Справа № 620/3521/18 Суддя першої інстанції: Д'яков В.І.
03 квітня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губська Л.В., Епель О.В.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про:
- визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 01.10.2018 року;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 01.10.2018 року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що проведення індексації у зв'язку із зростанням споживчих цін (інфляції) є обов'язковим для всіх роботодавців, а приписами чинного законодавства не скасовано виплату індексації заробітної плати та не пов'язано вчинення таких дій з надходженням коштів до підприємства, установи, організації.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким залишити позовні вимоги без задоволення. При цьому наголошує на тому, що судом не було враховано, що виплата індексації проводиться при наявності коштів, а тому відсутність відповідних бюджетних асигнувань унеможливлює виконання в/ч НОМЕР_1 обов'язку з її виплати.
Після усунення визначених в ухвалі від 21.01.2019 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2019 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.10.2018 року №216 старшого солдата ОСОБА_2 відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено з військової служби у запас за п. «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13.09.2018 року №26-РС, а також виключено зі списків особового складу і знято з усіх видів забезпечення з 01.10.2018 року (а.с. 12).
Крім того, судом першої інстанції зі змісту наявних у матеріалах справи копій довідки від 22.10.2018 року №94/2118 (а.с. 13) та довідки від 22.10.2018 року №94/2117 (а.с. 14) вбачається, що індексація у період з 01.01.2016 року по 01.10.2018 року Позивачу Відповідачем не виплачувалася.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», ст. ст. 1, 2, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. ст. 2, 4, 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», а також ряду положень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, адже чинним законодавством гарантовано право особи на отримання індексації заробітної плати, яке не може залежати від надходження коштів до підприємства, установи чи організації.
З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон).
Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Приписи ч. 6 ст. 2 Закону визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За правилами ч. 1 ст. 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 року - 103 відсотка).
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ч. 2 ст. 6 Закону порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Приписи п. 1-1 Порядку №1078 визначають, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 року - 103 відсотка).
Згідно абз. 5 п. 2 Порядку №1078 визначають, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.
При цьому підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню - підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Зі змісту наведеного вбачається правильним висновок суду першої інстанції про те, що пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
Доводи Апелянта стосовно відсутності видатків на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців за 2016-2018 роки, і, як наслідок, відсутності підстав для виплати Позивачу індексації грошового забезпечення, колегією суддів оцінюються критично з огляду на таке.
Відсутність на рахунках в/ч НОМЕР_1 коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є саме по собі належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат, оскільки Відповідачем не доведено, що у бюджеті відповідного рівня, з якого здійснюється відповідне фінансування, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Крім того, Апелянтом не надано доказів того, що останнім надсилалися до вищестоящого органу запити щодо виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
При цьому судовою колегією враховується, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав стверджувати, що Відповідачем було правомірно не забезпечено виплату індексації грошового забезпечення Позивачу, що, у свою чергу, виключає існування правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, про що вірно зазначив суд першої інстанції. Доводів, які б спростували відповідні твердження суду першої інстанції, Апелянтом не наведено.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі №825/874/17.
Разом із тим, судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до п. 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Зміст вказаної норми дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції постанови Уряду України від 12.02.2018 року №103 було змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців. Дана постанова набрала чинності з 01.03.2018 року.
Таким чином, у зв'язку зі зміною базового місяця, підстави для обчислення Позивачу індексу споживчих цін для проведення індексації у період з 01.03.2018 року по день звільнення відсутні.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що Позивач має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині дати, до якої необхідно здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність у Позивача права на виплату індексації грошового забезпечення, однак, залишивши поза увагою факт підвищення грошового забезпечення з 01.03.2018 року та зміни базового місяця його індексації, прийшов до помилкового висновку про наявність такого права після вказаної дати до моменту звільнення. Наведені вище обставини є підставою для зміни судового рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, зазначивши, що нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації в/ч НОМЕР_1 слід здійснювати до 28.02.2018 року.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що позовні вимоги було визнано обґрунтованими, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для здійснення зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року - змінити.
В абзацах другому та третьому резолютивної частини рішення замість періоду: «з 01.01.2016 по 01.04.2018» вказати період: «з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року».
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено « 03» квітня 2019 року.