П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 квітня 2019 р.м.ОдесаСправа № 540/155/19
Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Крусяна А.В.,
Яковлєва О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 25 січня 2019р. про забезпечення позову по справі за адміністративним позовом Державного реєстратора - Приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Державного підприємства "Національні інформаційні системи" про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
У січні 2019р. Державний реєстратор - Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Міністерства юстиції України, ДП "Національні інформаційні системи", в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ, зобов'язати вчинити певні дії.
Одночасно Державний реєстратор - Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_2 подала заяву до суду про забезпечення позову шляхом зупиненням дію наказу Мінюсту за №3872/5 від 11.12.2018р. та зобов'язанням ДП «Національні інформаційні системи» відновити доступ позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно через його розблокування до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 25 січня 2018р. вказану заяву приватного нотаріуса задоволено.
Забезпечено позов шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України "Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - Приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухому майно" №3724/5 від 27.11.2018р. до набрання законної сили судовим рішенням.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення поданої скарги без задоволення, ухвали суду без змін, з наступних підстав.
За правилами п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції вважав, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернутися до суду.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права, виходячи з наступного.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.
За змістом ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та доведеності належними доказами обставин, на які посилається заявник в заяві; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з вищенаведених обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи з забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Так, в обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову зазначено, що на підставі оскарженого наказу заявник, як приватний нотаріус-реєстратор позбавлена можливості працювати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Що негативно відобразиться як на доходах заявника, так і на діловій репутації. Крім того, неможливість здійснювати повноцінну нотаріальну діяльність призведе до майнових втрат (витрати на оренду приміщення, які не будуть компенсовані внаслідок втрати доходу, негативні наслідки у вигляді зменшення сплачуваних позивачем до бюджету платежів та відсутності можливості виплачувати заробітну плату найманим працівникам). Також негативні наслідки у випадку незабезпечення позову заявник вбачає для третіх осіб - клієнтів позивача, оскільки позбавлена можливості завершити нотаріальні дії у значній кількості спадкових та інших нотаріальних справ.
Частиною 4 ст. 3 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.
Згідно зі ст. 32 Закону України «Про нотаріат», приватний нотаріус сплачує податки, встановлені ПК України
Отже, Міністерство юстиції України приймаючи оскаржуваний Наказ за №3724/5 від 27.11.2018р. фактично позбавило позивачку можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності. При цьому, у позивача є зобов'язання перед державою у вигляді сплати податків не зважаючи на фактичне зупинення його діяльності.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу до набрання законної сили рішенням суду по суті у даній справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018р. у справі № 826/15847/17.
На думку судової колегії, викладені у апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.286, 312, 316, 325 КАС України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 25 січня 2019р. про вжиття заходів забезпечення позову - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: А.В. Крусян
О.В. Яковлєв