарахування штрафних санкцій.
За таких обставин Суд позбавлений можливості перевірити правомірність нарахування податковим органом збільшення податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій.
Щодо податкового повідомлення-рішення №0001261401 від 7 липня 2016 року.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у зв'язку з волевиявленням сторін договору, а у зв'язку зі зміною суми платежу відповідно до закону, то обов'язок сплати земельного податку у новому розмірі виник у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.
Пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
Податковим органом встановлено, що Товариством, відповідно до умов договору, сплачується орендна сума у розмірі 10 % нормативної грошової оцінки. Вказаний факт не є спірним між сторонами.
Податковий орган встановив порушення спираючись на зміну саме нормативної грошової оцінки, яка відбулась у 2014 та 2015 роках. В якості доказу таких змін податковий орган посилається на лист Головного управління держгеокадастру у Запорізькій області від 30 травня 2016 року. Вказаним листом надано витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Судами попередніх інстанцій не встановлено чи затверджено рішенням місцевої ради розмір нормативної грошової оцінки землі, чи повідомляла Приморська міська рада Товариство про таке рішення, чи зверталась Приморська міська рада до Товариства із пропозицією внести зміни до договору оренди земельної ділянки в частині визначення розміру орендної плати.
Суд першої інстанції послався на рішення Верховного Суду України від 7 квітня 2015 року по справі № 21-117а15, яким зазначено, що виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункту 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в жодному разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.
В той час суди попередніх інстанцій не встановили, чи є розмір орендної плати, яку сплачував позивач меншим, ніж 3 % від нормативної грошової оцінки землі.
Крім того, висновками акта перевірки встановлено заниження орендної плати за землю на загальну суму 4623,92 грн, але податковим повідомленням-рішенням визначено податкове зобов'язання в розмірі 2735,51 грн. Підстави вказаної розбіжності судами не встановлено.
За таких обставин Суд позбавлений можливості перевірити правомірність нарахування податковим органом збільшення зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб.
Щодо податкового повідомлення-рішення №0001271401 від 7 липня 2016 року.
Перевіркою встановлено факт неповного оприбуткування та несвоєчасного оприбуткування готівки в КОРО на загальну суму 39064,42 грн.
Як зазначено в акті перевірки записи про рух готівки та суми розрахунків в розділі II КОРО №0827003355/р7 за 16 квітня 2015 року та за 17 квітня 2015 року здійснювалися не щоденно, так як за 16 квітня 2015 року здійснено запис за 17 квітня 2015 року, а за 17 квітня 2015 року здійснено запис за 16 квітня 2015 року, що призвело до несвоєчасного оприбуткування готівки.
При перевірці КОРО №0827004015р/3 встановлено що в розділі II КОРО оприбутковано готівку за 19 лютого 2015 року в сумі 2285 грн 88 коп., відповідно до Z - звіту №668 роздрукованого о 19 год. 54 хв. 19 лютого 2015 року сума продаж готівкою становить 19989 грн 93 коп.
Приймаючи рішення в цій частині суди попередніх інстанцій не взяли до уваги та не перевірили доводи Товариства, який припустив порушення ведення книги КОРО, але вказав, що вся готівка в повному обсязі оприбуткована через реєстратор розрахункових операцій, своєчасно роздруковані та підклеєні відповідні Z-звіти, готівкові кошти внесені в касу підприємства. Всі дані повністю відповідають даним, отриманим податковим органом в електронному вигляді.
Судами першої та апеляційної інстанції не досліджено відповідність фактичних надходжень готівкових коштів сумам зазначеним у Z-звітах, прибуткових касових ордерах та даних, отриманих податковим органом в електронному вигляді. Тобто судами не встановлено факт саме неоприбуткування коштів. Суди обмежились цитуванням загальних правових норм та акта перевірки.
За таких обставин Суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Роджерс» задовольнити частково.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року у справі № 808/3013/16 скасувати.
Адміністративну справу № 808/3013/16 направити на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф. Ханова
Судді: І.А. Гончарова
І.Я. Олендер