Справа № 2340/4726/18 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко
03 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменко В.О.,
Кучми А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року (справу розглянуто у порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
У листопаді 2018 року позивач, Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго», звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 11.10.2018 №Ю7-17;
- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 08.11.2018 №13253-17;
- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 06.11.2018 №13251-17;
- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 05.10.2018 №Ю13251-17.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року позовні вимоги задоволено частково:
визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 05.10.2018 №Ю-13251-17, від 06.11.2018 №Ю-13251-17, від 08.11.2018 №Ю-13253-17, в частині нарахування штрафів та пені.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі №01/1494 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Черкасиобленерго» (згодом ПАТ «Черкасиобленерго»), одночасно із прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Головним управлінням ДФС у Черкаській області позивачеві оформлено вимоги про сплату боргу (недоїмки):
- 11.10.2018 №Ю-7-17, яка зобов'язує позивача сплатити заборгованість з ЄСВ в сумі 169382,36 грн., у тому числі недоїмка 169382,36 грн.;
- від 08.11.2018 №Ю-13253-17, яка зобов'язує позивача сплатити заборгованість з ЄСВ в сумі 264634,93 грн., у тому числі недоїмка - 66669,73 грн., штраф - 171304,68 грн., пеня - 26660,52 грн.;
- від 05.10.2018 №Ю-13251-17, яка зобов'язує позивача сплатити заборгованість з ЄСВ в сумі 614772,70 грн., у тому числі недоїмка - 280626,94 грн., штраф - 248566,29 грн., пеня - 85579,47 грн.;
- від 06.11.2018 №Ю-13251-17, яка зобов'язує позивача сплатити заборгованість з ЄСВ в сумі 619106,09 грн., у тому числі недоїмка - 567750,33 грн., пеня - 51355,76 грн.
Вважаючи наведені вимоги відповідача протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються штрафи та пеня, позивач не зобов'язаний їх сплачувати.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон про збір та облік).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 вказаного Закону платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно абз. 1 ч. 7, ч. 8 ст. 9 Закону про збір та облік єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
За правилами ч. 10 ст. 25 Закону про збір та облік на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Крім того, приписи п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону про збір та облік визначають, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Відтак, несплата (неперерахування) або несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, що не заперечується сторонами, свідчить про існування у контролюючого органу правових підстав для застосування до платника штрафних санкцій та нарахування пені.
Разом з тим, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо неправомірності нарахування Позивачу штрафних санкцій та пені під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статей 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, яка була чинною на момент запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №823/2240/17, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначала абсолютну заборону на застосування під час мораторію всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому санкції за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.
У подальшому Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 року № 4212-VІ внесені відповідні зміни до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у тому числі і до положень щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, чинній з 19.01.2013 року, мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію (частина перша статті 19).
Згідно ч. 3 ст. 19 вказаного Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
При цьому, приписи ч. 5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»визначають, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється зокрема на вимоги поточних кредиторів.
Вирішуючи питання того, в якій редакції має бути застосований Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин, Верховний Суд у вже згаданій постанові від 11.09.2018 року у справі №823/2240/17 підкреслив, що суди мають враховувати норму пункту 1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 року № 4212-VI, відповідно до якої положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Положення Закону застосовуються господарськими судами у розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19.01.2013 року.
Розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією. У зв'язку з здійсненням переходу до застосування нової редакції Закону необхідно привести реєстр вимог кредиторів у відповідність до вимог статті 45 Закону в новій редакції і з урахуванням його вимог вирішити питання щодо переобрання представницьких органів кредиторів (зборів кредиторів та комітету кредиторів).
Оскільки у межах спірних відносин постанова господарського суду про визнання ПАТ «Черкасиобленерго» банкрутом відсутня, справа про його банкрутство порушена до набрання чинності Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у новій редакції, то застосуванню підлягає цей закон у редакції до 19.01.2013 року.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що, як було зазначено вище, боржник - ПАТ «Черкасиобленерго», повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але, з урахуванням позиції Верховного Суду у справі №823/2240/17, пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
Посилання Апелянта на те, що відмінну від вищенаведеної позиції неодноразово висловлював Київський апеляційний адміністративний суд, колегія суддів оцінює критично, оскільки в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст виготовлено 03.04.2019.
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма