Справа № 826/6657/18 Суддя першої інстанції: Шрамко Ю.Т.
03 квітня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києва на проголошене о 17 годині 13 хвилин рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2018 року, повний текст якого складено 14 грудня 2018 року, у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд» про накладення арешту на кошти та інші цінності, -
У квітні 2018 року Головне управління ДФС у м. Києві (далі - Позивач, ГУ ДФС у м. Києві) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд» (далі - Відповідач, ТОВ «Мегаполісжитлобуд») про накладення арешту на кошти та інші цінності ТОВ «Мегаполісжитлобуд», що знаходяться в банку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності доказів вчинення дій, спрямованих на з'ясування наявності або відсутності у Відповідача майна, на яке може бути звернуто стягнення контролюючим органом, Позивачем не було забезпечено вжиття усіх заходів, які передують застосуванню арешту коштів та інших цінностей на рахунках у банку.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким задовольнити повністю позовні вимоги. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що в силу положень пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України недостатність у платника податків майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу, є підставою для накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться у банку. При цьому, підкреслює, що положення п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України регулюють інші правовідносини, а відтак не можуть бути застосовані.
Після усунення визначених в ухвалі від 25.02.2019 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2019 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.04.2019 року.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, та просив вимоги скарги задовольнити повністю.
Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у ТОВ «Мегаполісжитлобуд» обліковується податковий борг у розмірі 30 368 475,39 грн., що підтверджується листом 12.12.2017 року №21276/9/26-15-17-02-38 (а.с. 10), листом від 11.01.2018 року №969/10/26-15-17-02-39 (а.с. 11-12), обліковими картками (а.с. 87-101; 143-160), податковою вимогою від 14.12.2016 року №10987-17 (а.с. 102). Існування даного податкового боргу, як установлено судом першої інстанції, учасниками справи не спростовується.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2017 року у справі №826/11435/17 позовні вимоги ГУ ДФС у м. Києві задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «Мегаполісжитлобуд» податковий борг у розмірі 8 351 524,42 грн.
Разом з тим, судом першої інстанції зауважено, що на даний час рішення суду Відповідачем не виконано та податковий борг не погашено.
З метою забезпечення виконання платником податків своїх зобов'язань заступником начальника Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві 15.12.2016 року прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №2662/26-50-17-26 (а.с. 103).
На виконання вказаного рішення контролюючим органом було направлено Відповідачу лист від 15.12.2016 року №17281/10/26-50-17-43 про надання переліку майна, яке може бути джерелом погашення наявного податкового боргу (а.с. 105), який отримано представником ТОВ «Мегаполісжитлобуд» 15.12.2016 року (а.с. 104).
Крім того, 29.12.2016 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві складено акт опису майна №1037/26-50-17-27, згідно якого проведено опис майна ТОВ «Мегаполісжитлобуд» у податкову заставу на загальну суму 366 650,16 грн. (а.с. 44-45).
Таким чином, як зазначив суд першої інстанції, враховуючи, що платником податків податковий борг не сплачується, а вжитими заходами щодо виявлення майна, на яке може бути звернено стягнення, наявність такого не встановлено, ГУ ДФС у м. Києві звернулося з даним позовом.
На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 20, 87, 89, 94 Податкового кодексу України, а також затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.06.2017 року №586 Порядку застосування податкової застави контролюючими органами, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість і передчасність позовних вимог з огляду на відсутність належних і допустимих доказів вчинення Позивачем достатніх дій для з'ясування наявності майна у платника податків.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до п. 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Згідно п. 94.4 ст. 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Аналогічні положення містить п. 3 розділу ІІ Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 року № 632 (далі - Порядок №632).
За правилами пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на законодавчому рівні положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту коштів, що знаходяться в банківських установах платника податків.
У постанові від 20.11.2018 року у справі №825/1722/18 Верховний Суд в аналогічних за змістом правовідносинах вказав, що, не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, у той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.
Викладене, на думку судової колегії, підтверджується й приписами п. 3 розділу VII Порядку № 632, який регламентує, що для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган доходів і зборів подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Аналіз змісту викладених вище правових норм у своєму взаємозв'язку з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 06.11.2018 року у справі №825/2147/18 та від 20.11.2018 року у справі №825/1722/18, щодо особливостей застосування арешту коштів на рахунку платника податків дає підстави для висновку, що рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків має передувати зверненню податкового органу до суду із вимогами про застосування арешту коштів, а підстави, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є передумовою саме для застосування адміністративного арешту майна податковим органом.
В силу пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України до повноважень податкового органу законодавець відніс право цього суб'єкта владних повноважень звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Отже, законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.
У даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Звертаючись до суду з позовом, контролюючий орган доводить наявність у підприємства податкового боргу та відсутність майна та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. При цьому, податковим органом не дотримані положення статті 94 Податкового кодексу України щодо прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, яке за приписами Порядку № 632 має передувати зверненню до суду з цим позовом.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в уже згаданих вище постановах.
З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку, що звернення ГУ ДФС у м. Києві до суду із вказаним позовом за відсутності доказів прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна ТОВ «Мегаполісжитлобуд» є передчасним, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що у межах спірних правовідносин в якості підстави для звернення до суду із даним позовом ГУ ДФС у м. Києві визначило саме пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України, а саме - наявність у платника податків податкового боргу в сумі 30 368 475,39 грн. та належність йому на праві власності майна, балансова вартість якого менша суми податкового боргу (366 650,16 грн.).
Поряд з цим, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що належних і допустимих доказів вчинення необхідних і достатніх дій, спрямованих на з'ясування наявності у ТОВ «Мегаполісжитлобуд» майна, що може бути предметом стягнення, ГУ ДФС у м. Києві надано не було. Долучення до матеріалів справи інформаційної довідки від 14.02.2018 року №114026448 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на рухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 16-33) не є свідченням повного та всебічного з'ясування контролюючим органом відомостей про належне платнику податків майно, адже відомостей щодо направлення запитів до уповноважених органів, зокрема, про транспортні засоби чи інше рухоме майно, Позивачем не надано. З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Посилання Апелянта на відомості інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 29.04.2013 року №642/12/13-13 судовою колегією оцінюється критично, оскільки, по-перше, даний лист не є нормативним актом, а відтак не має обов'язкового характеру, по-друге, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено « 03» квітня 2019 року.