27 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/1068/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року (судді Чуприни О.В.) розглянуте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківську у справі № 0940/2065/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування розпорядження №203753 від 06.09.2018, -
ОСОБА_1 06.11.2018 звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську в якому просить визнати протиправним та скасувати розпорядження №203753 від 06.09.2018 відповідача.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку та просить скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує, що предметом судового спору є заявлена позовна вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача № 203753 від 06.09.2018, інших вимог, зокрема визнання незаконним обмеження виплати пенсії максимальним розміром, визнання незаконним визначення чи розрахунок розміру пенсії, оскарження невиконання рішення судів щодо призначення йому пенсії, тощо, ним не заявлялось, а відповідно будь які висновки суду та встановлені ним обставини, які не мають жодного відношення до позовної вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача № 203753 від 06.09.2018 є безпідставними, не стосуються предмету спору. У листі № 396-М-15 від 16.10.2018 відповідачем не зазначалось яким саме його розпорядженням після перерахунку було визначено пенсію в розмірі 14350,00 грн. В листі № 396-М-15 від 16.10.2018 відповідачем зазначалось (перша та друга сторінка листа), що з 11.10.2017 внесено зміни до законодавчих актів у відповідності з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (№ 2148-VIII від 03.10.2017), таким чином, рішення суду необхідно виконувати в межах покладених судом зобов'язань, а починаючи з 11.10.2017 розрахунок розміру пенсії необхідно здійснити відповідно до Закону з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (№ 2148-VІІІ від 03.10.2017). Розмір пенсійної виплати як до перерахунку так і після виплачувався в максимальному розмірі - 10740,00 грн. З цієї суми віднімається 64564,52 грн. - розмір шо забезпечує максимальну виплату пенсії. Отже відповідач також зазначає, що починаючи з 11.10.2017 розрахунок розміру пенсії необхідно здійснити відповідно до Закону з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (№ 2148-VІІІ від 03.10.2017) і розмір пенсійної виплати як до перерахунку так і після виплачувався в максимальному розмірі - 10740,00 грн., а також із загальної суми віднімається 64564,52 грн. - розмір що забезпечує максимальну виплату пенсії. Знову ж таки у листі № 396-М-15 від 16.10.2018 відповідачем не зазначалось яким саме його розпорядженням після перерахунку відповідно до Закону з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (№ 2148-VІІІ від 03.10.2017 р.) було визначено пенсію в розмірі 75304,52 грн. Так в матеріалах справи є розпорядження № 230 на перерахунок пенсії з 01.10.2017 та розпорядження № 203753 від 04.09.2018 в якому розмір пенсії після перерахунку становить 75254,52 грн. Слід зазначити, що розпорядження № 203753 від 04.09.2018 прийняте відповідачем вже після прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (№ 2148-VІІІ від 03.10.2017 р.) та заяви на перерахунок пенсії від 12.07.2018 р., дане розпорядження не оскаржувалось, воно не скасоване і є таким що підлягає подальшому виконанню відповідачем. Відповідачем жодним чином не зазначено у відзиві та не обгрунтовано те, на підставі чого (заяви, тощо) чи на виконання якого нормативного документа ним прийнято оскаржуване розпорядження № 203753 від 06.09.2018 року. На виконання поданої заяви від 12.07.2018 відповідачем було правомірно прийнято розпорядження № 203753 від 04.09.2018, а оскаржуване розпорядження № 203753 від 06.09.2018, прийняте вже без будь-якої на те правової підстави.
Відповідач подавав відзив на апеляційну скаргу, в якому викладено заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 01.07.1988 призначено пенсію по інвалідності ІІ групи, як інваліду війни, у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (аркуш справи 30).
12.07.2018 ОСОБА_1 звернувся до УПФУ в м. Івано-Франківську із заявою про перерахунок пенсії відповідно до постанови Івано-Франківського міського суду від 15.11.2006 у справі №2-а-556/2006. До вказаної заяви долучено довідку про заробітну плату для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням №1387 і довідкою №1519 про проходження ОСОБА_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 та отримання грошового забезпечення (аркуші справи 37-39).
