Справа № 826/14615/16 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
02 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 квітня 2016 року № 676-1305.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 23 квітня 2016 року № 676-1305 в частині визначення податкового зобов'язання із земельного податку на 35190,78 грн.; в іншій частині позову відмовлено.
Проте, постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 серпня 2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2017 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року даний позов задоволено в повному обсязі.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2016 року №676-1305.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок зі сплати земельного податку виникає в особи з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, здійснення підприємницької діяльності позивачем без використання земельної ділянки у межах господарської діяльності не звільняє його від обов'язку сплати земельного податку. Однак, враховуючи необґрунтованість застосування відповідачем під час розрахунку платежів по сплаті податку на землю на 2016 рік позивачу коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель - 1,249 та нормативної грошової оцінки землі у розмірі 4180,54 грн./к.м., суд дійшов висновку про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
В обґрунтування своєї позиції апелянт - відповідач посилається на те, що контролюючим органом було правильно та у відповідності до вимог чинного законодавства обраховано розмір належної до сплати суми грошового зобов'язання. Крім того, підкреслює, що із набуттям ознак суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
З таким висновком апелянта колегія суддів погоджується з огляду на таке.
Судовою колегією встановлено, що позивач є власником нежилого приміщення загальною площею 260,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується наявним в матеріалах справи Договором дарування нежилого приміщення від 11 жовтня 2002 року, зареєстрованим в реєстрі за № 4852 та Свідоцтвом про право власності САЕ №539822 від 20 липня 2012 року.
Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, про що свідчить свідоцтво платника єдиного податку від 30 травня 2012 року серії А №466524, в якому зазначено: місце провадження господарської діяльності - АДРЕСА_1; вид або види господарської діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна (код КВЕД 70.20.0, 93.02.0).
25 квітня 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 676-1305, яким, відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в розмірі 176 517,21 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Обговорюючи правомірність рішення відповідача щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання із земельного податку, судова колегія зважає на таке.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно п. 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Приписи статті 270 ПК України закріплюють, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
При цьому положеннями п. 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно пункту 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до п. 286.6 статті 286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Відповідно до п. 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.286.5 зазначеної статті нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 ПК України.
Згідно пп. 14.1.42 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу). А землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73. п. 14.1 статті 14 ПК України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника чи землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).
Згідно приписів статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За результатами аналізу наведених вище правових норм судова колегія приходить до висновку, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Отже ОСОБА_3 є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким ДПІ у Шевченківському районі оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нарахувала земельний податок. Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року у справі №826/12388/13-а, від 24 листопада 2015 року у справі №826/14303/13-а та від 02 грудня 2015 року у справі №826/3130/15, а також у постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі №П/811/1839/16.
Відповідно до пункту 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 ПК передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України передбачає, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Як вбачається з матеріалів справи, належне ОСОБА_3 нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, використовуються нею як фізичною особою-підприємцем для здійснення господарської діяльності зі здавання в оренду власного нерухомого майна та провадження власної підприємницької діяльності.
Разом з тим, у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Отже, зважаючи на те, що позивач є власником частини нежилого приміщення та землекористувачем земельної ділянки, на якій розташоване належне їй на праві власності приміщення, яке використовується у її власній господарській діяльності, на відміну від земельної ділянки, на якій воно розташоване, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність нарахування позивачу податкового зобов'язання з земельного податку.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі №826/10930/13-а, від 13 червня 2018 року у справі №826/14615/16.
Як вже було зазначено раніше, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 статті 271 ПК України). При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 статті 286 ПК України).
Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При визначенні податкового зобов'язання по земельному податку на 2016 рік врахована наступна інформація:
- витяг про державну реєстрацію прав від 09 серпня 2012 року №35110590 на нежилі приміщення загальною площею 260,2 кв.м., що знаходяться за адресою м. Київ, вул. Пушкінська, 23-6;
- довідка про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки площею 209,7 кв.м. від 05 березня 2013 року №10-37945/2013, видану Департаментом земельних ресурсів КМДА, яка розташована за адресою м. Київ, вул. Пушкінська, 23-6;
- витяг з державного земельного кадастру станом на 05 травня 2016 року щодо грошової оцінки землі;
- Рішення Київської міської Ради від 03 липня 2014 року №23/23, введено в дію з 01 липня 2015 року;
- Рішення Київської міської Ради №242/5629 від 23 червня 2011 року зі змінами та доповненнями;
- лист Державного агентства земельних ресурсів України від 14 січня 2015 року № 6-28-0.22- 215/2-15;
- лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року № 6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель».
Пунктом 289.2 статті 289 ПК України закріплено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.
Разом з тим, з розрахунку вбачається, що відповідачем застосовано коефіцієнти індексації грошової оцінки, а саме - 1,249 та 1,433, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року № 6-28-0.22- 201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель», коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, розрахований відповідно до пункту 289.2 статті Податкового кодексу України, станом на 01 січня 2016 року становить 1,433, що вказує на правомірність застосування індексації грошової оцінки при розрахунку податкового зобов'язання, у розмірі 1,433.
В той же час, застосування коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель, що становить 1,249 за 2016 рік відповідачем здійснено не безпідставно, як зазначив суд в оскаржуваному рішенні, оскільки відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14 січня 2015 року № 6-28-0.22-215/2-15 та стаття 289 ПУ України пов'язує необхідність застосування кумулятивного методу в залежності від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.
Крім того, згідно довідки про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки від 05 березня 2013 року №Ю - 37945/2013, що видана Департаментом земельних ресурсів КМДА, площа земельної ділянки становить 209,7 кв.м.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається відповідно до п.2 рішення Київської міської ради від 26 липня 2007 року № 43/1877 зі змінами та доповненнями окремо в межах економіко - планувальних зон за формулою:
Цн = Цнм * Пз * Кф * Кл * Кі, де:
- Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:
- Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони;
- Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;
- Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;
- Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);
- Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки.
Розрахунок податку було проведено відповідно до норм чинного законодавства та дії роз'яснювальних листів, згідно яких сума земельного податку на 2016 рік становить:
209,7 кв.м. х 4180,54 х 2,5 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 3% = 176 519,21 грн.
Де:
- 4180,54 грн. за І кв.м. - грошова оцінка згідно Рішення Київської міської Ради від 03 липня 2014 року №23/23;
- 2,5 коефіцієнт на функціональне використання землі згідно довідки про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки від 05 березня 2013 року №Ю - 37945/2013;
- 1.5 узагальнюючий локальний коефіцієнт згідно довідки про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки від 05 березня 2013 року №Ю - 37945/2013;
- 3% ставка податку на землю відповідно до пп. 5.6. Рішення Київської міської Ради №242/5629 від 23 червня 2011 року зі змінами та доповненнями:
1,249 коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14 січня 2015 року № 6-28-0.22-215/2-15 та ст. 289 Податкового Кодексу України;
1,433 коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року № 6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» та ст. 289 Податкового Кодексу України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо помилковості розрахунку суми грошового зобов'язання, визначеного у спірному податковому повідомленні-рішенні.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з апелянтом, що у податкового органу були наявні всі підстави та вихідні дані для нарахування позивачу грошового зобов'язання по сплаті земельного податку, визначеного спірним податковим повідомленням-рішенням.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції обставини справи було з'ясовані неповно, та як наслідок було прийняте необґрунтоване судове рішення, що є підставою для його скасування апеляційним судом та прийняття нового рішення у справі.
Відповідно до ч.1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Є.В. Чаку