Так, згідно резолютивної частини постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.11.2006 у справі №2-а-556/2006, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську провести ОСОБА_1 перерахунок призначеної пенсії з 01.03.2006, виходячи із фактично одержуваного розміру зарплати позивача за період з 01.03.2004 по 28.02.2006 без обмеження максимальним розміром та виплатити у зв'язку з цим різницю суми, між отриманою та перерахованою пенсією у відповідності до законодавства з 01.03.2006; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську у випадку проведення наступних перерахунків, передбачених законодавством, проводити позивачу перерахунок із заробітної плати за два останніх роки виходячи із фактично одержуваної позивачем зарплати без обмеження максимальним розміром з урахуванням вимог чинного законодавства (аркуші справи 31-32).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30.10.2007 про роз'яснення постанови Івано-Франківського міського суду від 15.11.2006 у справі №2-а-556/2006, із змісту якої слідує роз'яснення наступного змісту. Судом вирішено зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії позивача, виходячи з фактично одержуваного розміру зарплати позивача за період з 01.03.2014 по 28.02.2006, тобто заробітку, який отримав останній за вказаний період за місцем праці, без обмеження максимальним розміром. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську у випадку проведення наступних перерахунків, передбачених законодавством, проводити позивачу перерахунок із заробітної плати за два останніх роки виходячи із фактично одержуваної позивачем зарплати, - заробітку, який отримав останній за вказаний період за місцем праці за відомістю із врахуванням утримання обов'язкових внесків до бюджету та державних цільових фондів, без обмеження максимальним розміром, та з врахуванням вимог чинного законодавства, тобто вимог законодавства щодо порядку проведення такого перерахунку (аркуші справи 33-34).
Рішення суду набрали законної сили та знаходяться в матеріалах пенсійної справи позивача, копії також подано до апеляційного суду.
Апеляційним судом встановлено, що не заперечується позивачем, що він кожні два роки звертався до відповідача із заявами про перерахунок пенсії у зв'язку із збільшенням його заробітку, і такий перерахунок, здійснювався органом пенсійного фонду відповідно до вищезазначеної постанови Івано-Франківської міського суду Івано-Франківської області від 15.11.2006 у справі №2-а-556/2006.
При цьому пенсія позивачу фактично виплачувалася з обмеженням її максимального розміру, встановленого Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 та у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
04.09.2018 Управлінням Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську прийнято розпорядження №203753, відповідно до якого проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та здійснено нарахування пенсії в розмірі 75254,52 гривень, з обмеженням максимальним розміром до виплати з 01.01.2018 по 01.07.2018 в сумі 13730,00 гривень, а з 01.07.2018 в сумі 14 350,00 гривень (аркуш справи 10, зворотній бік аркушу справи 10).
Управлінням Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську 06.09.2018 прийнято розпорядження за тим самим номером №203753, згідно якого нарахований розмір пенсії позивача визначено 16 261,83 гривень, з обмеженням максимальним розміром щодо виплати 14 350, 00 гривень (аркуш справи 11).
ОСОБА_1 02.10.2018 звернувся до відповідача із заявою щодо надання інформації про розмір отримуваної пенсії у 2017 і 2018 роках, на що УПФУ в м. Івано-Франківську листом від 16.10.2018 за №396/М-15 надано відповідь та зазначило, що з 11.10.2017 внесено зміни до законодавчих актів у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 за №2148-VІІІ, тому рішення суду необхідно виконувати в межах покладених судом зобов'язань, а починаючи з 11.10.2017 розрахунок розміру пенсії здійснити відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017. Окрім того, з 1 липня 2018 року позивачу проведено перерахунок пенсії згідно поданої ним заяви від 12.07.2018 і даних персоніфікованого обліку за 2000-2018 роки у відповідності із внесеними змінами, в результаті чого максимальний розмір пенсії позивача становить 14 350,00 гривень (аркуш справи 8).
Позивач, не погоджуючись із розпорядженням УПФУ в м. Івано-Франківську від 06.09.2018 за №203753, яким визначено розмір нарахованої пенсії 16261,83 гривень, звернувся до суду, з метою захисту свого порушеного права.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача вчинені в порядку та у спосіб, визначені законодавством в межах наданих повноважень.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частини перша і друга даної статті).
Приписами частини 3 статті 46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Положеннями статті 44 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 за №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) (в редакції Закону з 04.04.2006) визначено, що пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби, які пропрацювали після призначення пенсії по інвалідності не менш як 2 роки з більш високим заробітком, ніж той, з якого було обчислено пенсію, встановлюється за їх заявою новий розмір пенсії з урахуванням заробітку, що визначається в порядку, передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На таких же умовах провадиться перерахунок пенсії, призначеної у мінімальному розмірі у зв'язку з відсутністю заробітку. В разі дальшого зростання заробітку пенсіонера провадиться новий перерахунок пенсії за його заявою. Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніш як через 2 роки роботи після попереднього перерахунку.
Розміри пенсій особам з числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, які одержують пенсію в органах Пенсійного фонду України, підлягають перерахунку у випадку, передбаченому частиною другою статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Виходячи з аналізу наведеної правової норми, слід відмітити, що пенсіонери з числа військовослужбовців строкової служби мають право на встановлення за їх заявою нового розміру пенсії, у разі якщо пропрацювали після призначення пенсії по інвалідності не менш як 2 роки з більш високим заробітком, ніж той, з якого було обчислено пенсію, при цьому новий розмір пенсії встановлюється з урахуванням заробітку, що визначається в порядку, передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до 04.04.2006, а після цієї дати - Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Станом на 2006 рік і 2018 рік порядок визначення заробітної плати (доходу, заробітку) для обчислення пенсії визначений статтею 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Згідно частини 1 статті 40 Закону №1058-ІV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Відповідно до частини 2 статті 40 Закону №1058-ІV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:
Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn);
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи за кожний місяць страхового стажу, який враховується при обчисленні пенсії, визначається за формулою:
Кз = Зв : Зс, де:
Кз - коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи;
Зв - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу);
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу), а в разі одноразової сплати єдиного внеску відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - за місяць, в якому укладено договір про добровільну участь.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що статтею 40 Закону №1058-ІV регламентовано порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії, в тому числі пенсій пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби, які пропрацювали після призначення пенсії по інвалідності не менш як 2 роки з більш високим заробітком, ніж той, з якого було обчислено пенсію .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.07.1988 отримує пенсію по інвалідності у відповідності до Закону №2262-ХІІ.
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.11.2006 у справі №2-а-556/2006 позов задоволено повністю. Зобов'язано Управління пенсійного фонду м.Івано-Франківська провести ОСОБА_1 перерахунок призначеної пенсії з 01.03.06р. виходячи із фактично одержуваного розміру зарплати позивача за період з 01.03.04р. по 28.02.06р. без обмеження максимальним розміром.
При здійсненні перерахунку, виплата пенсії позивача обмежувалася максимальним її розміром, відповідно до норм частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, яка не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (тимчасово, по 31 грудня 2017 року - 10 740,00 гривень), про що свідчать розпорядження №230 на перерахунок пенсії з 01.10.2017, розпорядження №203753 від 06.09.2018, розпорядження №203753 від 04.09.2018, які містяться в матеріалах справи.
Як зазначив відповідач у відзиві на позов, перерахунок пенсії позивачу до 06.09.2018 проводився кожних два роки, виходячи із заробітної плати виключно за останні два роки фактично одержуваний ОСОБА_1 зарплати, згідно поданих довідок про заробітну плату, при цьому коефіцієнт заробітку позивача становив 16,387 (аркуші справи 26-29).
При здійсненні перерахунку відповідач для обчислення пенсії позивачу не виконував вимоги статті 40 Закону №1058-ІV в частині вираховування його заробітної плати (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року, або також заробітної плати (доходу) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року.
Відповідачем 06.09.2018 винесено розпорядження №203753, згідно якого визначено розмір пенсії позивача: основний розмір пенсії (обрахований в розмірі 80 відсотків від заробітку 12 522,50 гривень) - 10 018,00 гривень, підвищення інваліду війни 2 групи - 580,80 гривень, надбавка за заслуги - 435,60 гривень, підвищення згідно статті 21 військового Закону - 2 504,50 гривень, підвищення пенсіонерам, які працюють в гірських населених пунктах - 2 717,78 гривень, щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інваліду війни ІІ групи - 50,00 гривень. В загальному нараховано пенсію позивачу в розмірі 16 261,83 гривень, до оплати з врахуванням обмеження максимальним розміром - 14 350,00 гривень.
З наведеного слідує, що відповідач, здійснюючи 06.09.2018 перерахунок пенсії позивачу на підставі заяви останнього від 12.07.2018, виходив із заробітку за період з 01.07.2000 по 30.06.2018, тобто у відповідності до вимог статті 44 Закону №2262-ХІ і статті 40 Закону №1058-ІV, в тому числі із врахуванням довідок, поданих ОСОБА_1 із заявою від 12.07.2018 .
Позивач, в обґрунтування протиправності такого розпорядження, посилається на вимоги пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 за №2148-VІІІ, пункту 4 розділу ХV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», водночас вказуючи на невиконання відповідачем постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.11.2016 у справі №2-а-556/2006 на що звертає апеляційний суд з врахуванням наступного.
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.11.2006 у справі №2-а-556/2006 зобов'язано УПФУ в м. Івано-Франківську, зокрема, у випадку проведення наступних перерахунків, передбачених законодавством, проводити ОСОБА_1 перерахунок із заробітної плати за два останніх роки виходячи із фактично одержуваної позивачем зарплати без обмеження максимальним розміром з урахуванням вимог чинного законодавства.
В той же час, ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30.10.2007 надано роз'яснення вказаного рішення суду, згідно якого зобов'язано відповідача проводити перерахунок пенсії із заробітної плати за два останні роки виходячи із фактично одержуваної позивачем зарплати, - заробітку, який отримав останній за вказаний період за місцем праці за відомістю з врахуванням утримання обов'язкових внесків до бюджету та державних цільових фондів, без обмеження максимальним розміром та з врахуванням вимог чинного законодавства, тобто, вимог законодавства щодо порядку проведення такого перерахунку.
Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Порядок перерахунку пенсій військовослужбовців строкової служби, які пропрацювали після призначення пенсії по інвалідності не менш як 2 роки з більш високим заробітком, ніж той, з якого було обчислено пенсію, визначений положеннями статті 44 Закону №2262-ХІІ, які містять обов'язкову умову при здійсненні такого перерахунку - врахування заробітку, що визначається в порядку, передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, відповідач здійснює перерахунок пенсії позивачу з врахуванням вимог чинного законодавства, тобто вимог законодавства щодо порядку проведення такого перерахунку на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Апеляційний суд вважає, що при прийнятті пенсійним органом розпорядження №203753 від 06.09.2018, згідно якого позивачу нараховано пенсію у розмірі 16261,83 гривень, керувався нормами чинного законодавства та діяв на виконання постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.11.2006 у справі №2-а-556/2006 та не доведено позивачем протиправності вчинення дій відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.
Також згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 за №2148-VІІІ і пункту 4 розділу ХV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на які посилається позивач, передбачають, що у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Суд зазначає, що наведена норма, перш за все визначає основну умову - проведення перерахунку пенсії саме за нормами Закону №1058, після чого у разі зменшення розміру пенсії внаслідок такого перерахунку, підлягає виплаті пенсія в раніше встановленому розмірі.
Проте, суд звертає увагу, що пенсія позивачу призначена у відповідності до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і відповідно перерахунок пенсії позивача, здійснено органом пенсійного фонду за правилами статті 44 Закону №2262, згідно положень якої тільки заробіток, який враховується при встановленні нового розміру пенсії, визначається в порядку, передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, норми пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 за №2148-VІІІ, якими доповнено пункт 4 розділу ХV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та на які посилається позивач в обґрунтування протиправності розпорядження №203753 від 06.09.2018 та зазначених у апеляційній скарзі доводів не стосуються спірних правовідносин, та не можуть застосовуватись судом при вирішенні даного спору.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, розпорядження відповідача №203753 від 06.09.2018, яким встановлено розмір пенсії позивача 16261,83 гривень, відповідає змісту резолютивної частини постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.11.2016 у справі №2-а-556/2006 та ухвали про роз'яснення даної постанови, оскільки перерахунок пенсії позивачу здійснено за правилами статті 44 Закону №2262, з урахуванням заробітку, визначеного відповідно до Закону №1058, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, та вказує, що наведені у апеляційній скарзі доводи не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстави для постановлення висновків, які спростовують правову позицію суду першої інстанції, а скаржником не надано суду жодних доказів на підтвердження своїх доводів зазначених в апеляційній скарзі.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року у справі №0940/2065/18 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 02.04.2019